49) Уроки української національної революції 1917-1920 р.Р

Починаючи від лютого 1917 p., коли під впливом демократично-революційних процесів значний розвиток одержали національно-визвольний рух і боротьба за відродження української державності.

Це був тривалий і багато в чому трагічний період державно-правової історії України. Внаслідок низки причин у 1917—1920 pp. не вдалося втілити в життя ідею відродження держа­вності. Утворену у 1917р. Українську Народну Республіку також не вдалося відстояти: дуже міцними виявилися протиборствуючі їй зовнішні сили, а також не було єдності у боротьбі за національне відродження безпосередньо в Україні. Центральна Рада, Гетьман­щина, ЗУНР, Директорія являли собою важливі сходинки у ство­ренні незалежної України. Але в результаті боротьби різних політи­чних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її у кінцевому рахунку тоталітарним режимом. Зазначена українська територія увійшла до складу Союзу РСР, а західна частина України опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.

Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1920 pp. тільки за умов згуртованості народу, його солідарності. На жаль, цього не трапилося.

Протистояння соціальних, національних та політичних про­шарків, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи.

Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди а Україні. Зрозу­міло, сподіватися про ідеальну, загальну згоду в умовах громадян­ської війни та іноземної інтервенції було б утопією, але демократам, прибічникам державного відродження України для досягнення зго­ди слід було б прикладати більше зусиль, перш за все у сфері соціально-економічної політики. Деяким лідерам партій слід було б менше думати про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, який породив зазначені труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори в боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучались до справи збереження самостійності України, в кінцевому підсумку переслідували власні інтереси, нерідко протилежні інтересам народу України.

Наведені внутрішні та зовнішні чинники й визначили характер кожного етапу в боротьбі за державне відродження України в 1917—1920 pp., стали підставою для дослідження у даному розділі пропонованої етапізації.

Зазначені прорахунки національних демократів, а також допо­мога російських більшовиків більшовикам України вирішальною мірою полегшили прихід до влади у північно-східній частині України в грудні 1917р. більшовицького уряду і в підсумку — утворенняУСРРта встановлення радянської влади на більшій частині України.

50) Державна економічна політика 20-х років хх ст. Та її наслідки.

НЕП в зош.

Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання. Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.

1.2. Введення продподатку. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.

Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б). Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

Суть непу (1921-1928 рр..). Початок цій політиці поклало рішення про заміну продрозверстки натуральним податком, прийняте на Х зїзді РКП (б) у березні 1921 р. Спочатку неп розглядався більшовиками як тимчасовий відступ, викликаний несприятливим співвідношенням сил. У розряд відступів включався повернення до держкапіталізму (у ряді галузей економіки) і здійснення звязку між промисловістю і сільським господарством на основі торгівлі і грошового обігу.

Потім неп оцінювався вже як один з можливих шляхів до соціалізму через співіснування соціалістичного і ринкового господарства і поступове - при опорі на командні висоти в політиці, економіці, ідеології - витіснення несоціалістичні господарських форм. Це означало, що все селянство (а не тільки його найбідніша частина) ставало повноправним учасником соціалістичного будівництва.

Неп означав перш за все відновлення товарно-грошових відносин в торгівлі, промисловості, сільському господарстві З метою відновити промисловість і налагодити товарообмін між містом і селом передбачалося:

- Проведення часткової денаціоналізації промисловості, розвиток дрібного і кустарного виробництва;

- Вводився госпрозрахунок, створювалися госпрозрахункові обєднання - трести й синдикати;

- Відбулася відмова від трудових мобілізацій і вирівнюючої оплати праці;

- Створювалися держкапіталістичних підприємства - у формі концесій, змішаних товариств, оренди.

Фінансова політика в роки непу характеризувалася певною децентралізацією кредитної системи (виділялися комерційні кредити).

1. Кредитна система. У 1921 р. був відтворений Державний банк, пізніше виникли Торгово-промисловий банк, Російський комерційний банк, Банк споживчої кооперації, мережа кооперативних та місцевих комунальних банків. Створений у 1924 р. Центральний сільськогосподарський банк за 3 роки виділив сільської кооперації кредитів на суму 400 млн. рублів. Була введена система прямих і непрямих податків (промисловий, прибутковий, акцизи на товари масового споживання, місцеві податки).

