16. Управління запасами підприємства

Управління запасами – контроль за станом запасів та прийняття рішень, направлених на економію часу та засобів за рахунок мінімізації витрат по утриманню запасів, необхідних для своєчасного виконання виробничої прогр

Мета системи управління запасами – забезпечення безперебійного виробництва продукції в необхідній кількості та у встановлені терміни та досягнення на підставі цього повної реалізації випуску при мінімальних витратах на утримання запасів.

Етапи управління запасами:

1)аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей за попередній період;

2)визначення цілей формування запасів;

3)оптимізація розмірів основних груп поточних запасів

4)оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу об.акт;

5)забезпечення обігу та ефективних форм руху запасів;

6)побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

Модель оптимального розміру заказу дозволяє визначити обсяг партії закупок, який дозволяє мінімізувати витрати на підтримку наявних запасів та на новий заказ.

Для прогнозу необхідно визначити:

-час та обсяг заказу;

-вид оплати;

-вид запасів, що потребують особливої уваги.

Інформація для розрахунків:

-час виконання заказу (з моменту отримання заказу до моменту надходження матеріалів на склад);

-річний обсяг попиту (споживання), який визначається за книгою обліку заказів.

«Модель економічно обґрунтованого розміру заказу» - призначена для оптимізації розміру виробничих запасів та запасів готової продукції. Ґрунтується на мінімізації сукупних операційних витрат на закупівлю та збереження запасів підприємства.

Оптимальний розмір обсягу закупки – розмір заказу, за яким досягається максимальне використання складських приміщень, мінімальні витрати збереження запасів та оптимальні умови наступних закупок

EOQ – оптимальний заказ

D – річна потреба в запасах (обсяг споживання матеріалів даного типу);

F - Витрати по розміщенню та виконанню одного заказу (витрати на укладання контракту, оформлення заказу);

H – витрати на збереження товарів на складі.

Витрати на підтримку запасів

Ct = Cc + Co = H * q\2 + F * D/q

Cc – витрати на розміщення та виконання заказу;

Co – витрати на збереження товарів на складі;

Q – Розмір партії, що замовляється, од.

17. Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість – грошові кошти, які заборговані клієнтом, який придбав в кредит продукти та послуги.

Сума ДЗ залежить від:

-річного обсягу продажу в кредит;

-середнього періоду інкасації.

Алгоритм управління дебіторською заборгованістю:

1.Аналіз дебіторської заборгованості у попередньому періоді.

2.Вибір типу кредитної політики підприємства по відношенню до споживача продукції (консервативна, помірна, агресивна).

3.Визначення можливої суми оборотного капіталу, що спрямовується в дебіторську заборгованість.

4.Формування кредитних умов

5.Формування стандартів оцінки покупців та диференціація умов надання кредиту.

6.Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості

7.Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості.

Задачі аналізу за строками виникнення дебіторської заборгованості:

1)дозволяє оцінити ефективність та збалансованість політики кредиту та надання знижок;

2)визначає області, в яких необхідні додаткові зусилля по поверненню боргів;

3)надає базу для створення резерву за сумнівними боргами;

4)дозволяє зробити прогноз надходження коштів.

Показники стану дебіторської заборгованості:

1)коефіцієнт інкасації – показує процент грошових надходжень від продажу в певному проміжку часу, починаючи від моменту реалізації;

2)коефіцієнт оберту дебіторської заборгованості;

3)період погашення дебіторської заборгованості;

4)частка сумнівної заборгованості;

5)частка дебіторської заборгованості в загальному обсягу оборотних активів;

6)коефіцієнт співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Фінансування оборотних активів

Внутрішні джерела:

1)нерозподілений прибуток;

2)амортизаційні відрахування.

Зовнішні джерела:

1)кредиторська заборгованість;

2)торговельний кредит (рахунки до сплати, векселя до сплати, тощо);

3)короткострокові банківські кредити;

4)довгостроковий банківський кредит;

5)облігації;

6)додаткова емісія акцій.

Ідеальна стратегія фінансування оборотних активів побудована на принципі повного фінансування оборотних активів за рахунок короткострокових зобов’язань (робочий капітал = 0)

4.Дивідендна політика підприємства.

Мета розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечує стратегічний його розвиток

Дивідендна політика – складова частка загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між споживчою та капіталізованою його частками з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Підхід до дивідендної політики-

Консервативний підхід

Варіанти використання типів дивідендної політики

1.Залишкова політика дивідендних виплат.

2.Політика стабільного розміру дивідендних виплат

Помірний підхід

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів в окремі періоди

Агресивний підхід

Політика стабільного рівня дивідендів

Політика постійного росту розміру дивідендів