8.Основифінансовоїавтономії місцевих органів влади

Фінансова автономія – це база самоврядування територіальних колективів, самостійності всіх рівнів місцевої влади.

Фінансова автономія – це самоврядування у сфері фінансів.

Відомо, що фінанси місцевих органів влади – це система формування, розподілу та використання місцевою владою фінансових ресурсів для забезпечення покладених на неї функцій і завдань.

Принцип автономності реалізується в тому, що таку систему кожен місцевий орган влади створює сам: обирає її модель, внутрішню структуру, визначає співвідношення між окремими елементами.

Фінансова автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування.

Відокремлення від завдань центральної влади завдань, що покладаються на місцеву владу, зумовлює потребу в таких фінансових джерелах, на які може впливати місцева влада. Саме такий підхід передбачає Європейська хартія про місцеве самоврядування. Для країн, які підписали хартію, встановлено вимогу визнавати наявність органів місцевого самоврядування, уповноважених приймати рішення, що користуються широкою автономією щодо компетенцій, порядку здійснення цих компетенцій і засобів, необхідних для виконання своєї місії.

Фінансова автономія місцевих органів влади – це фінансова незалежність цих органів при виконанні покладених на них функцій. Фінансова незалежність у сукупності з організаційною й адміністративною незалежністю є передумовою ефективного розв'язання місцевими органами влади покладених на них завдань.

Таким чином, головним критерієм, який засвідчує фінансову автономію місцевих органів влади, є наявність у них прав прийняття рішень у сфері власних фінансів. Якщо такого права не передбачено в законодавстві, то місцева влада фінансової автономії не має.

Право прийняття рішень є загальною передумовою фінансової автономії місцевих органів влади.

9.Фінансовий механізм як система реалізації фінансової політики місцевих органів влади

Обгрунтування фінансової політики місцевого самоврядування, першочергово вимагає тлумачення сутності фінансової політики загалом.

А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко дають наступне визначення фінансової політики: фінансова політика - система заходів (законів; адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом. Головним завданням фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення [3, 353].

Однак на сучасному етапі розвитку нашої держави діє чимало чинників, що перешкоджають проведенню ефективної фінансової політики на місцевому рівні.

Серед них можна виділити дві основні групи чинників:

1) екзогенні:

- недосконалість територіального устрою України;

- позбавленість органів місцевого самоврядування самостійності в питаннях реалізації власної фінансової політики;

- невідповідність реального обсягу фінансових ресурсів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, потребам фінансування делегованих державою повноважень;

- висока залежність місцевих бюджетів від трансфертів, особливо дотацій вирівіювання;

-неврегульованість нормативно-правовими актами питань проведення громадських слухань і застосування інших форм залучення громадян до розроблення та реалізації місцевої фінансової політики та ін.

2) ендогенні:

- низька прозорість діяльності місцевих органів влади, незацікавленість у залученні громадян до вирішення проблем територіальної громади;

- необізнаність громадян із законодавством, пасивне ставлення до місцевих справ та недовіра до місцевої влади;

- недостатня кваліфікація кадрів в органах місцевого самоврядування;

- нерозвиненість системи органів самоорганізації населення.

З метою послаблення впливу вищеназваних факторів і формування ефективного механізму фінансової політики місцевого самоврядування необхідно:

- провести децентралізацію міжбюджетних відносин;

- забезпечити фінансову незалежність місцевого самоврядування;

- забезпечити використання власних коштів місцевого самоврядування відповідно до потреб громадян;

- посилити стимулюючу роль міжбюджетних трансфертів для активізації зусиль органів місцевого самоврядування, спрямованих на розширення власної дохідної бази;

- забезпечити обов'язковість проведення громадських слухань.