1. Будова, функції і розвиток нейрона.

Нейрон – це високоспеціалізована клітина нервової системи, що є її головною структурною і функціональною одиницею. Основне призначення нейронів – проведення нервових імпульсів від рецепторів до центральної нервової системи і від центральної нервової системи до периферичних органів. Це ядровмісна клітина, що володіє цілим рядом унікальних особливостей, головна з яких – це наявність спеціалізованих приносних і відносних відростків: аксонів і дендритів.Дендрит – це короткий, часто розгалужений відросток, що приносить імпульс до нейрона від інших клітин (аферентний напрямок імпульсу). В одного нейрона, як правило, кілька дендритних відростків, що забезпечує можливість отримання імпульсів (інформації) від великої кількості навколишніх клітин. Наявність великої кількості приносних шляхів до тіла нейрона є необхідною умовою для побудови складних зв'язків у нервовій системі і утворення нейронної сітки.Аксон – це довгий відросток, по якому нервовий імпульс передається від нейрона до інших клітин (еферентний напрямок імпульсу). Зазвичай, від одного нейрона відходить один аксон. Структура нейронів:Нейрони, або нейроцита, різних відділів нервової системи значно відрізняються один від одного за функціональним значенням і морфологічними особливостями. Залежно від функції нейрони поділяються на: рецепторні (чутливі, аферентні) - генерують нервовий імпульс під впливом різних впливів зовнішнього або внутрішнього середовища організму; Інтернейрони (асоціативні) - здійснюють різні зв'язки між нейронами; ефекторні (еферентні, рухові) - передають збудження на тканині робочих органів, спонукаючи їх до дії. Характерною рисою для всіх зрілих нейронів є наявність у них відростків. Ці відростки забезпечують проведення нервового імпульсу по тілу людини з однієї його частини в іншу, часом досить віддалену, і тому довжина їх коливається у великих межах - від декількох мікрометрів до 1-1,5 м. Нейрон розвивається з невеликої клітини-попередниці, яка перестає ділитися ще до того, як випустить свої відростки. Як правило, першим починає рости аксон, а дендрити утворюються пізніше. На кінці розвивається відростка нервової клітини з'являється потовщення неправильної форми, яке, мабуть, і прокладає шлях через навколишню тканину. Це потовщення називається конусом росту нервової клітини.

2.Механізм вдиху і видиху, зміна з віком частоти і глибини дихання.

Під час вдиху діафрагма, яка в розслабленому стані має форму купола, сплющується, що збільшує об’єм грудної клітки. Зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра, що також призводить до збільшення об’єму грудної клітки. У глибокому вдиху беруть участь м’язи шиї і грудей. Внаслідок цього різко знижується тиск повітря всередині легень та в плевральній порожнині. Повітря рухається в напрямку нижчого тиску заповнюючи легені. Під час видиху діафрагма рухається вгору набуваючи форми купола. Зовнішні міжреберні м’язи розслаблюються, внутрішні міжреберні м’язи та м’язи живота скорочуються. Тиск у грудній порожнині зростає і повітря видихається. Важливою характеристикою дихальної системи є життєва місткість легень — найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після максимальноглибокого вдиху. У новонароджених життєва місткість легень становить 700-800 мл; у 17 років у дівчат — 2760 мл, у хлопців — 3520 мл.У новонароджених ребра розміщені майже горизонтально, тобто перебувають у положенні максимального вдиху. В зв’язку з цим дихання відбувається в основному за рахунок діафрагми (черевний тип дихання). Такий тип дихання переважає в дітей до 7 років. Після 7 років у дівчат вираженим стає грудний тип дихання. Чутливість дихального центра до вмісту вуглекислого газу підвищується з віком. В 11 років вже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності. В період статевого дозрівання відбуваються тимчасові зміни регуляції дихання. Організм підлітка є менш стійким до недостатньої кількості кисню. В міру росту і розвитку потреба в кисні забезпечується вдосконаленням регуляції дихального апарату. Дихання стає більш економним. В міру розвитку кори великих півкуль головного мозку вдосконалюється можливість довільно змінювати дихання — зупиняти дихання або здійснювати максимальну вентиляцію легень.