2. Грошова реформа (1922-1924 рр..) Була найбільш дієвою і самої ринкової мірою фінансової політики радянської влади того періоду. Реформа стабілізувала фінансове становище. В обіг була випущена стійка (конвертована) валюта - червонець, який прирівнювався до 10 дореволюційним золотим рублям. Важливо, що реформа, що проводилася фінансистами з дореволюційним стажем, встановлювала як критерій розміру емісії співвідношення попиту та пропозиції.

Торгівля. Нова економічна політика продемонструвала значні економічні результати, особливо в перші роки її проведення. Розвиток товарно-грошових відносин призвело до відновлення всеросійського внутрішнього ринку (відтворювали великі ярмарки - Нижегородська, Бакинська, 1рбітський та ін.) Для оптових угод до 1923 р. було відкрито 54 біржі. Швидко розвивалася роздрібна торгівля, на 3 / 4 знаходилася в руках приватників.

Промисловість.

1. Децентралізація. Реальні перетворення відбулися в промисловості. Главки були скасовані, а замість них створені трести - обєднання одноотраслевих підприємств, що отримували часткову господарську і економічну самостійність. У 1922 р. близько 90% промислових підприємств були обєднані в 421 трест. ВРНГ втратив право втручатися в поточну діяльність підприємств і трестів. Трести обєднувалися до синдикати, які займалися збутом, постачанням, кредитуванням. До кінця 1922 р. 80% трестованої промисловості було синдиковано (на 1928 р. налічувалося 23 синдикату).

У промисловості розвивалася оренда.Ряд підприємств було здано іноземним фірмам у формі концесій. У 1926-27 рр.. нараховувалося 117 діючих угод такого роду, на яких випускався 1% промислової продукції.

Реалізація НЕПу та його наслідки

Реалізація непу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо. Реальні наслідки заміни продрозкладки продподатком стали відчутними згодом, оскільки продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 р., до того ж на практиці цей процес здійснювався методами продроз¬кладки. Проте відмова влади від практики реквізицій під час хлібозаготівель і свобода торгівлі пробуджували заці¬кавленість селянина в ефективнішому веденні власного господарства.

З переходом до непу почала відроджуватися коопера¬ція, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залу¬чення селянства до соціалістичного будівництва, важли¬вий елемент змички міста й села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація республіки зосере¬дила у своїх руках значну частину товарної продукції: до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. До кінця відбудовчого періоду в Україні усіма видами кооперації було охоплено більшу частину сіль¬ського населення республіки.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У Поло¬женні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для, об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних нарко¬матів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР була найви¬щим господарським органом на території України. Почали ство¬рюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 p. було прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економічній раді у вересні 1921 p. була заснована Українська державна загальнопланова комі¬сія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 p. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР. На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим Положенням Держплан УСРР перехо¬див до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, підсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою промисловістю, а й за такими "командними висотами" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля.

Неп зумовив суттєві зміни і в промисловості. Контро¬люючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також при¬ватним особам малі підприємства. В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Розпочатий процес роздержав¬лення та запровадження госпрозрахунку вимагав гнучкі¬шої форми управління. Тому замість надцентралізованих бюрократичних управлінь (главків), що гальмували неп, було запроваджено трести, які й стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. Невдовзі один за одним виникають «Тютюнтрест», «Маслотрест», «Цукротрест», «Південьсталь». Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернські трести, які мали ши¬року господарську самостійність. Поставлена в умови непу, державна промисловість активно переходила на рин¬кові відносини. Проте цей різкий поворот так і лишився незавершеним: госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до складу трестів. Тому ні промислові підприємства, ні їх трудові колективи не одер¬жали господарської самостійності.

Позитивні підсумки Непу:

1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.

2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни.

3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р.

4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці.

5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною.

6. Швидко ріс матеріальний добробут населення.

Негативні підсумки Непу:

1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства.

2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз.

3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами.

4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік.

Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему.