14, Правочини, що порушують публічний порядок та їх правові наслідки

Ст.228

У залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог правочин не відповідає, недійсні правочини підрозділя­ються на три види. Перший вид (ч. 1 ст. 203 ЦК) складають такі, зміст яких су­перечить цивільному законодавству й моральним принципам суспільства. У випадку визнання правочинів недійсними за цими підставами суд повинен у рішенні посилатися і на той норма­тивний акт, вимогам якого правочин не відповідає. До їх числа відносяться також і антисоціальні правочини, що містять склад злочину чи адміністративного вчинку, що підтверджено рішен­ням суду або постановою про накладення адміністративного стя­гнення. Сюди відносяться і правочини, які укладені юридичними особами, що не мали права їх укладати. Сюди ж слід віднести правочини, які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України). Такий правочин є нікчемним.

15. Правочини, вчинені під впливом помилки, обману, насильства; їх правові наслідки.

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

1. Статті 229-231 ЦК об'єднує те, що вони передбачають наслідки правочинів, укладених з так званими «вадами волі», тобто за умов, що перешкоджають вільному формуванню волі сторони, яка вчинила правочин, а отже, тягнуть невідповідність волі і волевиявлення. Цими обставинами зумовлені і деякі спільні риси та особливості наслідків визнання таких правочинів недійсними. Ст. 229 визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки. Помилка — це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце. Як роз'ясняв Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови «У справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. (зі змінами від 25 грудня 1992 р.), під помилкою треба розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним. Для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Питання, чи є помилка істотною, вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, виходячи з того, наскільки помилка є істотною і взагалі, і для учасника правочину. Слід також враховувати, що, на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних дій іншого учасника правочину, хоча, як і обман, зумовлює спотворене формування волі учасника правочину. Помилці може сприяти відсутність належної обачності, переоцінка свого досвіду чи можливостей учасниками правочину, дії третіх осіб тощо. Основним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок помилки, є двостороння реституція (див. коментар до ст. 216 ЦК).

2. Додаткові негативні майнові наслідки полягають у розподілі збитків, які виникли при укладенні такого правочину, між його учасниками у залежності від наявності їхньої вини. Якщо у визнанні правочину недійсним винна особа, яка помилилася (проявила недбальство), то вона зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Якщо помилці своєю необережною поведінкою сприяла інша сторона, то остання зобов'язана відшкодувати тій, що помилилася, завдані їй збитки.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий

правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього

правочину.

1. Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (див. коментар до ч. 1 ст. 229). Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їхнє існування. Отже, для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину. Основними наслідками правочину, визнаного недійсним внаслідок обману, є двостороння реституція: сторона поновлюється у попередньому становищі (див. коментар до ст. 216 ЦК).

2. Додаткові майнові наслідки для винної сторони передбачені ч. 2 ст. 230, яка встановлює, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (див. коментар до ст.ст. 22,23 ЦК).

Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

1. Правочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася проти волі. Під насильством мається на увазі психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому). При цьому необов'язково, щоб насильство здійснювалося саме іншою стороною правочину. Достатньо, щоб він знав про насильство з боку інших осіб і використав цю обставину в своїх інтересах. Основними наслідками визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція (див. коментар до ст. 216 ЦК).

2. Додатковими наслідками є те, що винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (див. коментар до ст.ст. 22, 23 ЦК). Такі самі наслідки настають для винної у застосуванні насильства іншої особи, якщо навіть результатами насильства скористалася не вона, а контрагент потерпілого від такого правочину.