73) Формування етнічної атрибутики Київської Русі.

Символіка складалася разом із формуванням у східного слов'янства земель та князівств, тобто не пізніше ІХ—Х ст. Геральдичні атрибути земель та «княжих столів» виникли дещо пізніше, у ХІІІ—XIV ст., хоча їхня першооснова — князівські знаки, знаки-мітки, знамена, печатки, персні — з'явилася саме з утворенням земель. Ці символи захисту територіальної приналежності по суті виконували функцію гербів.

Князівські знаки пройшли складний шлях трансформації, котрий сягав родоплемінних відносин. З розпадом роду, тобто з виділенням сімей та громад, родові знаки трансформувалися спочатку в сімейні, а відтак і в особисті, графічним способом виражаючи перехід від общинної до індивідуальної власності. Саме на основі особистих знаків формувалися міські, а пізніше й земельні герби, прикладом чого може бути зображення лева — особистого знака галицьких князів, що пізніше став геральдичною емблемою столиці Галицько-Волинського князівства — Львова.

В основі ж родових знаків лежали стародавні культи, вірування й легенди, що сягали язичницьких уявлень. Свого роду тотемічними символами найчастіше виступали зображення звірів та птахів: ведмедів, левів, буйволів, коней, орлів, галок тощо. Ці елементи частково дожили до наших днів у крайових гербових емблемах. У своєму ж первісному значенні вони вказували на спільність походження та родової приналежності і водночас були певним кодом, що відрізняв один рід від усіх інших. Іноді зазначені символи вживалися і в ролі межових знаків: вони фіксували право роду на пасовиська, водойми, ліси, тобто родову власність.

Фіксація власності по суті є ключовою функцією геральдичного знака, хоча в різні історичні періоди той самий знак символізував різні види власності: то родову, то громадську, сімейну, особисту, то земельну або князівську. В ролі символів власності виступали рубежі, клейма, тавра, знамення. Клеймами і таврами особливо часто користувалися купці та ремісники, вимічаючи свій товар; селяни ж таврами мітили свійських тварин. Символіка тавра звичайно свідчила про причетність його власника до певного заняпя, і, отже, не дивно, що використовувалися загальновідомі знаки: соха, колесо, вила, граблі, курячі лапки. Ці прості зображення з часом ускладнювалися: до них додавалися риски, що фіксували кількість поколінь у родині або кількість спадкоємців.

Головними символами князівської влади в Київській Русі були знамення та стяги. Знамення фіксували земельну власність князя, порушення якої загрожувало покаранням («...а ожо кто борт раззнаменует, то 12 гривен продажи»,— Наголошує стаття «Руської Правди»). Знамення виступали і свого роду міткою тих земель, котрі сплачували данину («В лето 6455 иде Ольга Новугороду и устави по Мсте погосты и дани, и по Лузе оброки и дани; и ловища ея суть по всеи земли и знамения и места и погости»). Щодо стягів, то вони у своєму первинному значенні були суто військовими атрибутами — знаками збору дружин та сигналами до бойових дій. Про це свідчить і семантика слова «стяг», тобто стягуватися в якомусь місці: «Труби трубят в Новгороде — стоят стяги в Путивле» («Слово о полку Игореве»). Така функція стягів залишалася і в пізніші часи, зокрема в роки національно-визвольної війни середини XVII ст., причому дедалі більше набуваючи національно-державного змісту.

Княжі емблеми, як і стяги, звичайно, мали багатофункціональне призначення, виступаючи в ролі і особисто-родового знака князя, і символа власності, і атрибута влади, і державно-територіального знака. З початком дроблення князівств зростала значущість тих геральдичних знаків, котрі символізували «земельне» право на територію. Іншими словами, починає формуватися власне земельна (тобто регіональна) геральдика.

Мабуть, найдавніші її зразки належать Київській землі Х—XI ст. і пов'язані з зображенням святих, котрі уособлювали перемогу добра над злом. Для Київщини, яка здавна була форпостом боротьби зі Степом, така символіка уявляється особливо доречною. До того ж вона органічно вписувалася у нову християнську релігійну систему, розповсюджувачем якої якраз і був Київ. Звідси й давнє зображення воїна на його гербі з XII ст. стало асоціюватися з архангелом Михаїлом — патроном Київської землі, а пізніше — просто з ангелом. Ця в цілому усталена для Київщини емблема, проте, зазнавала змін у залежності від певних політичних і соціальних ситуацій. Так, із включенням Київської землі до складу Великого князівства Литовського його емблемою став спочатку княжий знак Ольгердовичів (колюмни), а потім — погоня (воїн із луком, що скаче на коні). З підкоренням Київщини Польщею (1471 р.) в емблемі Київського воєводства знову з'явилося зображення ангела, але дещо в зміненому вигляді (меч, який він тримав у правиці, був опущений донизу). Після входження України до складу Російської держави змінилася й емблема Київської землі. Вона являла собою зображення ангела з крилами й німбом над головою; у правиці в нього — меч, в лівій руці — овальний щит. Така символіка мала підкреслювати єдність земель, об'єднаних у централізованій державі. Пізніше, у зв'язку з адміністративною реорганізацією Петра І герб Київської землі дещо повертається до свого давнього вигляду.