13.Європейська хартія про місцеве самоврядування.

Європейська хартія про місцеве самоврядування (прийнята у жовтні 1985 р.)

1.Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними коштами (місцеві органи влади не може бути позбавлено свободи визначати першочергові витрати)

2.Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом

3.Хоча б частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону

4.Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень

5.Встановлюється необхідність запровадження процедур фінансового вирівнювання чи еквівалентних заходів, призначених для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування

6.Встановлюється необхідність відповідним чином погоджувати з органами самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів

7.По можливості, субсидії, які надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів

8.3 метою фінансування інвестицій органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

14. Всесвітня декларація місцевого самоврядування

Всесвітня декларація місцевого самоврядування з'явилася всього через два місяці після відкриття для підписання Європейської хартії місцевого самоврядування. Вона була прийнята

XXVII Конгресом Міжнародної Спілки місцевої влади (МСМ В) 26 вересня 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) і значною мірою збігається з положеннями Європейської хартії1.

Всесвітня Декларація місцевого самоврядування в 1993 р. була вперше введена автором у науковий оборот, завдяки листуванню з керівництвом МСМВ. Виходячи з того, що МСМВ є однією з найстарших і найавторитетніших МНУО місцевої влади, прийняття нею такого документа мало великий політичний резонанс.

Хоча Декларацію прийнято МНУО і тому вона не є документом, обов'язковим для виконання Україною, але становить значний інтерес — адже в ній знайшла свій відбиток і закріплення позиція широких кіл світової громадськості, активістів і спеціалістів муніципального руху з питань становлення і функціонування локальної демократії.

Документ складається з Преамбули і 11 статей. Формулювання декларації, розроблені на основі Європейської хартії, порівняно з останньою, уявляються більш точними і певними. Само найменування і зміст статей Декларації носить не рекомендаційний, а, переважно, стверджувальний характер, що зумовлено, мабуть, особливостями документа, прийнятого в рамках міжнародної громадської організації. Дійсно, з погляду процесу міжнародного нормоутворення, МНУО не є органами, що виражають волю держав. Але як впливові й масові об'єднання міжнародної громадськості, МНУО концентровано виражають її думку стосовно найважливіших аспектів міжнародного життя, у тому числі й з питань, що становлять значний інтерес власне для держав, як це має місце в даному разі. З огляду на ці обставини, держави змушені рахуватися з такою думкою у процесі як міжнародного, так і внутрішньодержавного нормоутворення2.

Преамбула містить положення про те, що проголошення даної Декларації здійснюється з тим, "щоб вона стала для всіх націй стандартом, до якого необхідно прагнути, з метою досягнення демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення". Тут же є вказівка генеральному секретареві

МСМВ довести цей документ до відома тих органів ООН, що розробляють курс політичного розвитку з тим, щоб рішуче впроваджувати в усьому світі принцип і практику місцевого самоврядування.

Звертає увагу, наприклад, положення ст. 1, в якій однозначно, на відміну від Європейської хартії, визначено, що принцип місцевого самоврядування має бути визнано в конституції або в основному законі про урядові структури країни. Стаття 2 Декларації дещо інакше, у ширшому ракурсі, порівняно зі ст. З Європейської хартії, трактує концепцію місцевого самоврядування. Під ним тут слід розуміти "право й обов'язок місцевих органів влади регулювати і вести державні справи (а не значну частину місцевих справ. — Авт.) під свою особисту відповідальність і в інтересах місцевого населення". Уявляється, що таке визначення місцевого самоврядування, в якому його органи іменуються "місцевими органами влади", по-перше, абсолютизує процес децентралізації управління, а по-друге, відбиває тенденцію до розширення його компетенції за рахунок передачі органам місцевого самоврядування, а не делегування їм, державних повноважень.

Особливістю цього документа є також виділення питання про міжнародні зв'язки місцевої влади в окрему ст. 10, що, трактуючи в розширювальному аспекті передбачене ст. 9 їхнє право на утворення спілок, включає в нього і право на утворення міжнародної спілки місцевих органів влади. Крім того, передбачається право місцевих влад на підтримку зв'язків з їхніми колегами в інших країнах світу з метою взаємного обміну, співробітництва і сприяння міжнаціональній згоді.

Уявляється, що інтенсифікація участі муніципальних спілок України в роботі і заходах МСМВ приведе їх до необхідності активізувати свою діяльність з легалізації положень Всесвітньої декларації місцевого самоврядування всередині країни, зокрема, як у частині розширення компетенційної бази, так і в частині легалізації міжнародного співробітництва. Прикладом виявлення такої тенденції є прийняття Асоціацією міст України в 1997 р. Хартії українських міст, що містить багато положень Всесвітньої декларації місцевого самоврядування.