42. Ііі Універсал Центральної Ради. Міждержавні відносини рсфрр та унр наприкінці 1917 – початку 1918 року.

3 універсал

Черговий конфлікт між ЦР та Тимчасовим урядом виник восени 1917 р. з приводу заяви про скликання Всеукраїнських установчих зборів. Тимчасовий уряд погрожував розпустити ЦР і викликав для пояснень до Петрограда В. Винниченка (було видано наказ розпочати слідство і при необхідності заарештувати і притягти до судової відповідальності ряд секретарів). Співпраця Києва і Петрограда практично стала неможлива, але це протистояння було перерване більшовицьким збройним повстанням, в ході якого Тимчасовий уряд було повалено (В. Винниченко, який у цей час прибув до Петрограда, вже не мав кому давати пояснення).

Отже, мирний період розвитку української революції доходив до кінця.

Більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду частково розв'язували старі проблеми, але в той же час породили нові. Одне з головних – як ставитись до захоплення влади в Петрограді комуністичною партією на чолі з Леніним? В день збройного перевороту ЦР ініціювала створення в Києві "Крайового комітету по охороні революції в Україні", до якого увійшли представники різних політичних сил. Склалась досить складна ситуація, яка характеризувалася противоборством трьох політичних сил:

1. Прибічники Тимчасового уряду, опорною базою яких став штаб КВО.

2. Більшовики, які, спираючись на Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, намагались захопити владу і в Україні.

3. Українські національні сили, що гуртувалися навколо ЦР.

В кінці жовтня в Києві тривали жорстокі бої між представниками перших двох політичних сил. Центральній Раді вдалося у цей критичний час опанувати ситуацію, роззброїти більшовицькі загони.

Через два дні після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ухвалила резолюцію про владу в країні, в якій наголошувалося на необхідності переходу влади "до рук усієї революційної демократії", а не до рад, які "становлять лише частину революційної демократії". Висновок резолюції Центральної Ради був таким: "Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримки бунту в Україні".

Отже, Центральна Рада виступила проти монополії на владу більшовицької партії, яку вона встановила в Росії.

В цих складних політичних умовах Центральна Рада приймає свій ІІІ Універсал [20 листопада 1917 р.], в якому проголошувалось утворення УНР в межах 9-ти губерній (Київської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської /без Криму/). Приєднання інших земель: Холмщини, частини Курської, Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало відбутися згідно з волею їх мешканців.

Окрім цього, в ІІІ Універсалі оголошувалось:

1. До Українських установчих зборів вся влада в Україні належала Центральній Раді та її Генеральному секретаріату (Універсал призначав вибори до них 27 грудня, а скликання – 9 січня).

2. Скасовувалась приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі і проголошувалась власність всього трудового народу.

3. Встановлювався 8-ми годинний робочий день.

4. Запроваджувався державний контроль на продукцію промисловості.

5. Домагатися якнайшвидшого досягнення миру.

6. Скасовувалась смертна кара та проголошувалась амністія політичним арештантам.

7. Зміцнювались і поширювались права місцевого самоврядування.

8. Закріплювались загальнолюдські демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і помешкання, можливості вживання місцевих мов у стосунках з усіма установами.

9. Надання росіянам, євреям, полякам права на національно-персональну автономію та на вільний розвиток всім іншим народам, які мешкали в Україні.

10. Зобов'язання врятувати від голоду не лише український народ, а й фронт та великі частини Російської республіки тощо.

Таким чином, ІІІ Універсал став актом великої історичної ваги: після багаторічної неволі український народ офіційно задекларував відродження власної держави. Його програма проголошувала повну перебудову України на нових засадах, з новими законами та економікою. Все ж, даючи оцінку ІІІ Універсалу, необхідно підкреслити, що він проголошував УНР, але в складі федеративної, демократичної Російської республіки. Більше того, ЦР зобов'язувалась «помогти всій Росії, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів". Дивне революційне донкіхотство чи месіанізм, адже Україна проголошувала себе автономією у складі неіснуючої держави, Тимчасового уряду вже не існувало, а більшовицький Совнарком на чолі з Леніним Центральна Рада не визнавала. Чи треба було ЦР ставати в обороні всієї російської демократії, брати на себе роль "рятівника всієї Росії", коли Україна мала більш ніж достатньо своїх проблем? Відповідь однозначна – ні. І ще більшість із цих проголошених перетворень залишились декларативними, оскільки на їх практичну реалізацію вже не було часу, розпочинався грізний час противоборства з агресією більшовицької Росії.

***

20(07) листоп. 1917 УЦР III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку і розпочала розбудову нац. д-ви. Однак з цим рішенням погодилися не всі політ. сили країни. Представники рад робітн. і солдатських депутатів на Першому Всеукраїнському з’їзді рад 1917, що відбувся в Харкові 24–25 груд., проголосили утворення Радянської України, визнали УНР федеративною ч. РСФРР. На місцях під кер-вом більшовицьких орг-цій почалася підготовка до встановлення влади рад, створювалися червоногвард. загони та мобілізовувалися революц. сили Пд.-Зх. і Румун. фронтів. Крім того, уряд Рад. України звернувся по допомогу до уряду РСФРР.

Комісар по боротьбі з контрреволюцією на Пд. України В.Антонов-Овсієнко отримав інструкції від уряду РСФРР: частину військ. сил, що прибували на боротьбу з каледінцями (див. О.Каледін, Білий рух) в Донбасі і на Дону, направити в Україну на допомогу урядові Рад. України для боротьби з УЦР. Без оголошення війни УНР рос. червоногвард. загони в 1-й декаді січ. 1918 розгорнули наступ через ст. Лозова (нині в Харків. обл.) і м. Павлоград на м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ). 17(04) січ. 1918 Нар. секретаріат Рад. України оголосив Ген. секретаріатові УНР війну. План наступальних операцій було розроблено за участі в.Антонова-Овсієнка. Головнокоманд. рад. ЗС став Ю.Коцюбинський. Гол. удар спрямовувався з р-ну Харкова на Полтаву. Від Катеринослава ін. червоногвард. загони наступали через П’ятихатки (нині місто Дніпроп. обл.), ще одна група вела наступ від м. Гомель (нині місто в Білорусі) на м-ко Бахмач, ін. – на м. Новгород-Сіверський. Перед

усіма цими загонами стояло завдання оволодіти Києвом, де перебувала УЦР і гол. військ. сили УНР.

УЦР ще в груд. 1917 зосередила вздовж кордонів з РСФРР свої військ. формування, але більшовицькі повстання в тилах її військ підірвали оборону її рубежів, дестабілізували тил. 8 лют. (26 січ.) 1918 червоногвард. загони увійшли до Києва. Війська УНР відступили на Житомир, але й тут, у прифронтовій смузі Пд.-Зх. фронту, в січ. 1918 точилися бойові дії між укр. і пробільшовицькими частинами. Військ. формування УНР разом із УЦР відійшли до м. Сарни (нині місто Рівнен. обл.).

Конфлікт між УНР та РСФРР було вирішено лише внаслідок переговорів у м. Брест-Литовський (див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 3 березня 1918).