Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вищий навчальний комунальний заклад

«Одеське педагогічне училище»

Циклова комісія філологічних та соціально-філософських дисциплін

Лекція №

з культурології

ТЕМА: Українська культура ХІV-ХVІІ ст.

Викладач: Наговіцина Ю.Ю.

Лекція розглянута та рекомендована

до виконання цикловою комісією

філологічних та соціально-філософських

дисциплін

Протокол № 1 від 31 серпня 2010 р.

Голова комісії __________ В.В.Крохмаль

2

План

1.Міжнародне та внутрішнє положення України.

2. Козацтво і його куль­тура.

3. Статус України у складі Речі Посполитої.

4. Українська церква в гетьманську добу.

5. Розвиток науки та освіти.

6. Українська словесність та мис­тецтво цієї пори.

7. Архітектура.

8. Музично-театральне мистецтво.

Список літератури

1. Філософія Відродження на Україні. — К., 1990.

2. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні. — К., 1990.

3. Литвинов В.Д. Ренесансний гуманізм в Україні. — К., 2000.

4. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.

5. Українська поезія XVI ст. — К., 1987.

6. Українська поезія XVII ст. — К., 1988.

7. Аполонова лютня: київські поети XVII-XVIII ст. — К., 1988.

8. Вишенський І. Твори. — К., 1986.

9. Українські гуманісти епохи Відродження (Антологія): У 2 т. — К., 1985.

10. Пам’ятки братських шкіл на Україні. Тексти і дослідження. — К., 1987.

11. Українська поезія: кінець XVI-початок XVII ст. — К., 1978.

12. Українська література XIV-XVI ст.(Антологія). — К., 1988.

13. Мицько І. Острозька академія. — К„ 1991.

14. Гудзяк Борис. Криза і реформа. — Львів, 2000.

3

Міжнародне та внутрішнє положення України

Гетьманська доба — славетна епоха української історії та період формування фундаменту нової україн­ської культури, яка, незважаючи на тяжкі обставини життя нації, досягла в бага­тьох відношеннях європейського рівня і стала гідною частиною культури світової.

Розвиток української культури XIV—XVI ст. відбувається в складних історич­них умовах. Українські землі розпорошилися і втратили єдиний політичний центр, так само, як і державну незалежність (якийсь час лише Галичина утри­мувала свою незалежність та власну державність). Тоді вони були у повній залежності від татарського хана і не могли відстояти свою самостійність.

Кримські татари, прийнявши іслам, стали васалами турецького султана, що подвоїло воєнно-політичний тиск з півдня. Татари постійно плюндрували укра­їнські землі, винищували літніх людей і забирали молодших у ясир, продаючи їх як рабів на ринках Сходу. Про ці події складалися народні пісні, у яких орда

Малих потоптала, старих порубала,

А молодших, середульших у полон погнала.

Невтішну долю мали у Туреччині полонені українські хлопці, які, позбавле­ні сім’ї та роду, змалку виховувалися як віддані султанові та ісламу воїни, не знали іншого життя, окрім війни та воєнних вправ (мамлюки). Дівчата попов­нювали турецькі гареми, стаючи безправними дружинами чи рабинями своїх чоловіків-володарів. Не всіх спіткала доля легендарної Роксолани, яка стала улюб­леною дружиною султана й змогла значно полегшити життя своїх земляків у турецькому полоні.

Українці почали тиснутися до півночі, бо життя поблизу татарських земель стало небезпечним. У середині XIV ст. частина українських земель (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля та частина Волині) увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Литовське панування спочатку виявилося більш сприятливим для розвитку української культури, ніж період монголо-татарського ярма. Чимало литовських аристократів-язичників, відчуваючи тяжіння до більш високої християнської куль­тури та недосконалість власного духовного ґрунту, приймали православ’я, порід­нившись з українськими князями. Староукраїнська мова стала офіційною мо­вою уряду, нею була написана конституція Литви. Але саме по собі Литовське князівство не було достатньо міцним чи впливовим, аби втриматися разом з Україною в цивілізованому просторі.

У другій половині XIV ст. стала воювати з литовцями за українські землі Польща. Частина України потрапила під владу поляків (Галичина і почасти Волинь). Однак внаслідок політичних порахунків у XVI ст. Польща об’єдналася з Литвою в одну державу — Річ Посполиту, після чого українці потрапили під подвійний гніт. Українська православна культура зазнала гноблення, тому що умовою нового союзу стало впровадження католицизму.

Окрім цього, протягом XV—XVI ст. продовжувалася боротьба Речі Поспо­литої з татарською ордою. Україна виявилася на кордоні напруженості: татари мучили переважно її. Ні Литва, ні Польща не змогли зорганізувати оборону від навали зовнішніх во­рогів. Це завдання взяло на себе українське козацтво, що стало формуватися в XV ст.