33. Організаційні господарські зобов’язання.

Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання

1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

34. Соціально-комунальні господарські зобов’язання.

Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання

1. Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

2, Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше невстановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

1. Підпункт 12 п. «б» ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні передбачає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацію професійної підготовки цих осіб. У разі прийняття виконкомом місцевої ради такого рішення між ним і суб'єктом господарювання виникає відповідне організаційно-господарське зобов'язання, спрямоване на вирішення цієї соціальної проблеми. Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. встановлює для підприємств, організацій, у тему числі підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.

Виконання суб'єктом господарювання даного зобов'язання забезпечується адміністративно-господарськими санкціями, встановленими ст. 20 вказаного Закону. Сума санкцій дорівнює розміру середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації, помноженому на кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інваліді і не зайнятих останніми.

Разом з тим вказані обов'язки суб'єктів господарювання полягають саме у створенні відповідних спеціальних робочих місць і організації професійної підготовки відповідних осіб, а не у працевлаштуванні цих осіб. Так, Київський апеляційний господарський суд у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ТОВ «Ф.» постановив, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання обов'язків з працевлаштування інвалідів, оскільки відповідними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів на підприємство для працевлаштування.

2. Згідно із статтями 27, 28, ЗО, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи місцевих рад наділені повноваженнями залучати на договірних засадах підприємства, установи й організації незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв'язку, у розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку і реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування. Виконавчі органи місцевих рад мають право залучати на договірних засадах кошти підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури, на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища та організацію благоустрою населених пунктів.

Частина 2 коментованої статті передбачає відповідні зобов'язання суб'єктів господарювання, які вони можуть на себе брати, вступаючи у зобов'язальні відносини з виконавчимиорганами місцевих рад у порядку реалізації цими органами зазначених повноважень. Участі суб'єкта господарювання в таких зобов'язаннях, на відміну від урегульованих ч. 1 коментованої статті, є добровільною (див. ч. 4 ст. 175 ГК).