МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Студентський проект з української літератури на тему:

«Київська школа поезії»

Виконали:

студенти 22 – ПВ групи

відділення «Правознавство»

Андрієнко Ілона,

Ганчарюк Аліна,

Давиденко Андрій,

Лашун В’ячеслав,

Хруленко Віталій,

Шинкаренко Альона

Викладач:

Зубкова Людмила Іванівна

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Київська школа поезії сприймається однією з провідних ланок літературного процесу другої половини ХХ століття, оскільки є свідченням зрілого модернізму українського письменства.

Після неокласиків та харьківських націонал – більшовиків - це найцікавіше, що виробила Україна в галузі красного письменства. Без них важко уявити Київ 1960-их. Провінційні юнаки приїхали до притлумленого упокореного фактично кастрованого Києва і зробили неквапливо та тихо консервативну революцію у письменстві - франко-іспанський сюрреалізм заговорив солов'їною і одягнувся в язичницьку вишиванку.

Започаткована в середовищі «шістдесятництва», вона, як і поети-дисиденти, віднайшла свій шлях творчого самоствердження. Не вдаючись до маніфестів, Київська школа спростувала псевдо художні настанови панівного «соцреалізму», виробила свою естетичну концепцію, в якій поєднувалися і традиції фольклорної та літературної класики й набутки модернізму, зокрема було переосмислено досвід доби «розстріляного відродження» та «Празької школи». Тим вона відрізнялася від близької їй Нью-Йоркської групи, яка декларувала свою відмову від спадкоємності.

З Київською школою не варто ототожнювати чітко окреслений набір імен. За своєю суттю це – динамічне коло, яке змінювалося відповідно до знаходження тим чи тим її представником свого шляху в літературі та житті. Водночас їх об’єднувала спільна основа світобачення та естетичних смаків.

1. Київська школа як феномен української літератури хх століття

Київська школа поезії — літературне угрупування українських поетів покоління після «шестидесятників», що існувало в Києві в 1965-1968 роках. До угрупування входили Василь Голобородько, Віктор Кордун, Василь Рубан, Микола Воробйов, Михайло Саченко, Валентина Отрощенко, Надія Кир’ян, Михайло Григорів, Іван Семененко, Станіслав Вишенський та Валерій Ілля. Назва групи виникла у 1969 році і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Багатьох поетів було виключено з університету. Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун та Михайло Григорів згодом відділилися від групи і часто саме цих чотирьох поетів називають Київською школою. Для поезії Київської школи характерна модерністська естетика на відміну від домінантного на той час соцреалізму в СРСР.

СОЦРЕАЛІЗМ. Відхилення в дійсно правдиве зображення радянської дійсності з притаманними їй вадами плямується як «схиляння перед фактами» або й «антирадянська пропаганда й агітація». Звідси такі відомі в радянській літературі і мистецтві явища, як «лакування дійсності» і «теорія безконфліктності», тобто зображення дійсності в рожевих фарбах. Потреба маскувати фальш у змісті витворила специфічні мистецькі особливості, притаманні всій літературі і мистецтву соціалістичного реалізму. У літературі — перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь (типові з цього погляду і твори кращих прозаїків — О. Гончара, П. Загребельного й ін.), при одночасному збідненні літературної мови до обсягу газетної лексики, штучний пафос, іноді з ухилом у сентиментальність (романи М. Стельмаха, біографічні повісті й оповідання Ю. Мартича тощо), дидактизм і моралізаторство.