5. Контроль власності та вищі органи управління корпорацією

Фахівцям, які мають справу з бізнесом, очевидно, не раз дово­дилося замислюватись над тим, як влаштований менеджмент у ТНК. Відповідь на це запитання і проста, і складна водночас.

Вищий орган управління корпорації, як відомо, - загальні збори акціонерів, що проводяться щорічно для заслуховування звітних доповідей вищого керівництва та обрання постійно дію­чого між зборами органу керівництва. Найчастіше - це рада ди­ректорів, інколи - наглядова рада, а в країнах Європейського Союзу - адміністративна рада. Органи керівництва призначають одного чи кількох вищих менеджерів, які здійснюють відповідні призначення далі вниз за ієрархією. Однак усе це - лише зовніш­ній вигляд, верхня частина айсберга, назва якого - корпорація.

Як же впливають акціонери на діяльність ТНК? Нагадаємо, що в ТНК кількість акціонерів може становити сотні тисяч. Ска­жімо, у "Дженерал Електрик" вона перевищує 0,5 млн. осіб. Зви­чайно, в зборах беруть участь не всі акціонери, а лише ті, що мають певний пакет акцій, розмір якого визначають самі ТНК.

Тепер ми дещо наблизились до 5 класичних форм контролю власності ТНК:

1. контроль через певну власність - всі або майже всі випу­щені акції належать невеликій групі осіб;

2. контроль через більшість (51%) акцій;

3. контроль через співпідпорядкування: володіння конт­рольним пакетом акцій материнської корпорації дає можливість розпоряджатись активами і тих компаній, де вона володіє конт­рольним пакетом;

4. контроль через меншість акцій. Така ситуація цілком мож­лива в разі участі в зборах лише найбільших акціонерів. Саме такий контроль і є найпоширенішим. Головне полягає в тому, щоб запобігти на зборах утворенню іншої групи акціонерів, яка б об'єднувала більшість голосів. При цьому, слід враховувати, що вищі менеджери володіють великими пакетами акцій. Лі Якокка, будучи президентом „Форд моторз", був другим після Г.Форда володарем пакетом акцій за розміром; сім'я ж Г. Форда, маючи у своєму розпорядженні лише 12% акцій фірми, володіла 40% голосів на зборах акціонерів [4];

5) управлінський контроль, що має місце за наявності лише дрібних акціонерів, які неспроможні виробити спільний підхід. Така ситуація дає змогу менеджерам ухвалювати свої рішення на зборах навіть у разі їх незначної частки в акціонерному капіталі. Подібні випадки сьогодні малоймовірні, адже питома вага ін­дивідуальних акціонерів у капіталах корпорацій має чітку тен­денцію до зниження.

Наступна ланка корпоративного менеджменту - рада дирек­торів. Вона виконує три основні функції:

• призначення адміністрації;

• розгляд і прийняття найважливіших загальнокорпоратив- них рішень;

• контроль за діяльністю адміністрації.

У складі ради директорів часто формуються різні комітети як основні органи контролю адміністрації. В числі таких комітетів: виконавчий, ревізійний, з питань винагород, людських ресурсів і організаційних структур, фінансовий, з питань зв'язків з громадськістю, з етики, безпеки, якості. Хоча ці комітети збира­ються на свої засідання лише декілька разів на рік, вони відігра­ють важливу роль в управлінні ТНК.

Незважаючи на велику кількість рівнів управління в ТНК, багатоланкові організаційні структури умовно можна поділити на три основні рівні: вищий, середній і нижчий. Такий підхід уже давно використовується в менеджменті. Переваги цього під­ходу полягають у можливості виявити специфіку діяльності кож­ної групи менеджерів. І хоча на практиці число рівнів управ­ління часто перевищує три, все ж їх можна згрупувати до трьох. Американський соціолог Талкотт Парсонс у 1960 році розвинув цю концепцію, звернувши увагу на особливість функцій, які виконують менеджери основних рівнів у ТНК.

Розглянемо детальніше особливості діяльності кожного рівня менеджерів.

Технічний рівень - менеджери нижньої ланки - щоденні по­точні операції та дії, обов'язкові для забезпечення необхідної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Функції:

• здійснення контролю за виконанням виробничих завдань;

• безпосереднє керівництво працівниками;

• дотримання вимог технологічних процесів і техніки безпеки;

• забезпечення інформацією керівників вищого рівня про ви­конання виробничих завдань.

Відповідальність за:

• безпосереднє використання конкретних видів виділених ресурсів: сировини, енергії, устаткування, працівників.

Особливості:

• напруженість;

• різноманітність дій;

• часті перерви;

• перехід від одного завдання до іншого;

• обмежений час для прийняття і виконання рішень;

• часте спілкування з керівництвом і колегами, з одного боку, і виконавцями, з іншого.

Управлінський рівень - менеджери середньої ланки - коорди­нація та узгодження різноманітних дій і форм діяльності різних під­розділів, розроблення і виконання виробничих програм і бюджетів.

Функції:

• координація та контроль діяльності менеджерів нижньої ланки;

• розроблення виробничих програм і планів;

• підготовка інформації для прийняття рішень менеджерами вищого рівня;

• забезпечення зв'язку між менеджерами вищого і нижчого рівнів.

Відповідальність за:

• ефективність використання ресурсів відповідного підрозділу в цілому, конкуренте спроможність продукції, послуг

Особливості:

• значні відмінності для різних ТНК;

• участь в прийнятті рішень менеджерами вищої ланки;

• робота з документами;

• ведення бесід;

• участь у засіданнях;

• усне спілкування.

Інституційний рівень – менеджери вищої ланки – розроб­лення довгострокових планів, формування цілей, адаптація ТНК до різноманітних змін, регулювання взаємовідносин із навколиш­нім середовищем.

Функції:

• стратегічне управління ТНК;

• формування корпоративної культури;

• загальне керівництво ТНК. Відповідальність за:

• конкурентні позиції ТНК;

• досягнення ТНК своїх цілей; ; • виплату дивідендів акціонерам.

Особливості:

• діяльність не має чітшго завершення;

• напружений і тривалий робочий день;

• спілкування з урядовими організаціями, постачальниками, споживачами, банками та ін. [3]