Філософія пізнання

1. Поняття пізнання

2. Можливості та межу пізнання

3. Поняття істини

Пізнання – це сукупність процесів отримання, переробки, використання інформації. Теорія пізнання гносеологія досліджує умови, механізми, принципи і форми пізнавальної діяльності людини.

Суб’єкт пізнання – той хто здійснює пізнавальну діяльність, суб’єктом може бути окремий індивід

Об’єкт пізнання – конкретні речі, явища, процеси, на які безпосередньо спрямовані діяльність пізнання

Рівні ірраціонального

1. Чуттєвий – розглядається в некласичній,

Гносеологія – як наука набула динамічного розвитку в 17-18 столітті, постаючи в різних концепціях:

Емпіризм – Бекон, Локк, Гоббс - вважають основою пізнання досвід, чуттєві форми визначають результати отримані інформації

Сенсуалізм – рання філософія, представники якої надавали перевагу відчуттям над розумом (Рене Декарт)

Гносеологія - концепції Кант. Він відноситься до агностиків, обмежує знання дійсності

Розуміє пізнання певної форми духовного керівництва як процесу відображення дійсності. Процес пізнання цієї дійсності є принципово можливим та становить активне творче відображення в процесі зміни його людьми

Сучасний філософський плюралізм, в якому виокремлюють сцієнтичні течії, до яких належать аналітична філософія, структуралізм по структуралізм та ін. течії школи та напрями, яки спрямовані на науку, де домінує обґрунтування предметів наукового пізнання. Є антисцієнтичні течії до яких відносять єкзисенціалізм філософську антропологія, герменевтику, феноменологію, різні філософсько-релігійні течії, які зосереджують. Історія філософії по різному вирішується проблема взаємовідношення суб’єкта та об’єкта пізнання; проблема вірогідності знання, істин та її критерії, проблема співвідношення знання та реальності, образу та речі

Межі пізнавального процесу.

Виокремлюють чуттєвий та раціональний рівень пізнання. Основними формами чуттєвого етапу пізнання є відчуття, сприйняття та уявлення

2 рівні мислення: розсудок та розум. Вперше їх розділив Кант.

Основні форми: поняття, судження, умовивід. Раціональне пізнання пов’язане не тільки з чуттєвими, але йз нераціональними або ірраціональним формами пізнання. Тут важливу роль відіграють уява, фантазія, емоція, афекти, інтуїція, одкровення, тобто здатність безпосереднього осягнення дійсності без передуючого логічного розсуду. Отже, інтуїція протистоїть інтелекту.

Кінцевий результат пізнання – істина

Істина – правильне адекватне відображення дійсності. Основна проблема теорії пізнання – як можна установити відповідність за своїм змістом знання об’єкту, тому істина:

1. Об’єктивна – полягає в тому, що вона існує незалежно від свідомості людини

2. Абсолютна – означає повне вичерпне знання про будь що

3. Відносна – неповне знання про дійсність, яке їй відповідає і має підтвердження цієї відповідності. Між 2 та 3 істиною – абсолютна істина є сумою відносна істина, а абсолютна істина може перетворитися на відносну

4. Конкретна – виходить з діалектичної взаємодії абсолютної та відносної істини. Це така її ознака за якою істинність того чи іншого твердження залежить. А також тільки в певній теоретичній системі

5. Суб’єктивна(на думку деяких дослідників)

Істина ніколи не постає як істина результату. Вона є завжди процесом. Тому постає питання про критерії істини., які різними філософськими школами визначалися по іншому:

Рене Декарт: «істинне те знання та ідеї – які не викликають сумніви»

Філософія прагматизму основне – її користь та успіх

Позитивізм – Конт, Спенсер – визначають практику не лише пізнанням а й критерієм істини

Практика – діяльність за допомогою якої людина перетворює світ відповідно до своїх потреб та інтересів.

Буття, світ та природа, пізання, антропологія – модуль 12.12.12 – к.р. на лекції