Неосудність
Стаття 20. Неосудність
Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час здійснення протиправної дії або бездіяльності знаходилася в стані неосудності, тобто не могла віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану.
Неодмінною умовою залучення особи до адміністративної відповідальності і накладення на неї адміністративного стягнення є осудність цієї особи, тобто такий її стан, при якому як правомірна, так і протиправна поведінка цієї особи знаходиться під контролем його свідомості. Осудність означає здатність особи за станом психічного здоров'я віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Разом з віком, після досягнення якого може наступати адміністративна відповідальність, осудність є обов'язковою ознакою суб'єкта адміністративної провини. Якщо особа, що зробила об'єктивно протиправне діяння, не володіє цією ознакою, то настання адміністративної відповідальності неможливе, оскільки відсутній один з елементів складу провини - його суб'єкт.
Неосудність визначається в статті, що коментується, як стан хронічної душевної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану особи, при якому вона не могла віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Тим самим вводиться два взаємодіючі критерії визначення осудності: а) медичний (біологічний) і б) юридичний (психологічний). Кожний з цих критеріїв, у свою чергу, має декілька ознак: чотири - для медичного критерію (хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан) і два - для юридичного (інтелектуальний, виражається в нездатності особи усвідомлювати фактичне значення своїх дій; і вольовий, що полягає в нездатності керувати своєю поведінкою). Для визнання особи неосудною необхідна наявність хоча б однієї ознаки медичного критерію з хоча б однією ознакою юридичного критерію. Наявність тільки психічного розладу без відсутності здатності особи віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними, рівно як і наявність ознаки юридичного критерію без обумовленості його хворобливим розладом психіки (наприклад, коли особа знаходиться в стані сп'яніння) не дозволяє говорити про неосудність. Навпаки, згідно ст. 35 КУАП здійснення адміністративної провини особою, що знаходиться в стані сп'яніння, є обставиною, обтяжливою адміністративну відповідальність. Природно, при цьому від простого сп'яніння необхідно відрізняти патологічне, яке пов'язане з психічним розладом, що позбавляє особу здатності усвідомлювати свої дії і контролювати вчинки, тобто коли воно стає неосудним.
Неосудність, не дивлячись на медичний зміст, є юридичним (правовим) поняттям, і тому остаточне рішення питання про неосудність суб'єкта адміністративного правопорушення є компетенцією органу, уповноваженого розглядати справи про адміністративну провину. Пояснюється це тим, що неосудність має строгі часові межі - вона встановлюється тільки на момент здійснення протиправного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КУАП. Наявність у особи психічного розладу, який позбавляє його здібностей, що вимагаються законом, до здійснення адміністративної провини, або захворювання психічною хворобою після його здійснення не дає підстав встановити неосудність особи, що звільняє його від адміністративної відповідальності за скоєне. Саме тому орган адміністративної юрисдикції остаточно вирішує: чи підлягає особа залученню до адміністративної відповідальності чи ні. Адже питання про те, які саме дії, в який час і за яких обставин скоювала особа у момент неосудності, може з'ясувати тільки той орган, який наділений компетенцією розглядати, аналізувати і оцінювати фактичні обставини справи.
Разом з тим, оскільки для визнання особи неосудною потрібні спеціальні судово-психіатричні пізнання, органи і посадовці, що розглядають справи про адміністративну провину, у разі потреби, повинні використовувати висновки експертів-психіатрів. Тільки експерти-психіатри (фахівці у області психіатрії і невропатології) можуть безумовно вказати на хворобливі психічні стани, наявність яких виключає осудність особи, що зробила об'єктивне протиправне діяння.
Від неосудності слід відрізняти недієздатність малолітніх, яка також пов'язана з нездатністю особи правильно розуміти соціальне значення своїх дій і керувати ними. Малолітні не притягуються до юридичної (зокрема адміністративної) відповідальності, оскільки не можуть мати правильного поняття про властивості скоюваного ними протиправного діяння, і саме тому віддаються в необхідних випадках батькам або особам, що їх замінюють, для напоумлення.
Приклад 1:
Водій автомобіля з метою уникнення ДТП, оминаючи перешкоду, змушений був в забороненому місці виїхати на смугу зустрічного руху. Співробітник ДПС ДАІ склав адміністративний протокол за це правопорушення та виніс постанову про притягнення водія до адміністративної відповідальності.
