23. Конституційно-правовий статус Рахункової палати

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Завданнями Рахункової палати є:

організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;

аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;

регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;

Рахункова палата здійснює контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.

Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обслідувань та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створюється Колегія Рахункової палати.

До складу Колегії Рахункової палати входять Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, Секретар Рахункової палати.

Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Головою Рахункової палати може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права, а також підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури за спеціальною процедурою, встановленою відповідним комітетом Верховної Ради України згідно з чинним законодавством України.

Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права.

Рахункова палата за результатами проведених контрольних заходів направляє органам виконавчої влади, керівникам підприємств, установ і організацій, банків і кредитних установ, які перевірялись, постанови та висновки, затверджені Колегією Рахункової палати, для відповідного реагування і вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодування збитків, завданих державі, поновлення правового режиму загальнодержавної власності та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства України, безгосподарності та марнотратстві.

Постанови та висновки Колегії Рахункової палати повинні бути розглянуті у встановлений нею термін, але не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня їх отримання.

Про заходи реагування на отримані постанови і висновки Колегії Рахункової палати вона повідомляється негайно. В необхідних випадках Рахункова палата може надавати консультації та роз'яснення з питань застосування норм чинного законодавства України щодо об'єктів, на яких проводився контроль.

У разі виявлення в процесі перевірок і ревізій привласнення грошових або матеріальних ресурсів, а також виявлення фактів корупції та інших зловживань Рахункова палата зобов'язана негайно за рішенням її Колегії передати матеріали перевірок або ревізій до правоохоронних органів та повідомити про це Верховну Раду України.

Стаття 30. Узагальнення та пропозиції Рахункової палати

Рахункова палата систематично аналізує підсумки планових і поточних контрольних заходів, узагальнює та досліджує причини і наслідки виявлених відхилень і порушень у процесі формування доходів та витрачання коштів Державного бюджету України, зберігання та використання майна, що є об'єктами права державної власності, надання валютних і кредитно-фінансових ресурсів за їх цільовим призначенням.

У ході аналізу і узагальнення інформації, яку отримує Рахункова палата під час здійснення перевірок, ревізій та обслідувань, вона розробляє і подає Верховній Раді України пропозиції про удосконалення законодавчих актів, що регулюють бюджетні, фінансово-кредитні, цивільно-правові та інші відносини.

28. Правові засади взаємовідносин Верховної Ради з Президентом України та Кабінетом Міністрів України. 29. Напрями співпраці Генеральної прокуратури України з Верховною Радою України. 30. Порядок взаємодії Генеральної прокуратури України та Рахункової палати.

40. Центральні органи виконавчої влади. ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Стаття 2. Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. 2. Міністерства діють за принципом єдиноначальності. Інші центральні органи виконавчої влади діють за принципом єдиноначальності, якщо інше не передбачено законом.3. Підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом.

Завдання міністерства Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є:

1. забезпечення нормативно-правового регулювання;

2. визначення пріоритетних напрямів розвитку;

3. інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;

4. узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;

4-1) забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні;

5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Міністерство очолює міністр України (далі - міністр), який є членом Кабінету Міністрів України. Порядок призначення на посаду та звільнення з посади, припинення повноважень на посаді міністра, а також статус міністра як члена Кабінету Міністрів України, визначаються Конституцією України та Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Інші органи центральної влади: 1. Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції; 2. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади. Президент призначає за поданням Прем'єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах. Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України. Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Лише їх керівники – міністри – входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.

Президент України дав старт першому етапу адмінреформи, що стане важливою складовою частиною загальноадміністративної реформи; з 112 органів центральної виконавчої влади створено 63, з них 16 міністерств. Крім цього, створено 28 служб, 12 агентств і 7 інспекцій. При цьому визначається 6 типів центральних органів виконавчої влади: міністерство, служба, інспекція, агентство, незалежні регулятори й органи зі спеціальним статусом. Крім цього, Президент рекомендував реформувати Кабінет Міністрів у частині уряду й у частині секретаріату Кабміну. Таким чином, скорочується з 26 до 17 кількість членів уряду, а кількість співробітників Кабміну планується скоротити вдвічі.

41. Місцеві органи виконавчої влади. Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади. Вони, відповідно до Закону України "Про місцеві держані адміністрації", здійснюють функції виконавчої влади, забезпечують досягнення визначених Конституцією та законами України П завдань і цілей безпосередньо на місцях в областях, районах, у містах Києві та Севастополі.

Місцеві державні адміністрації діють на принципах, властивих для всієї системи органів виконавчої влади з урахуванням особливостей умов 1 завдань їх функціонування. Основними засадами діяльності місцевих державних адміністрацій є: відповідальність перед людиною і державою за свою діяльність; верховенство права; законність; пріоритетність прав людини; гласність; поєднання державних і місцевих інтересів; відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України; підзвітність і підконтрольність органам виконавчої влади вищого рівня тощо..

