78. Доходи населення, їх сутність та джерела формування.

Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.

Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.

Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені:

- соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;

- ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати;

- традиціями висновку колективних договорів;

- соціальною напруженістю у суспільстві.

79. Заробітна плата – основна форма доходів населення.

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити». В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

М.Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу. Е.Бем-Баверк звертав увагу на можливість поступок підприємців у частині підвищення розміру заробітної плати під загрозою страйків, організованих профспілками, але відзначав наступний відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження зарплати. Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував Дж. М.Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати. Його ідеї розвинуті в працях Е.Хансена , Л.Клейна, Д.Робінсонa та ін., які запропонували різні методи регулювання заробітної плати і доходів населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих процесах

80. Форми і системи заробітної плати

Кожне підприємство самостійно обирає форму і систему нарахування заробітної плати в залежності від організації виробництва і специфіки роботи.

Результати праці вимірюються як:

1) фактично відпрацьований час,

2) обсяг виконаної роботи або кількість випущеної продукції.

Тому визначають 2 форми заробітної плати:

1. Погодинна: проста погодинна система, погодинно-преміальна, за посадовим окладом.

2. Відрядна: пряма відрядна система, непряма, відрядно-преміальна, бригадна (колективна), акордна, акордно-преміальна.

Проста погодинна система – заробіток розраховується за формулою: Д=S*t, де S – годинна тарифна ставка, t – кількість відпрацьованих годин.

Погодинно-преміальна – крім тарифного заробітку працівник отримує премію: Д=S*t+т,де т – премія ( за кількісні, якісні показники роботи).

Система за посадовим окладом – використовується в усіх галузях економіки, за нею оплачуються працівники, характер роботи яких постійний і стабільний: на залізниці до таких відноситься черговий по станції, інженер з охорони праці, маневровий диспетчер...

Пряма відрядна система – заробіток працівника розраховується: Д=Р*V, де Р – розцінок, V – обсяг виконаної роботи або кількість виготовленої продукції

Відрядно-преміальна – крім відрядного заробітку працівник отримує премію : Д=Р*V+т.

Непряма відрядна система – заробіток робітника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці робітників, яких він обслуговує, так оплачуються усі категорії допоміжних працівників: кранівники, ремонтники. Заробіток працівника визначається: Д=S*t*К, де К - коефіцієнт, який визначає норму виконання виробітку тими робітниками, які обслуговуються.

Відрядно-прогресивна – за цією системою роботи виконані за планом роботи оплачуються за звичайними розцінками, а робота понад план – за підвищеними: Д=Pj*Vj+2Pi*Vi.

Бригадна (колективна) – використовується в тому випадку, коли характер роботи або специфіка технології потребують зусиль працівників різної кваліфікації. Спочатку розраховується заробіток всієї бригади за бригадною розцінкою, а потім він розділяється між членами бригади згідно кваліфікації, обсягу, умов і складності робіт, відпрацьованого часу.

Акордна система – розцінка встановлюється не за окрему операцію, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку виконання. Якщо робота виконана вчасно або раніше строку та якісно – нараховують премію (це вже акордно-преміальна система): на залізниці так оплачують працю ремонтникам, особливо при аваріях.

81. Соціальні програми як джерело формування сімейних доходів населення.

82. Підприємницький дохід

Підприємницький доход, або прибуток, — це доход, який приносить реалізація підприємницьких здібностей. Він складається з нормального та еконо­мічного прибутку. Нормальний прибуток — це мі­німальний доход, або плата, необхідний для утриман­ня підприємця у певній галузі виробництва. Як уже зазначалося, за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат. Еко­номічний прибуток — це залишок загального дохо­ду після вирахування всіх витрат. В умовах конку­рентної моделі ринку при статичній економіці еконо­мічний прибуток завжди дорівнює нулю.