Зміст

Вступ 2

Тема 1. Управління проектами як наука і практична методологія 4

Тема 2. Концепція управління проектами 16

Тема 3. Передінвестиційна фаза проекту 42

Тема 4. Фаза розробки і планування проекту 68

Тема 5. Фаза реалізації проекту 93

Тема 6. Організаційні структури управління проектами 96

Тема 7. Функції управління проектом 102

Тема 8. Фаза завершення та експлуатації проекту 103

Тема 9. Методи і інструменти управління проектами 106

Тема 10. Управління функціональними областями проекту 108

Тема 11. Управління інноваційними проектами. Проектно – орієнтовані підприємства 137

Тема 12. Інформаційні, програмно – апаратні і телекомунікаційні засоби управління проектами 144

Тема 13. Стратегічне управління проектами 148

Вступ

Протягом останніх десятиліть сформувалася нова дисципліна – „Управління проектами”, яка відрізняється від традиційного менеджменту не циклічною діяльністю, а комплексністю, системністю і націленістю на конкретний запланований результат.

Розвиток методології управління проектами в 21 столітті великою мірою залежить від розвитку науки і технологій, появи нових областей знання. При цьому управління проектами як наука і як практична методологія повинна в першу чергу спиратися на нові технології і знання.

В наш час стало очевидним, що якщо традиційний менеджмент – одне з найважливіших досягнень 20 століття, то управління проектами стало найважливішим результатом становлення і одним з стратегічних напрямків розвитку менеджменту в 21 столітті.

Протягом більш як 5 тис. Років людством реалізовано велика кількість проектів таких як Єгипетські піраміди, Велика Китайська стіна, військові походи та морські подорожі, великі битви другої світової війни, проекти відродження коміки, зруйнованої війною, створення ядерної зброї, освоєння космосу та безліч інших.

Накопичений досвід управління проектами, зростаюча складність проектів зумовили необхідність та можливість створення ідеології та методології управління проектами.

Бурхливий розвиток науки про управління, в тому числі кібернетики, теорії управління та дослідження операцій, дозволив сформувати в середині 20 століття основи нової наукової дисципліни – „Управління проектами”.

На даний момент вже окреслено основні моделі та методи системного та динамічного управління проектами, які дозволили визначити найбільш раціональну послідовність виконання робіт при заданих технологічних, бюджетних та інших обмеженнях.

Можна виділити декілька основних напрямків вивчення та розвитку управління проектами, таких як:

1. Моделі та методи системного управління проектами.

2. Моделі та методи синергетичного управління проектами.

3. Моделі та методи сітьового планування.

4. Нові моделі та методи управління проектами.

5. Концептуальні (теоретичні) методи дослідження управління проектами.

6. Аналітичні методи (системний аналіз).

7. Кібернетичні системи.

8. Планувально – управляючі матриці.

Тема 1. Управління проектами як наука і практична методологія Основні положення про науку

Наука – це соціально – значуща сфера людської діяльності, направлена на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування, емпіричного дослідження та перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб’єктивності).

Наука – це також сфера дослідницької діяльності, направлена на отримання нових знань про природу, суспільство та мислення, яка включає в себе всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями та здібностями, кваліфікацією та досвідом, з розподілом та кооперацією наукової праці; наукові заклади, експериментальне та лабораторне обладнання, методи науково – дослідної роботи, систему наукової інформації, а також всю систему наукових знань, яка виступає в якості або передумови, або засобу, або результату наукового виробництва. Ці результати можуть виступати як одна з форм суспільного знання. Наука розглядається як цілісна система, яка вміщує історично рухомі співвідношення частин: природознавство, суспільствознавство, філософію, методи та теорії, теоретичні та прикладні дослідження.

Функції науки:

1. Описуюча – виявлення істотних властивостей та відношень дійсності.

2. Систематизуюча – розподіл описаного за класами та розділами.

3. Пояснювальна – систематичне викладення сутності досліджуваного об’єкту, причин його впливу та розвитку.

4. Виробничо – практична – можливість застосування отриманих знань у виробництві, для регулювання суспільного життя, в соціальному управлінні.

5. Прогностична – прогнозування (передбачення) нових відкриттів в межах існуючих теорій, а також рекомендації на майбутнє.

6. Світоглядна – інтеграція отриманих знань в існуючу картину світу, раціоналізація співвідношень людини з діяльністю.

7. Гармонізуюча – встановлення оптимальних співвідношень між живою та неживою природою.

8. Отримання нових знань – постійне здобування, нарощування нових знань.

9. Методологічна – виступає орієнтиром та методом для досягнення цілей науки.

