8 За часів феодальної роздробленості збільшилася кількість осіб, які

дістали право обкладати населення різноманітними поборами й

повинностями. Крім князів, збирали данину великі світські землевласники

й церква. Службові села майже зовсім зникли, а основним виробником у

польському господарстві й основним платником податків став залежний

селянин.

Разом із тим від кінця XII ст. окремі великі феодали розорювали нові

землі й освоювали пустки, на які вони запрошували вільних польських та

іноземних посадників (переважно німців). Посадники отримували позику у

вигляді реманенту та насіння й на деякий час звільнялися від

повинностей. По закінченні терміну "вольниці" землевласники стягали

данину (чинш грошима або натурою), але про її розміри домовлялись

заздалегідь. Це заохочувало селян до інтенсивнішої праці, оскільки решту

врожаю вони залишали собі й могли обмінювати на необхідні товари.

Посадники застосовували досконаліші методи обробітку землі, нові

знаряддя праці. Основною системою в рільництві стало трипілля. Завдяки

колонізації нових земель і наданню поселенцям пільг господарства почали

давати значні прибутки.

Колонізація нових, земель супроводжувалася також: соціальними змінами у

польському суспільстві. Вони були викликані передусім локацією

(заселення сіл за німецьким правом), що поширилася по всій країні.

Локатор (солтис), переважно німецького походження, домовлявся із

землевласником про умови заселення й користування землями, на які він

пізніше запрошував колоністів. За це локатор отримував від землевласника

найліпші ділянки, які міг передавати у спадок, і звільнявся від усіх

повинностей. Німецьке право давало змогу краще організовувати життя

сільських общин, аніж польські юридичні норми, що діяли до того часу.

Воно визначало принципи сільського самоврядування, узгоджуючи їх з

верховними судово-адміністративними прерогативами землевласника.

Починаючи з XIII ст. німецьке право (магдебурзьке, любецьке тощо)

поширюється й на міста, забезпечуючи їм більшу автономію. Серед міських

жителів були як німецькі осадники, котрі займали в них провідні позиції

в економіці й управлінні (більшою мірою в Сілезії та Західному Помор'ї,

меншою — у Великій і Малій Польщі), так і поляки й євреї. Особливо

інтенсивно зростали міста, розташовані на великих торговельних шляхах —

Краків, Вроцлав, Познань тощо.

Збільшенню міст і промислових осередків сприяло поглиблення

територіального поділу праці й удосконалення ремісницького виробництва.

Зміцнювались економічні зв'язки не тільки між містом і його

сільськогосподарською округою, а й, незважаючи на феодальну

роздробленість, між окремими містами й регіонами країни. По всіх

польських землях розвозилася сіль, яку видобували в Бохні й Величці.

Район Олькуша славився видобуванням свинцю й срібла, Кельце й Лелев —

залізорудним промислом. У Вроцлаві, Легниці та інших сілезьких містах

виробляли добрі сукна. В гірничій, сукняній, шкіряній промисловості

почали використовувати вітряки й водяні млини.

10 Казими́р ІІІ Вели́кий (пол. Kazimierz III Wielki) (*30 квітня 1310 — †5 листопада 1370) — польський король (1333–1370), титулярний «король Русі». Син Владислава I Локетка, останній представник династії П'ястів. Повний титул: «Милістю Божою Король Краківської землі, Судомірської землі, Серадської землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської землі, Поморської землі, Руської землі, господар і Дідич вічний земель тим володар, король велебний». Проводив політику зміцнення королівської влади і централізації країни. В 1337–1346 роках провів грошову реформу. В 1347 р. видав Вісліцький і Пьотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці орієнтувався на союз із Угорщиною, користувався підтримкою папського престолу.

