1. Надниркові залози. Будова, функції, вікові особливості.

Надниркова залоза (gl. suprarenalis) (див. мал. 169) — парна залоза. Розташована в заочеревинному просторі безпосередньо на верхньому кінці нирки. Своєю формою нагадує тригранну піраміду, обернену верхівкою до діафрагми, а основою до нирки. її розміри в дорослої людини: висота 3 —6 см, поперечник основи близько 3 і ширина близько 4 — 6 см; маса 20 г. На передній поверхні залози є ворота — місце входу та виходу судин і нервів. Залоза вкрита волокнистою капсулою, яка є частиною ниркової фасції. Відростки капсули проникають в неї через ворота й утворюють строму. На поперечному розрізі надниркова залоза складається із кори (cortex) і мозку (medulla).

Функція. Надниркові залози відіграють дуже важливу роль в організмі. Мозок виділяє гормони (адреналін та ін.), які стимулюють функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужують кровоносні судини, активізують процес розщеплення глікогену в печінці тощо. Гормони, які виділяє кора (кортикостероїди), регулюють водно-електролітний, ліпоїдний обмін і впливають на функцію статевих залоз. Вироблення кортикостероїдних гормонів тісно взаємозв'язане з функціями гіпофіза і гіпоталамуса.

В ембріогенезі кожна надниркова залоза закладається у вигляді двох зачатків: кора розвивається із мезодерми між первинними нирками (інтеррендльний орган); мозок — із симпатичних елементів (ектодермального походження), що мігрують із гангліозної пластинки та інтенсивно забарвлюються солями хромової кислоти (хромафінний орган). У нижніх хребетних і деяких ссавців (кріль) ці частини надниркової залози існують окремо.

2. Значення і обмін вуглеводів, вікові особливості.

Біологічна роль вуглеводів для організму людини визначається перш за все їх енергетичною функцією. Енергетична цінність 1 г вуглеводів складає 16,7 кДж (4,0 ккал). Вуглеводи являються джерелом енергії для всіх клітин організму, виконують пластичну і опорну функцію.Добова потреба дорослої людини у вуглеводах складає біля 0,5 кг. Основна їх частина (біля 70%) окислюється в тканинах до води і вуглекислого газу. Близько 25-28% харчової глюкози перетворюється в жир і лише 2-5% її синтезується в глікоген.Складні вуглеводи, які поступають з їжею, не можуть проникнути через слизову оболонку кишечника в кров і лімфу. Єдиною формою вуглеводів, яка може всмоктуватись, являється в тонкому кишечнику, кров'ю переносяться в печінку і до тканини. В печінці із глюкози синтезується глікоген. Цей процес носить назву глікогенезу. Глікоген може розпадатись до глюкози. Це називається гліконгенолізом. В печінці можливі новоутворення вуглеводнів із продуктів їх розкладу, а також із продуктів розкладу жирів і білків, що називають гліконеогенез.У вуглеводневому обміні організму велике значення має м’язова тканина. М'язи, особливо під час їх підвищеної діяльності, захоплюють із крові значну кількість глюкози. У м’язах, так як і в печінці, синтезується глікоген. Розклад глікогену являється одним із джерел енергії м’язового скорочення. При розкладі м'язового глікогену процес іде до утворення піровиноградної і молочної кислот. Цей процес називають глікозом. У фазі відпочинку із молочної кислоти у м’язовій тканині відбувається ресинтез глікогена частина молочної кислоти поступають в кров. Молочна кислота захоплюється іншими органами, зокрема печінкою. В печінці із молочної кислоти синтезується глікоген. Таким чином, глікоген печінки постачає кров глюкозою, яка захоплюється м’язами і використовується для синтезу і використовується для синтезу м’язового глікогену. Останній, розкладаючись до молочної кисли, дає матеріал для синтезу глікогену в печінці.