Критерії науковості знання. Наука як система

Одним з основних критеріїв науковості є системність знання. Система, на відміну від простою суми складових, характеризується внутрішньою єдністю, неможливістю вилучення складових елементів. Наукове знання завжди виступає у вигляді визначених систем, яким властиві певні принципи, фундаментальні поняття та знання, які виводяться з цих принципів та понять.

Крім того, система включає в себе важливі для даної науки інтерпретовані дослідні факти, експерименти, математичний апарат, практичні висновки та рекомендації.

Наука – це не просто система, чи сукупність знань, але і діяльність з отримання нових знань, яка передбачає існування людей, які спеціалізуються на цьому, відповідні організації, координуючі дослідження, а також наявність необхідних матеріалів, технологій, засобів фіксації інформації.

Важливим критерієм науковості являється наявність цілі наукового пізнання, яке визначається як осягнення істини заради самої істини, чи теоретичність.

Відмінною рисою наукового знання є раціональний характер (загальна значущість, загальнообов’язковість наукового знання, його інваріантність, можливість отримання одного і того ж результату різними дослідниками).

Характерними ознаками науки є також наявність експериментального методу дослідження та математизація науки.

В колишньому Радянську Союзі наукою (дослідженнями) займалися науково – дослідні та проектно – конструкторські інститути. Вони займалися в основному прикладною, тобто галузевою наукою.

Ф ундаментальні, тобто теоретичні дослідження здійснювалися в науково – дослідних інститутах Академії Наук СРСР та ВУЗах.

Представимо науку як систему на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Наукова концепція системного методу

Таким чином, як вже зазначалося, головною функцією науки є систематизуючи функція. З іншого боку основним критерієм науковості є також системність знання. Що це означає? Це означає, що першою та найголовнішою системою є наука, представлена у вигляді структурних компонентів (підсистем): теорія, науково – дослідна програма, проект (теорія, аналіз, синтез) (рис. 1.1).

Теорія систематизує емпіричний матеріал, дає його опис та пояснення, здійснює передбачення нових ефектів та ймовірних процесів, виявляє перспективи їх практичного використання.

Науково – дослідна програма орієнтує науковий пошук, процес висунення гіпотез, залучає традиції та нові підходи.

Проект об’єднує теорію та практику функціонування ідей з алгоритмами їх об’єктивації та технологіями використання.

Розвиток науки характеризують: метод (як шлях дослідження, спосіб формування та осмислення); знання, відкриття (як форма нарощування знань); технологія (як спосіб використання знань).

Спробу дослідити та систематизувати теоретичні компоненти науки здійснив австрійський вчений біолог – теоретик Л. Фон Берталанфі [1], предмет теорії якого являється спробою встановлення принципів, справедливих для систем в цілому.

Однак, при цьому залишилися непоміченими ще два компонента науки: науково – дослідницька програма та проект (тобто аналіз та синтез).

Між тим наукова систематизація повинна обов’язково включати всі три складові науки: теорію, науково – дослідну діяльність та проект.

Запропонований підхід усуває цей недолік. Його суть в новому підході до системи систематизації наукових знань. Відмінність цього підходу від відомих варіантів систематизації полягає в тому, що з метою отримання нових знань, передбачення нових ефектів та ймовірних процесів (технологій), теоретична компонента науки представлена у вигляді сукупності теоретичних (концептуальних) систем (методів), науково – дослідних програм (аналіз) – у вигляді сукупності аналітичних систем (методів), проект у вигляді сукупності управляючих (кібернетичних) систем, що являють собою відповідно теоретичну, аналітичну та управлінську основу науки та одночасно основою класифікації наукових знань (рис. 1.1).

При цьому всі складові науки являються аналогією наведених систем та характеризуються тим, що вони являються системою нижчого порядку, яка входить та залежить в них від них.

Прикладом концептуальних систем в управління проектами є наступні:

1. Концептуальні (теоретичні) системи становлення (розвитку) управління проектами.

2. Концептуальні системи становлення (розвитку) методів управління проектами.

3. Концептуальні системи визначних проектів.

В нинішній час характерними рисами еволюції концептуальних систем є наступні:

1. чітке окреслення переваг концептуальних систем;

2. вдосконалення визначення концептуальних систем;

3. представлення теоретичних основ управління проектами у вигляді концептуальних систем;

4. відповідність терміну „науковий підхід” – системний підхід, який означає, що наука в першу чергу є системою найвищого порядку.

Оскільки управління проектами є самостійною наукою, з метою найбільш повного та ефективного вивчення цієї дисципліни застосуємо науковий підхід до розгляду цієї над професійної форми знання.