15 Незважаючи на територіальні втрати й несприятливі зовнішні умови,

Великоморавське князівство намагалося подолати кризу, викликану

міжусобицями та німецькою експансією, і залишалося досить значним

державним утворенням. Моймир II зробив спробу запровадити у князівстві

самостійну церковну організацію. Попри шалений опір баварського

єпископату церква в Моравії була безпосередньо підпорядкована Римові.

Проте подальший розвиток Великої Моравії припинила навала

мадяр-кочівників у 906 р.Мадяри проникли до Центральної Європи з Придністров'я. Значну частину

земель, заселених племенами паннонських слов'ян, а також Моравію та

словацькі землі — угорці розорили й підкорили. В Паннонії розпочався

процес формування ядра угорської держави.В умовах переходу угорців-кочівників до осілого способу життя вони стали

асимілювати місцеву слов'янську людність, чисельність якої різко

скоротилася в результаті воєнних дій. Моравським і словацьким землям

угорське завоювання завдало великої шкоди. Припинилися зв'язки між

землями, що входили до Великої Моравії, порушилися також культурні й

економічні контакти між західними і південними слов'янами. Паннонські

слов'яни внаслідок завоювання опинилися в лешатах процесів створення

мадярами власної держави. Водночас слов'янське населення чеських та

моравських земель згодом об'єдналося в рамках Давньочеської держави.

Таким чином порушилася єдність Історичних доль слов’янського населення

Великої Моравії. Процес формування єдиної народності на базі

чехоморавських і словацьких племен, а також паннонських слов'ян не

дістав свого-продовження. Паннонських слов'ян асимілювали прийшлі

мадяри. Історичний розвиток чехоморавських племен сприяв формуванню

чеської народності, поруч з якою зароджувалася словацька.

Історичне значення Великоморавської держави полягає в тому, що вона

загальмувала експансію німецьких феодалів. Великоморавське князівство

стало не лише колискою державності для значної частини західних слов'ян,

а й мало велике культурне значення для народів цього регіону Європи.

16 VIX ст. Слов'янське населення на території Чехії франкські джерела

називали "богемами " їх поділяли на декілька племен: чехів, лужичан,

лемухів, літомерійців, пшованів, хорватів, дулібів. Саме тоді у цих

племен розпадається родовий лад і формуються феодальні відносини.

Внаслідок відмінностей у внутрішньому розвитку та впливу зовнішніх подій

відбувалася диференціація племінних об'єднань. Водночас відбувалося

об'єднання дрібних територіальних та етнічних утворень. Пржемисловичі —

князі племені чехів — поступово підкорили собі сусідні племена.

Виникнення чеської держави стало результатом досить тривалого процесу

взаємодії економічних, політичних і соціальних чинників.

До наших днів дійшли легенди про те, що плем'я чехів привів на терени

Центральної Європи "праотець Чех", який побачив з пагорба Ржип красу

цієї землі й тому обрав тутешні краї для розселення одноплемінників.

Історичні хроніки повідомляють, що у 845 р. чотирнадцять чеських вождів

зі своїми дружинами прибули до Регенсбурга, щоб заприсягнутися королю

Східнофранкської держави. Цей акт супроводжувався прийняттям

християнства.

Першим з династії Пржемисловичів хроніки згадують у 872 р. князя

Боржівоя. У 885 р., намагаючись зміцнити свою владу, він прийняв від

архієпископа Мефодія християнство. У 895 р. Чеське князівство на чолі з

Спитичгнівом вийшло зі складу Великої Моравії і перейшло під

заступництво франкської династії Каролінгів. Саме в цей період, що

характеризувався посиленням чеського князя, зросло значення Празького

града як стратегічного та економічного центру. У добу правління Болеслава І та його сина Болеслава II (976—999) держава

Пржемисловичів сягнула свого апогею. Вона охоплювала більшу частину

Моравії, значну частину Сілезії, Словацькі землі та Малопольщу. Болеслав