42. Берестейський мирний договір (1918 р.) унр з країнами Четверного союзу. Його наслідки для України.

У своєму остаточному варіанті договір складався з 14 статей, різних додатків, 2 заключних протоколів та 4 додаткових договорів (між Росією і кожною з держав Четверного союзу), згідно з якими Росія зобов'язувалася зробити безліч територіальних поступок, також демобілізований свої армію і флот.

• Від Росії відторгалися прівіслінскіе губернії, Україна, губернії з переважаючим білоруським населенням, Естляндську, Курляндская і Ліфляндськая губернії, Велике князівство Фінляндське. Більшість цих територій мали перетворитися на німецькі протекторати або ввійти до складу Німеччини. Також Росія зобов'язувалася визнати незалежність Україна в особі уряду УНР.

• На Кавказі Росія поступалася Карсського область і Батумську область.

• Радянський уряд припиняло війну з Українською Центральною Радою (Радою) Українською Народною Республікою і укладало з нею мир.

• Армія і флот демобілізовувати.

• Балтійський флот виводився з своїх баз у Фінляндії і Прибалтиці.

• Чорноморський флот з усією інфраструктурою передавався Центральним державам.

• Росія виплачувала 6 мільярдів марок репарацій плюс сплата збитків, понесених Німеччиною в ході російської революції - 500 млн золотих рублів.

• Радянський уряд зобов'язувався припинити революційну пропаганду в Центральних державах і союзних їм державах, утворених на території Російської імперії.

Від Радянської Росії була відторгнута територія площею 780 тис. кв. км. з населенням 56 мільйонів чоловік (третина населення Російської імперії) і на якій знаходилися (до революції): 27% оброблюваної сільськогосподарської землі, 26% усієї залізничної мережі, 33% текстильної промисловості, виплавлялося 73% заліза і сталі, видобувалося 89% кам'яного вугілля і виготовлялося 90% цукру; розташовувалися 918 текстильних фабрик, 574 пивоварних заводи, 133 тютюнові фабрики, 1685 винокурних заводів, 244 хімічних підприємства, 615 целюлозних фабрик, 1073 машинобудівних заводи і проживало 40% промислових робітників ^{[4] : 286} .

За оцінкою Річарда Пайпса, на відторгнених від Росії території проживало 26% населення Росії, і одна третина її городян, вироблялося 37% всієї селькохозяйственной продукції, розташовувалося 26% залізничних колій, 28% промислових підприємств, дві третини вугільних шахт і залізних копалень. За підсумками Брестського миру площу Німеччини виростала в три рази.

Одночасно Росія виводила з зазначених територій всі свої війська, а Німеччина, навпаки, туди вводила і зберігала за собою контроль над Моозундскім архіпелагом і Ризьким затокою. Крім того, російські війська повинні були покинути Фінляндію, Аландські о-ва поблизу Швеції, округу Карс, Аргадан і Батум передавалися Туреччині. З лінії Нарва - Псков - Міллерово - Ростов-на-Дону, на якій у день підписання договору знаходиться німецькі війська, вони повинні були бути виведені тільки після підписання загального договору.

У додатку до договору гарантувався особливий економічний статус Німеччини в Радянській Росії. Громадяни та корпорації Центральних держав виводилися з-під дії більшовицьких декретів про націоналізацію, а особи, які вже втратили майно відновлювалися в правах. Таким чином, німецьким громадянам дозволялося займатися в Росії приватним підприємництвом на тлі того, що відбувалося в той час загального одержавлення економіки. Такий стан справ на якийсь час створило для російських власників підприємств або цінних паперів можливість піти від націоналізації, продавши свої активи німцям.

Брестський договір відновлював вкрай невигідні для Росії митні тарифи 1904 з Німеччиною. Крім того, при відмові більшовиків від царських боргів (події в січні 1918 року) Росія змушена була підтвердити всі борги Центральним державам, і відновити за ними виплати.

Наслідки

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

222222222222222222222222222222222222222222222222222222222222

У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв'язки УНР - її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Але налагодити зв'язки з радянською Росією не вдалося. Не визнали УНР країни Антанти й відроджена Польща, яка претендувала на Правобережну Україну.

Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнавши гетьманської адміністрації, дипломати країн Антанти не збиралися визнавати й поновле­ну УНР. Проте більшовицька загроза дещо зблизила Антанту з Директорією.

22 січня 1919 р. УНР об'єдналася в соборну державу з Західноукраїн­ською Народною Республікою (ЗУНР), що утворилася на українських зем­лях, які перебували під владою Австро-Угорщини.

3. Радянська Росія ще за існування Української Держави визнала недійсним Берестейський договір і розгорнула підготовку до нового вторгнення в Україну. Розпочалася друга війна УНР та радянської Росії (грудень 1918 -червень 1919р.).

Вона проходила в два етапи:

• наступ радянських військ у грудні 1918-березні 1919р., коли була загарбана вся територія Лівобережної, частина Правобережної та Південної України;

• наступ на півдні України військ Антанти та контрнаступ радянських війську квітні-червні 1919 року.

У війні війська УНР зазнали поразки, а більшість території Східної Ук­раїни стала контролюватися російськими радянськими військами.

На першому етапі війни загальне командування знову здійснював В. Антонов-Овсієнко. У грудні 1918р. головні сили більшовиків розпоча­ли наступ на Чернігів, Київ та Харків.

З січня 1919р. в Харкові відновлено радянську владу на чопі з Тимча­совим робітничо-селянським урядом (Г. П'ятаков), а 6 січня 1919 р. ра­дянську Україну проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). Невдовзі на чолі уряду, що став за російським зраз­ком називатися Радою Народних Комісарів, було призначено X. Раковсь-кого. Його призначив особисто В. Ленін,

На другому етапі війни до бойових дій підключилися війська Антан­ти, загальною чисельністю 60 тис. чол. їх основною метою була підтрим­ка антибільшовицької російської Добровольчої армії генерала А. Денікі-на. Генерал бажав відновити «єдину і неподільну Росію».

Французькі війська під приводом захистів інтересів французьких влас­ників в Україні ще на початку листопада 1918 р. висадилися на півдні і захопили Крим, Таврію, Миколаївщину, Одещину.

На переговорах в Одес^французи з представниками УНР поставили вимоги:

• вивести зі складу Директорії Винниченка та Петлюру;

• підпорядкувати Армію УНР французькому командуванню.

Винниченко у відповідь на це вийшов зі складу Директорії і виїхав у емі­грацію, Петлюра ж вийшов зі складу УСДРП, ставши головою Директорії.

Домовитися УНР та французам все одно не вдалося: відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовизмом, країни Антанти щед­ро підтримували Добровольчу армію. Війська Антанти, витісняючи україн-ську адміністрацію, вийшли на лінію Тирасполь-Бірзула-Миколаїв-Херсон. Петлюра відводив війська без бою. Його більше хвилювала си­туація на північних кордонах країни.

УНР опинилася у ворожому оточенні:

• з заходу на неї тиснули польські війська. Голова відродженої польської держави Ю. Пілсудський, колишній соціаліст, хотів відновити «Велику Польщу» від Балтійського до Чорного моря;

• з півдня наступали французькі війська;

• з південного сходу - Добровольча армії генерала А. Денікіна;

• з північного сходу та півночі - війська радянської Росії;

• всередині держави підняли повстання проти Директорії отаман Зе­лений на Київщині (Дніпровська дивізія), Задніпровська дивізія отамана Г. Григор'єва на півдні України, отамани Ю. Тютюнник, А. Савицький, Українська повстанська армії на чолі з Н. Махном.