В 1340 р. організував похід польсько-угорських військ на Королівство Русі, який закінчився невдало. Після смерті короля Русі Юрія ІI Болеслава (1340 р.) бояри проголосили Любарта Гедиміновича володарем Галицько-Волинської держави. Але Казимир негайно зайняв Перемишльску землю, а потім опанував і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів.В 1349 р. захопив і приєднав до Польщі Галицьку землю. За Казимира Великого почалося загарбання Волині і Поділля.У 1350 угорський король Людвік І Великий уклав угоду зі своїм дядьком, польським королем Казимиром III, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство (Галичину) Казимирові, а після його смерті (коли у нього не буде синів) Польща разом з Галичиною, Холмською та Волзькою землями і Крем'янцем перейде до Людвіка.В 1351–1352 рр. тривала війна між Польщею і Великим князівством Литовським за Галицько-Волинську землю, а в 1352–1366 рр. Польська держава воювала проти останього володаря об'єднаного Галицько-Волинського королівства — князя Любарта.У 1366 р. підписав договір з Великим князівством Литовським, за яким до Польщі відійшла Західна Волинь з Холмом і Белзом.У 1370 р. за підтримкою Казимира Великого було відновлено православну Галицьку митрополію і висвячено на митрополита єпископа Антонія (1370–1391 або 1392 рр.).В 1343 р. приєднав до Польщі Куявію. Заснував Краківський університет (1364) — згодом Ягеллонський..Після смерті Казимира Великого владу в його володіннях успадкував Людвік I Угорський.

11 Хронологічні рамки дослідження охоплюють період заснування Великоморавської держави - ХІ ст. — до періоду її завоювання мадярами у ХІ ст. Моравське (Великоморавське) князівство-ранньофеодальна д-ва зх. слов'ян у 9 - на поч. 10 ст. До складу її в період розквіту входила тер. Моравії, Словаччини, Чехії, Паннонії, Малої Польщі, землі лужичан. Археол. розкопки свідчать про високу культуру землеробства, розвиток ремесел і торгівлі у В. д. (існували, зокрема, торг. зв'язки з Київською Руссю і чорномор. містами). За правління кн. Моймира І (830-846) у В. д. почало поширюватися християнство. Кн. Ростислав (846-870) вів активну боротьбу проти нім. агресії, уклав союз з Візантією (862). В той час у В. д. діяли Кирило і Мефодій, які створили тут незалежну від нім. єпископату слов. церкву. В 906 В. д. розгромили кочовики-угорці. Вели́ка Мора́вія (чеш. Velkomoravská říše) — історична держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв рік Лаби й Одеру. Виникла наприкінці VIII — початку IX віків на території сучаних Словаччини й Моравії та досягла розквіту в 860—880 роках.На початку IX століття князівство на річці Північна Морава, лівому притоці Дунаю, у теперешній східній Чехії, приєднало або підкорило собі слов'янські землі, розташовані навколо нього й домоглося фактичної незалежності від імперії створенної Карлом Великим. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаєві і його притоках − чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенців і східних хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів

14 Готуючись до виконання своєї місії у Великоморавському князівстві,

Константин та Мефодій переклали слов'янською мовою церковні книги,

записавши їх з допомогою складеної Константином близько 863 р.

слов'янської абетки.Потрапивши до Великої Моравії, брати взялися активно проповідувати

християнство, полемізували з представниками німецького духовенства, які

представляли Римську курію. Водночас вони продовжували працювати над

перекладами слов'янською мовою релігійних книг, писали релігійні твори,

при церквах і монастирях відкривали школи для місцевого населення.

Невдовзі Константин і Мефодій зіткнулися з протидією і тиском з боку

німецьких місіонерів, направлених Римом. Особливе неприйняття останніх

викликала демократична ідея рівності всіх народів та мов, у тому числі в

спілкуванні з Богом, що її проповідували брати-просвітителі з Візантії. По дорозі до Риму Константин та Мефодій зупинилися при дворі

паннонського князя Коцеля, де продовжили свою просвітницьку діяльність.

Очевидно, ця зупинка не була випадковою. Мабуть, брати свідомо пішли на

цей крок, прагнучи поширити свої ідеї серед слов'ян в інших землях.

Згодом брати вирушили до Венеції, де їх зустріли вкрай вороже. Місцеве

духовенство було обізнане про зміст їхньої діяльності та про ідеї, які

обстоювали Константин та Мефодій.

Головні випробування чекали на просвітителів у Римі. Однак Константинові

вдалося зробити тактичний хід, який виявився надзвичайно вдалим і

фактично вирішив суперечку на користь братів: він привіз понтифіку мощі

св. Климента — легендарного папи Римського, який загинув у Криму ще в102 р.