36. Роль Києво-Могилянської академії.

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть — Київський колегіум, а згодом — Києво-Могилянська академія — утворився у 1632 р. шляхом обєднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київську Академію ще за життя П. Могили стали називати Могилянською.

Києво-Могилянська академія стала загальнословянським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й з інших країн.

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богословя. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси в основі своїй поставали більш-менш типовими для Західної Європи курсами пізньої схоластичної філософії. Курс філософії був зорієнтований на вивчення переважно системи Арістотеля. Навчання велося на основі праць античного мислителя, перекладених латинською мовою, а також грецьких версій його творів.

У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже — й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина повязувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину.

Філософські курси в Академії викладали провідні мислителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а подекуди — ще й докторів богословя. Завдяки цьому викладання філософії велося на професійному рівні.

37. Філософські ідеї Григорія Сковороди.

У філософії Г. Сковороди важливе місце посідає теорія пізнання. На думку мислителя, важливу роль у створенні ґрунту для добробуту людини і всього людства повинна відігравати творча праця. Реалізуючи свої філософські роздуми, Г. Сковорода створив оригінальну теорію сродної праці. Розмірковуючи над принципом сродної праці, він мав на увазі поєднання практики із сродністю, тобто людина повинна братись і виконувати той вид роботи, до якої вона має нахил, талант. Але сродність, твердив Г. Сковорода, неможлива без працьовитості. Незважаючи на певну суперечливість, свого часу теорія сродної праці мала велике значення для викриття кріпацтва. Мислитель стверджував, що людина повинна трудитися чесно, не експлуатувати ближнього, бути скромною, некористолюбною. Це принесе їй щастя і задоволення в житті.

Жало своєї критики Г. Сковорода спрямовував проти різних карєристів, покірних прислужників, чинодралів, визискувачів. Філософ вважав їх грабіжниками, які роблять багато лиха трудящим, обмежують їхні права.

Був Г. Сковорода і видатним педагогом. Письменник вірив у здібності народу, підносив його мистецтво слова і виховання. У багатьох працях Г. Сковорода піднімає проблеми освіти, підкреслюючи, що вона повинна бути доступною для всіх станів суспільства, а також однаковою мірою як для чоловіків, так і для жінок. У розвязанні проблеми освіти і виховання, на думку Г. Сковороди, повинен відігравати головну роль учитель, педагог. А вчителем, зазначав мислитель, може бути тільки людина, котра любить цю професію і має до неї покликання. Справжнім зразком для вчителів був сам Г. Сковорода.

Свої філософські та педагогічні ідеї письменник частково розвивав також у байках. Пізніше, на початку XIX століття, цей літературний жанр набуде великого поширення в українській літературі. У байках Г. Сковорода закликає людей до розумного життя, чесності, скромності — рис, що притаманні трудовому народу, засуджує паразитизм, зазнайство. Твори письменника пройняті сатирою і тонким гумором, насичені елементами народнопоетичної творчості, зокрема прислівями та приказками, які посилюють їхній ідейний зміст, роблять влучнішими. Письменник майстерно і з тактом поєднує народну мудрість із власною оцінкою зображуваного. Фольклорні твори були для байкаря своєрідним орієнтиром при характеристиці зображуваних явищ і подій. Хоч твори письменника-філософа і не друкувалися за його життя, але вони поширювались у рукописному вигляді. Образ Сковороди оспіваний у багатьох творах українських поетів, про його життя написано повісті й оповідання.