Тема: Основи кримінального права України

План:

1. поняття кримінального права.

2. Кримінальний Кодекс України : його загальна характеристика.

3. Поняття та підстави кримінальної відповідальності.

4. Поняття, ознаки, види та стадії злочину.

5. Поняття та форми вини.

6. Співучасть у вчиненні злочину та її форми.

Поняття кримінального права

Кримінальне право — галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, які є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх вчиняють.

У науці кримінального права поняття "кримінальне право" розглядається у двох площинах:

>як галузь юридичної науки, яка вивчає чинне законодавство про кримінальну відповідальність і практику його застосування; < як галузь законодавства України.

Джерела кримінального права як галузі права

• Конституція України

• Постанови Пленуму Верховного Суду України

• Кримінальний кодекс України

• Рішення Конституційного Суду

• Міжнародні угоди

Єдиним джерелом кримінального права, що визначає злочинність і караність діяння, є Кримінальний кодекс України.

Основні риси Кримінального права України як галузі права

- його норми встановлюються лише Верховною Радою України

- воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України

- основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, заохочення

Законодавство України про кримінальну відповідальність має відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верховною Радою України.

Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика

Кримінальний кодекс України (далі - КК України) був прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. і набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння. У ньому репрезентовано усе кримінальне законодавство України.

Складається КК України з двох частин - Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів якої об'єднують 340 статей. Крім того, кодекс має "Прикінцеві та перехідні положення" і додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. В ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов’язані із судимістю; особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, які є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх вчинять, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

Норми Особливої частини складаються з двох частин - диспозиції і санкції:

> диспозиція дає ознаки забороненого діяння;

> санкція визначає вид і розмір покарання, що може застосовуватися в разі, коли вчиняються діяння, визначені диспозицією.

Злочинність і караність діяння визначається законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Дія Кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Злочин визначається як вчинений на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, котрі вчинили злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Іноземці та особи без громадянства, котрі не проживають постійно в Україні, котрі вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Поняття та підстава для кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що становить собою вимушене визнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також визначених вироком суду позбавлень і обмежень особистого, майнового чи іншого характеру.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений чинним КК України (ч. 1. ст. 2 КК України)

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких конкретне вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином.

Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини, на які посягає злочин.

Під загальним об’єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Родовий об'єкт — це певне коло однорідних чи тотожних суспільних відносин, які охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм. Розміщення злочинів по розділах в Особливій частині КК провадиться саме за родовим об'єктом.

Безпосередній об'єкт — це конкретні суспільні відносини, які поставлені під охорону відповідної статті чинного КК України і на які безпосередньо посягає той чи інший конкретний злочин.

Склад злочину
Об'єкт	Об’єктивна сторона	Суб'єкт	Суб'єктивна сторона
^загальний ^родовий ^безпосередній	^суспільна небезпечне діяння ^злочинні наслідки ^причинний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і злочинними наслідками ^ час ^ місце ^ спосіб ^ обстановка ^ засоби ^знаряддя вчинення злочину	^фізична особа ^осудна особа ^особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності	^вина ^мотив ^мета ^емоції

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. Основний безпосередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому завдається у зв'язку з посяганням на основний.

Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину Предмет злочину - це матеріальний предмет, з приводу якого або шляхом дії (впливу) на який вчиняється злочин.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній прояв злочину, що характеризується суспільне небезпечним діянням, суспільне небезпечними наслідками, причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням та суспільне небезпечними наслідками та факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину).

Ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільне небезпечне (злочинне) діяння; 2) суспільно небезпечні (злочинні) наслідки; 3) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками; 4) факультативні ознаки: місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину. Склади злочинів, обов'язковою ознакою яких не передбачено настання певних суспільно небезпечних (злочинних) наслідків, називаються формальними, а склади, де суспільно небезпечні (злочинні) наслідки є обов'язковою ознакою, - матеріальними.

Злочинне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єкту злочину.

Злочинна дія - це активна свідома, вольова, суспільне небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта.

Злочинна бездіяльність - це пасивна свідома, вольова, суспільне небезпечна протиправна поведінка суб’єкта, яка полягає у невиконанні суб'єктом обов'язку діяти.

Суспільно небезпечні (злочинні) наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороняється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Вони можуть бути, зокрема, виражені в нанесеній шкоді: матеріальній, фізичній, моральній, організаційній.

Причинний зв'язок між діянням та його суспільне небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке ставиться у вину особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Необхідний причиновий зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння:

> має передувати наслідкам;

> має бути умовою, без якої не було б наслідку;

> за своїми властивостями, як правило, має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: 1) місце - територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння або настають його наслідки; 2) час - період, протягом якого вчиняється злочин; 3) спосіб - методи чи прийоми вчинення злочину; 4) обстановка - сукупність умов, за яких скоюється злочин; 5) засоби - предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину; 6) знаряддя - зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату.

Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільне небезпечного діяння та його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони злочину є:

1) вина;

2) мотив злочину;

3) мета злочину;

4) емоції.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина, її відсутність завжди означає відсутність в діях особи складу злочину, а отже і підстави кримінальної відповідальності. Заподіяння шкоди без вини називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчиняв злочин. Мотив і мета у разі передбачення їх у статтях Особливої частини КК України визнаються обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складу злочину.

В Україні немає колективної кримінальної відповідальності. Суб’єктом злочину не може бути юридична особа, а лише фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними . ч. 1 ст. 19 КК України

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи, за рішенням суду, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України).

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи, за рішенням суду, можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК України).