1. Предмет та завдання педагогічної психології на сучасному етапі

Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворювання біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі.

Л. С. Виготський предмет педагогічної психології окреслює як соціально-філософську категорію. З його точки зору, педагогічна психологія — це наука про закони змінювання людської поведінки й про засоби оволодіння цими законами. З урахуванням предмета науки її складовими повинні виступати психологія культури й педагогічна психотехніка дослідження в прикладанні до проблем виховання. Сам же процес виховання Л. С. Виготський означував як штучний розвиток, тобто соціально сконструйований та керований процес змінювання людського індивіда у процесі оволодівання суспільними знаряддями з метою самовдосконалення та адаптації до життєдіяльності в спільноті. Такими знаряддями виступають, насамперед, мова й інші носії соціальної інформації.

З позиції сучасної методології психолого-педагогічної науки її основним завданням є дослідження умов забезпечення ефективної соціалізації індивіда на його шляху досягнення соціальної зрілості. Сам процес соціалізації постає у неподільній єдності двох його взаємопов'язаних активних елементів: активності соціальних впливів на дитину як на об'єкт соціалізації та активності самої дитини як суб'єкта засвоєння цих впливів. Найбільш повно й систематизовано активні соціалізуючи впливи втілено в категоріях виховання та навчання. Категорія виховання асоціюється з організацією розвитку особистості в цілому. За іншою логікою, психологія виховання розглядає питання формування потребо-мотиваційної сфери людського індивіда та педагогічних умов, які забезпечують ефективне становлення його емоційно-вольових характеристик, компонентів світогляду й самосвідомості. Категорію навчання зосереджено на психологічних питаннях педагогічного патронажу розвитку пізнавальних здібностей людини, її компетентності у різних сферах буття.

2. Проблема сенситивного розвитку як проблема пед психології

Сензитивный период — это такой период в жизни каждого ребенка, когда он учится чему-либо очень легко, овладевает навыками без особых усилий. Делает все с удовольствием и интересом. Сензитивные периоды длятся определенное, довольно короткое, время и проходят безвозвратно. Поэтому эти периоды пропустить ни в коем случае нельзя. Ведь наверстать упущенное будет практически невозможно.

Про сезитивні періоди Л.С.Виготський писав: “У цей період певні впливи мають чутливий вплив на весь хід розвитку, викликаючи у ньому ті чи інші глибокі зміни. У інші періоди ті ж самі умови можуть виявитися нейтральними або навіть мати зворотній вплив на хід розвитку. Сензитивні періоди співпадають повністю з тим, що ми називали оптимальними термінами навчання”

Найбільш відомий і описаний у віковій психології приклад сензитивного періоду - це роки оволодіння дитиною мовленням (з 1 року до 3 років). Про цей період пише О.М.Леонтьєв, розглядаючи питання про "функціональні органи" як фізіологічну основу здібностей. Він зокрема зазначає, що для деяких функціональних органів можуть бути достатньо точно вказані так звані сензитивні періоди, тобто періоди, коли їх формування проходить найбільш швидко і особливо ефективно. Відомо, наприклад, що у ранньому дитинстві легко і швидко розвивається мовленнєвий слух, артикуляція і складається враження спонтанного розвитку мовлення. З іншого боку, якщо розвиток мовлення в силу певних виняткових умов затримується на кілька років, то розвиток його вкрай ускладнюється.

Сензитивні періоди, про які говорив Л.С.Виготський, безсумнівно, існують перш за все - в аналітичній діяльності мозку. Про їх існування передбачав ще К.Д.Ушинський, який вважав своєчасність навчання (у відповідності з можливістю дитячого розвитку, яка настає) одним з головних принципів дидактики[3].

Сензитивні періоди привертають увагу до вікових змін як необхідних передумов розвитку. Особливо слід відзначити, що від ступеня вираженості того чи іншого сензитивного періоду, а також від відмінностей у темпі і ритмі вікових змін багато у чому залежить становлення індивідуально психологічних відмінностей. Головне значення сензитивних періодів полягає у тому, що вони виявляють якісну своєрідність окремих етапів вікового розвитку і свідчать про великі потенції дитинства.

Однією з найважливіших в розвитку дітей є проблема знаходження і максимально можливого використування для розвитку кожного сензитивного періоду в житті дитини.

Проблематичність цього питання полягає в тому, що нам, по-перше , не відомі всі сензетивні - періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і кінець. По-друге, в житті кожної дитини вони індивідуально, своєрідні наступають, в різний час та протікають по-різному. Труднощі пов'язані з практичним педагогічним рішенням в тому, щоб точно визначити ознаки спочатку сензитивного періоду, а також комплекси психологічних якостей дитини, які можуть розвиватися в межах того чи іншого сензитивного періоду. Можна допустити, що для більшості психологічних властивостей і поведінкових особливостей дитини протягом її життя наступає не один, а кілька сензитивних періодів.