Що порушив співробітник ДАІ:
Порушено:
- статтю 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
- статтю 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
- статтю 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
- пункт 2.10.4. Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС від 26.02.2009 № 77 (далі - Інструкції, затвердженої наказом МВС від 26.02.2009 № 77), відповідно до якого провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.
Алгоритм дій учасника громадського моніторингу
1. По можливості здійснити аудіо, відео фіксацію спілкування з співробітниками ДПС ДАІ.
2. У складеному працівниками ДПС за порушення ПДР адміністративному протоколі зазначити:
- «порушення правил дорожнього руху скоєне в стані крайньої необхідності»;
- «вимагаю розгляд справи здійснити в присутності адвоката».
3. Зателефонувати на телефон довіри Департаменту ДАІ МВС України 044 272-46-59 і повідомити про протиправне притягнення до адміністративної відповідальності. Одночасно вимагати від чергового по Департаменту ДАІ МВС України повідомити про інцидент відповідальну особу від керівництва ДАІ УМВС (ГУМВС) і керівника підрозділу ДПС та викликати їх особисто на місце події.
4. Повідомити про факт протиправного притягнення до адміністративної відповідальності по телефону «довіри» чи «гарячої лінії» (УМВС, інспекції з особового складу), номера яких розміщені на інформаційному стенді у кожному міськрайвідділі та сайтах УМВС (ГУМВС).
5. У письмовій формі на ім’я начальника УМВС (ГУМВС) надіслати скаргу з приводу протиправного притягнення до відповідальності
6. Звернутися з відповідною скаргою до органів прокуратури.
7. Повідомити про цей факт правозахисні громадські організації, ЗМІ та інтернет – видання.
8. Звернутися до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним притягнення до адміністративної відповідальності, вимагати закриття адміністративного провадження, відшкодування моральної і матеріальної шкоди.
Приклад 2:
Громадянка Малюта звернулася до паспортного відділення з приводу заміни їй паспорта, який через необережне зберігання був зіпсований її малою дитиною. Інспектор паспортного відділення склав щодо Малюти протокол про адміністративне правопорушення.
Юридична оцінка цієї ситуації.
Під умисним псуванням паспорта розуміється таке його пошкодження, тобто часткове фізичне (технічне) псування матеріалу (паперу, бланка і т.д.), яке не спричинило зміни тексту (зміст). У тому випадку, коли в результаті дії на паспорт міняється його зміст або значення, діяння слід кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 358 УК України.
Недбале зберігання паспорта, що призвело його втрату, не є порушенням паспортних правил, якщо відбулося в результаті непередбачених або непереборних обставин (пожежа, інші стихійні біди).
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують дія або бездіяльність.
Умисне псування паспорта як адміністративна провина припускає неправомірну дію, яка не викликала для суб'єкта настання яких-небудь сприятливих наслідків. Недбале зберігання паспорта, що призвело його втрату, свідчить про бездіяльність особи, зобов'язаної вжити відповідні заходи до збереження документа.
Суб'єктивна сторона характеризується як умисною, так і необережною виною. Умисне псування паспорта припускає, що особа діє навмисно, бажає зіпсувати документ, наприклад, через помсту.
Необережне псування паспорта не несе адміністративної відповідальності. Необережність у вигляді недбалого зберігання паспорта, що призвела його втрату через відсутність необхідної уважності, акуратності або обачності несе адміністративну відповідальність.
Отже, з вищевикладеного зробимо висновок, що в разі необережного псування паспорта (без його втрати) особа винна в цьому не несе адміністративної відповідальності. Тобто, інспектор паспортного відділення неправомірно склав на громадянку Малюту протокол про адміністративне правопорушення яке передбачене ст. 198 КУАП України „Умисне псування паспорта або втрата його по недбалості”
Використана література:
Конституція України зі змінами та доповненнями станом на 5 вересня 2012 року.
Кодекс України про адміністративні правопорушення України станом на 29 серпня 2012 року.
В.К.Колпаков Адміністративне право України, „Юрінком Інтер”, -К:, 2001;
І.А.Беленчук Адміністративне право України, „А.С.К.”, -К:, 2004.
Остапенко О.І. Суб’єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення: Навч. посіб. – Л.: Освіта, 2009. – 212 с.
Ковалів М.В. Адміністративна діяльність: Навч. посіб. – К.: Правова єдність, 2009. – 432 с.
Гончарук С.Т. Адміністративне право України. Загальна та особлива частина: Навч. посіб. – К.: Алерта, 2000. – 365 с.