52) Утворення Союзу рср, наслідки входження урср до його складу.

Вперше у січні 1919 р. було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) з центром у м. Харків. Юридичне оформлення радянської державності в Україні відбулося 10 березня 1919 р. прийняттям Конституції УСРР, розробленої на основі конституції РСФРР 1918 р.

У першій половині 1919 р., в умовах громадянської війни, йде процес прискореної інтеграції радянських республік. Врешті 1 червня 1919р. утворюється "воєнно-політичний союз" формально незалежних України, Литви, Латвії, Росії, Білорусії. Основна мета утворення "воєнно-політичного союзу – шляхом мобілізації та концентрації сил радянських республік відстояти радянську владу". Наслідком його стало об'єднання найважливіших п'яти наркоматів – військових справ, народного господарства, залізничного управління, фінансів та праці, якими тепер фактично керували з Москви. Це стало, по суті, першим реальним кроком до відновлення унітарної (єдиної) держави.

Наступним кроком на цьому шляху стала угода про воєнний і господарський союз між Росією та Україною від 28 грудня 1920 р., в якій формально проголошувались незалежність і суверенітет обох держав, але фактично посилювався курс на централізацію. Тепер об'єднаними і керованими з Москви були вже не 5, а 7 народних комісаріатів (додались ще наркомати зовнішньої торгівлі та пошт і телеграфів). Утворюються загальнодержавні трести для управління українською металургійною та металообробною промисловістю, які також перебували під повним контролем центру. На територію України було поширено Земельний, Цивільний та інші кодекси РСФРР тощо. Найкраще залежний статус України проілюстрували події, пов'язані з голодом 1921–1923 рр. (В охоплених голодом українських губерніях реквізували хліб; поїзди з продовольством з українських губерній відправляли в Росію, а не в південні області, Одесу чи Миколаїв, де лютував голод).

Перетворення України та інших радянських республік на автономні області Росії було реальною перспективою, якби подальші події розвивались за сценарієм, підготовленим центральним партійним керівництвом. X з'їзд РКП(б) поховав право націй на самовизначення, ствердивши небажаність існування окремих радянських республік за умов ворожого капіталістичного оточення. Противником ідей суверенітету республік був головний партійний теоретик з національного питання нарком по національностях Й. Сталін. Він у серпні 1922 р. розробив проект резолюції ЦК РКП(б) "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", за яким усі неросійські республіки мали увійти до складу Росії на засадах автономії. Позиції московських центристів викликали спротив у республіках, які підняли тривогу у зв'язку з процесом "випаровування суверенітету". Позиція України, як найбільшої неросійської республіки, відігравала особливу роль. ЦК КП(б)У відкинув сталінський проект автономізації. Це змусило Леніна втрутитись і запропонувати певний компроміс – план федеративної перебудови майбутньої союзної держави. У жовтні 1922 р. ЦК РКП(б) схвалив його, але в процесі реалізації конституційна комісія на чолі із Сталіним протягла багато положень з його автономізаційного проекту. Було утворено 5 злитих (загальносоюзних) наркоматів (які теж підпорядковувалися Москві). З Москви здійснювалося керівництво Держбанком, Верховним Судом тощо. Республікам надавалась самостійність лише у справах: землеробства, освіти, охорони здоров'я, внутрішніх, соціального забезпечення, юстиції.

30 грудня 1922р. I Всесоюзний з'їзд рад СРСР у Москві проголосив декларацію про утворення СРСР у складі: РСФРР, України, Білорусії і Закавказької федерації (Грузії, Вірменії, Азербайджану).

Таким чином, СРСР було утворено як федеративну державу, але це було лише пропагандистською вивіскою. Радянський Союз як об'єднання незалежних держав за умов панування єдиної, унітарної правлячої партії РКП(б) був фікцією. Реальний статус республіканських комуністичних партій залишався на рівні обласних організацій РКП(б). Будь-яке рішення прийняте московським ЦК, мало обов'язковий зобов'язувальний характер для кожної республіки.

26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд рад СРСР, який затвердив першу Конституцію СРСР. Формально кожна республіка мала право вільного виходу з СРСР, але механізм такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї форми союзної федеративної держави, СРСР законодавчо оформлявся як жорстко централізована унітарна держава.

У травні 1925 р. прийняттям Конституції УСРР завершився процес входження України до складу СРСР.

Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності. Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни і був зумовлений низкою об’єктивних чинників.

Території усіх республік, що увійшли до союзу, свого часу були об’єднані в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці. Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася моно партійністю.

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово у процесі входження УСРР до складу союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 – грудень 1920 рр.) – утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову “Про воєнний союз радянських республік України, Росії, Латвії, Литви і Білорусії”. Об’єднування здійснювалося лише “на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.

Пошук моделі майбутнього союзу розпочався влітку 1919 року. З цією метою під головуванням Л. Каменєва було створено комісію, члени якої схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РСФРР, а голова взагалі дотримувався думки про те, що “треба злити Україну з Росією”, а не обмежуватися об’єднанням основних галузей управління.

Однак остаточної відповіді на питання про конкретну форму об’єднання радянських республік не було.

ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922 рр.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 року представники Росії Ленін і Чичерін та представник України Чаковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами.

Для управління українською металургійною та металообробною промисловістю у червні 1922 р. були створенні загально федеральні трести (“Укрметал”, “Югосталь”, “Сільмаштрест”), які цілком перебували під контролем центру, а саме - Всеросійської Ради народного господарства (ВРНГ).

Ленін виступав проти сталінської моделі об’єднання республік, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. В жовтні 1922 р. пленум УК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави на якій наполягав Ленін.

Створена після жовтневого пленуму конституційна комісія (Й. Сталін, М. Калінін, Г. Чичерін та ін.) висловилися за утворення наркоматів трьох типів:

а) злитих (5 наркоматів) – мали “цілковиту владу на території нової федерації”;

б) об’єднаних (5 наркоматів) - підпорядковувалися московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів;

в) автономних (самостійних) – юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умовах громадянської війни.

ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. 30 грудна 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Не вірячи в те, що Сталін щиро відмовився від ідеї автономізації, Х. Раковський наполягав на необхідності реальних гарантій рівноправності та суверенності республік у межах РСРС. Раковський, на ХІІ з’їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) вказував на серйозну негативну тенденцію – зародження диктатури союзних відомств.

У цей час процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР ІV всеукраїнський з’їзд Рад затвердив текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. Отже остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася в момент утворення СРСР (грудень 1922 р.). Проте, втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності.

Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності. На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти.

В грудні 1925 р. відбувся ХІV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. Важливе місце у здійсненні наміченого курсу відводилось Україні, на ІХ з’їзді ВКП(б) вказувалося на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни.

На промислових підприємствах хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла.

Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:

1) перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;

2) податки з населення (для села “над податок” – постійне зростання цін на промислові товари);

3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом – “під контролем суспільних організацій”. Так, протягом 1927-1929 рр. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн.крб.;

4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п’ятирічки інформаційне покриття державних потреб становило 4 млрд.крб.);

5) збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;

6) режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР було створено комісію з режиму економії на чолі з В. Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат ??? за два з половиною роки майже 65 млн.крб.