Співучасть у вчиненні злочину та її форми

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК України).

Безумовно, вчинення злочину у співучасті є більш небезпечним, ніж вчинення його однією особою. Розрізняють злочини, які вчинені:

> групою осіб;

> групою осіб за попередньою змовою;

> організованою групою;

> злочинною організацією.

Злочин вважається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визначається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ознаки співучасті

- участь у вчиненні злочину двох чи більше суб’єктів злочину

- діяння суб’єктів, об'єднаних спільною метою

- вчинюваний злочин мас бути лише умисним

- всі суб’єкти, що є співучасниками злочин)\ діють умисно

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об "єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Залежно від функцій, покладених на співучасників злочинів, кримінальне право виокремлює: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника.

Співу часники злочину

виконавець організатор підбурювач пособник

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України (ч.2 спг.27КК України).

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також: є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч.З ст.27 КК України).

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, приму сом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст.27 КК України).

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також: особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч.5 ст.27 КК України).

На практиці досить часто трапляється збіг ролей співучасників, при якому одна й та ж особа може відігравати роль одразу декількох співучасників злочину, наприклад, організатора та підбурювача, організатора та пособника, організатора та виконавця і т. д.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений ним злочин. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27і частиною статті Особливої частини КК України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем (ч. 6ст. 2 КК України).

Одночасно КК України визначає, що не можна вважати співучастю необіцяне заздалегідь приховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів.

Не є також співучастю і обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Обставини, що виключають злочинність діяння

У Кримінальному кодексі України визначаються обставини, що виключають злочинність діяння, хоча зовні воно має ознаки кримінального злочину. Такі діяння спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства, держави і тому вони визнаються суспільно корисними і не є кримінальне протиправними.

Обставини, які виключають злочинність діяння

- необхідна оборона (ст.36 КК)

- уявна оборона (ст.37 КК)

- затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 КК)

- крайня необхідність (ст.39 КК)

- фізичний або психічний примус (ст.40 КК)

- виконання наказу або розпорядження (ст.41 КК)

- діяння, пов'язане з ризиком (ст.42 КК)

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної

- діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43 КК)

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК України).

Уявною обороною визначаються дії, пов’язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України).

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільне небезпечного посягання або звернутись за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч. 2 ст. 35 КК України)

Затримання особи, що вчинила злочин. Не визначаються злочинами дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК України).

Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч.І ст. 39 КК України).

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження (ч.І ст. 41 КК україни).

Фізичний або психічний примус. Не є злочинною дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України). Питання про кримінальну відповідальність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під впливом психічного примусу, вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України).

Діяння, пов’язанні з ризиком. Не є злочином діяння (або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), що не є поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронним інтересам (ч. 1 і 2 ст. 42 КК України).

Ризик не визначається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особою, яка, відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження розкриття їх злочинної діяльності (ч. 1 ст. 43 КК України).

Особа, вказана вище, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43 КК України).

Поняття і види покарання

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. І ст. 50 КК України).

Метою покарання є

- кара за вчинений злочин

- виправлення та перевиховування засуджених;

- запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції У країни).

У відповідності до ст. 52 КК України покарання поділяються на три групи:

^ основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;

^ додаткові - позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;

^ змішані - такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові - штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Ознаки покарання

- покарання с заходом примусу;

- покарання застосовується від імені держави;

- покарання застосовується лише за вироком суду;

- покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

- покарання полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод

засудженого.

Види покарань

- службові обмеження для військовослужбовців

- тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

- позбавлення волі на певний строк

- конфіскація майна довічне позбавлення волі

- арешт

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

- виправні роботи обмеження волі

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

- громадські роботи

- штраф

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу . У відповідності до ст.54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У відповідності до ч.І ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Громадські роботи у відповідності до ч. 1 ст. 56 КК України полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і тривають не більше як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи у відповідності до ст. 57 КК У країни встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт здійснюється відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються:

- до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною;

- до непрацездатних;

- до осіб, що не досягли шістнадцяти років;

- до осіб, що досягли пенсійного віку;

- до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів,

- прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого

самоврядування.

Довічне позбавлення волі Довічне позбавлення волі згідно із ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також: до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Службове обмеження для військовослужбовців згідно із ст. 58 КК України проявляється у позбавленні майнового характеру: в доход держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового звання. Воно застосовується на строк від шести місяців до двох років.

Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього майна або його частини, що є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або вказати предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України).

Арешт є також новим видом основних покарань. За своєю природою він є різновидністю позбавлення волі на короткий строк (від одного до шести місяців), що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і має провести на нього шоковий виправний вплив. Арешт допустимо застосовувати до всіх засуджених, в тому числі і до непрацездатних осіб, осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати це покарання до вагітних жінок та жінок, котрі мають дітей віком до семи років (ст. 60 КК України).

Обмеження волі справляє двоякий вплив на засудженого: а) він обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) він обов'язково залучається до праці. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. За ними у встановленому порядку здійснюється нагляд. Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років.

Даний вид покарання не може застосовуватися до: а) неповнолітніх; б) вагітних жінок; в) жінок, котрі мають дітей віком до чотирнадцяти років; г) осіб пенсійного віку; д) військовослужбовців строкової служби; ж) інвалідів першої і другої групи (ст. 61 КК України).

Тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується виключно до військовослужбовців строкової служби. Таке покарання є одним із видів основних покарань, що застосовується на строк від шести місяців до двох років. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, передбачених чинним КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ст. 62 КК України).

Позбавлення волі - полягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк у кримінально-виправну установу. Це основне покарання може застосовуватися на строк від одного року до п'ятнадцяти років виключно тоді, коли воно вказане в санкціях норми КК України, а також у порядку амністії чи помилування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк. Також воно може застосовуватися, коли суд прийде до висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.