3. Право на медичну допомогу (поняття, зміст, суб’єкти реалізації, особливості і проблеми реалізації).

Основи законодавства про охорону здоров*я .

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю тапологами;

Медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правовихвідносинах.

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію.

Право на медичну допомогу гарантується Конституцією України. Але його реалізація у ряді випадків проблематична. Здійснення права на медичну допомогу у ряді випадків унеможливлюється відсутністю коштів у фізичної особи на відповідні медикаменти або на оплату хірургічних дій. Медичні послуги зачасту надаються неякісно. Проблема і в тім, що вони стають платними. Доступності і певного підвищення якості медичних послуг можна було б досягнути шляхом введення обов’язкового медичного страхування, правова модель якого в Україні ще не обрана.

Залишаються проблемними питання щодо відповідальності конкретного лікаря чи медичного закладу за лікарську помилку, за розголошення інформації про стан здоров’я. Відсутня законодавча база для надання медичної допомоги і медичних послуг в цілому на договірних засадах, тобто через укладення відповідних договорів між пацієнтом і медичним закладом чи приватним лікарем. Врегулювання процедури укладення договорів у медичній сфері, їх істотних умов, відповідальності сторін є нагальною потребою сьогодення.

Проте чинне законодавство не закріплює прав пацієнтів, а тому вони ігноруються медичними працівниками. Не встановлено і чітких вимог до медичної документації та її видів. В Україні донині відсутні єдині стандарти лікування.

Проблемними на практиці є випадки надання фізичній особі психіатричної допомоги. Проблеми виникають вже з того, що хвороба людини приховується оточуючими – батьками, опікунами (піклувальниками), співробітниками, а через це порушуються права психічно хворих, ними (хворими) вчиняються порушення, ускладнюється перебіг їх хвороби без лікування.

Стаття 284. Право на медичну допомогу

1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.