Білет № 1

1. Значення і загальний план будови нервової системи.

Значення нервової системи дуже велике і полягає в тому, Що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини як не тільки біологічної, а й соціальної істоти. Неоціненне значення у формуванні соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам'яті, мислення та інших видів психічної діяльності. Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками — нейрон .Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, що контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів. За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або чутливі (по них збудження передається з периферії до нервової системи); вставні, або проміжні, які передають імпульси всередині нервової системи, і ефекторні, нейрони, по яких імпульс спрямовується до робочих органів — ефекторів (м'язів, залоз тощо).У нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний мозок (центральна нервова система) і периферичну, яка представлена 12 парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів (периферична нервова система). На розрізах мозку видно, що він складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла речовина — це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій речовині є клітини нейроглії.У головному мозку, в різних його відділах, сіра і біла речовини розміщені порізному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розміщена на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини — ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розміщена зовні, а сіра речовина у вигляді ядер — всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра — в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного й спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо). За допомогою нервів та їхніх розгалужень здійснюється зв'язок центральної нервової системи з органами, і всі системи органів поєднуються в одне ціле (забезпечується цілісність організму). Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).

2. Будова, функції і вікові особливості дихальних шляхів.

Верхні дихальні шляхи.Носова порожнина ділиться хрящовою перегородкою на дві половини — праву і ліву. На перегородці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з війчастим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку до ніздрів і повільно й плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил та мікроорганізми, які осідають на слизовій оболонці. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій які потрапляють з повітря.Слизова оболонка має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах бере участь у терморегуляції тіла людини, зігріває або охолоджує повітря, яке вона вдихає. Таким чином, повітря, що надходить в легені через носову порожнину, очищується, зігрівається і знезаражується, чого не відбувається при диханні через ротову порожнину. У слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа знаходяться спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху). Поруч з нюховою порожниною розташовані чотири повітроносні придаткові пазухи носа. Найбільші з них є гайморові (містяться у верхніх щелепах) та лобна (в центрі лоба). Пазухи з'єднуються каналами з порожниною носа.З порожнини носа повітря надходить у носоглотку. У ній містяться скупчення лімфатичних мигдаликів, які у разі запалення можуть збільшуватись і перетворюватися на аденоїди, що утруднюють носове дихання. З носоглотки повітря потрапляє в глотку, в якій перехрещуються дихальні й травні шляхи. Від глотки починаються дві трубки: дихальна — гортань, та травна — стравохід, розміщений позаду гортані. Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається надгортанним хрящем. Завдяки цьому повітря потрапляє лише в гортань, а їжа в стравохід.Нижні дихальні шляхи.Легені не мають власних м'язів і тому не можуть активно скорочуватися чи розтягуватися. Свій об'єм вони змінюють пасивно, слідом за змінами об'єму грудної порожнини. Дихальні рухи — вдих і видих відбуваються внаслідок ритмічного скорочення та розслаблення дихальних м'язів — міжреберних, діафрагми і м'язів передньої черевної стінки. Дихальні рухи регулюються дихальним центром, що розміщений в довгастому мозку, з двома вузлами — центром вдиху та центром видиху.

Діти до 8-11 років мають недорозвинуту носову порожнину, набряклу слизову оболонку і звужені носові ходи. Це ускладнює дихання носом і тому діти часто дихають з відкритим ротом, що може сприяти простудним захворюванням, запаленню глотки і гортані. Крім того, постійне дихання ротом може привести до частих отитів, запалень середнього вуха, бронхітів, сухості порожнини рота, до неправильного розвитку твердого піднебіння, до порушення нормального положення носової перетинки та ін. У дітей до 10-12 років глотка дуже коротка, що приводить до того, що інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів часто ускладнюються запаленнями середнього вуха, так як інфекція туди легко потрапляє через коротку і широку слухову трубу. Легені у дітей до 8-10 років ростуть за рахунок збільшення кількості альвеол, а після 8 років за рахунок збільшення об'єму кожної альвеоли, який за весь період розвитку може збільшуватись у 20 і більше разів, відносно об'єму у новонародженого. Збільшенню об'єму легень сприяють фізичні тренування, особливо біг і плавання і цей процес може тривати до 28-30 років.

3. Предмет і значення вікової фізіології, валеології. Вікова фізіологія — наука, що вивчає особливості життєдіяльності організму людини в різні вікові періоди. Вона вивчає функції органів, систем органів, організму в цілому в міру його росту і розвитку, особливості цих функцій на кожному віковому етапі.Предметом курсу вікової фізіології є вивчення фізіологічних особливостей дітей і підлітків в процесі їх індивідуального розвитку, а також особливості реакції фізіологічних функцій на педагогічний вплив.Функції органів, їх систем залежать від будови, тому вікова фізіологія використовує знання з інших наук: анатомії, фізіології людини, цитології, гістології тощо.Ефективність навчання і виховання залежать від того, в якій мірі враховуються анатомо-фізіологічні особливості дітей і підлітків, періоди їх розвитку, сприйнятливості до тих чи інших факторів. Знання з вікової фізіології потрібні педагогам (особливо класним керівникам) для визначення ефективних методів навчання, для розробки методів формування рухових навичок дітей та проведення оздоровчої роботи в школі.Вікова фізіологія має важливе значення для розуміння особливостей психології дитини на різних етапах розвитку організму. Вона допомагає встановити етапи розвитку процесів уваги, сприйняття інформації, формування пізнавальних потреб. Валеологія — це наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людини. Шкільний курс "Валеологія", інтегруючись з іншими шкільними предметами, має закласти підвалини здорового способу життя, на яких пізніше сформуються валеологічні звички, поведінка і світогляд, що, врешті-решт, дасть змогу створити здоровий спосіб життя.

Білет № 2