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, мають статус юридичної особи. Владні повноваження цих державних органів реалізуються одноособово їх керівниками - головами місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. У здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

У межах своїх повноважень місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій, виконання яких вони забезпечують у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, є; виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Інших органів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення законності і правопорядку та підвідомчої території, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; підготовка s виконання відповідних бюджетів та програм, звіти про їх виконання; здійснення взаємодії з органами місцевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

У межах, установлених Конституцією і законами України, а також актами Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади вищого рівня, місцеві державні адміністрації здійснюють управління у визначених цими актами галузях суспільного життя і несуть відповідальність за стан справ у цих галузях.

42. Повноваження місцевих державних адміністрацій. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до ЗУ «Про місцеві депжавні адміністрації» від 29.11.2012, ст. 13 До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань (галузеві повноваження): 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;3) бюджету, фінансів та обліку;4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; { Пункт 4 частини першої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 }5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;8) зовнішньоекономічної діяльності;9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Здійснення місцевими державними адміністраціями повноважень інших органів. Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

43. Конституційні принципи правосуддя. Принципи правосуддя – це фундаментальні правові вимоги (вихідні засади), які визначають зміст і форму здійснення правосуддя, недотримання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень. Всі принципи нерозривно зв’язані між собою і порушення будь-якого одного принципу призводить як правило до порушення інших і тим самим до порушення законності при провадженні у справі. Тому недотримання хоча би одного з принципів правосуддя тягне за собою скасування рішень, прийнятих у справі.

Відповідно до Ст. 129 Конституції України: Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

44. Система судових органів України. Судова система України становить сукупність усіх судів держави, заснованих на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціалізованих судів. Третейські суди не входять до судової системи України. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції. Пріоритетним напрямком діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Втім, це не єдина функція суду, також виділяють функції конституційного контролю та офіційного тлумачення законодавства.

Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:

• Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

• Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

• Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.

• Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Верховний Суд України – найвищий судовий орган в Українській системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

• розглядає справи, віднесені до його підсудності та справи, пов'язані з виключними обставинами;

• переглядає, інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції;

• дає роз'яснення з питань застосування законодавства;

• розглядає звинувачення на адресу Президента України;

• представляє Україну у відносинах з судами інших держав.

В Україні діє три вищих спеціалізованих суди:

• Вищий адміністративний суд України;

• Вищий господарський суд України;

• Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону. Загальна кількість – 27.

Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Загальна кількість — 8. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм.

45. Правовий статус Вищої ради юстиції України. Відповідно до КУ: ст. 131 в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Відповідно до ЗУ «Про вищу раду юстиції» Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність. Строк повноважень членів Вищої ради юстиції, крім тих, хто входить до її складу за посадою, становить шість років.

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти п'яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років.

Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою України, повинні бути суддями. Пропозиції щодо кандидатур на посади членів Вищої ради юстиції вносяться депутатськими групами і фракціями. Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування одержав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України видає указ про призначення членів Вищої ради юстиції. Два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Президентом України, повинні бути суддями.

Кандидатури на посади членів Вищої ради юстиції визначаються з числа суддів з'їздом суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду і включаються в бюлетень для прийняття рішення з'їздом суддів України шляхом таємного голосування по кожній кандидатурі.  Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування отримав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України. У разі якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів. За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення про призначення членів Вищої ради юстиції.

46. Конституційна юрисдикція. Місце Конституційного Суду України в механізмі державної влади. Конституційну юрисдикцію часто позначають термінами "конституційне судочинство", "конституційний процес", "конституційне провадження" та ін. Відповідно до положення ст. 124 Конституції України, найбільш вдалим з цих термінів є термін "конституційне судочинство", що й визначає сутність і зміст діяльності Конституційного Суду України як органу судової влади.

Порядок здійснення конституційного судочинства визначається Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p.. Регламентом Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Здійснення конституційного судочинства відбувається на принципах верховенства права; незалежності Конституційного Суду України у прийнятті ним рішень і висновків; гласності діяльності Конституційного Суду України; колегіальності: повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтування прийнятих ним рішень; науковості та ін.

Конституційне судочинство складається з таких стадій: 1) звернення до Конституційного Суду України; 2) провадження у справах у Конституційному Суді України, за якими відкрито конституційне провадження; 3) прийняття рішень і висновків Конституційного Суду України.

Першою стадією конституційного судочинства є конституційне звернення, Що здійснюється у формі конституційного подання та конституційного звернення.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про Конституційний Суд України", конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визнання конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування І розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання є: 1) Президент України; 2) не менш як 45 народних депутатів України; 3) Верховний Суд України; 4) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 5) Верховна Рада АРК.

Іншою формою звернення до Конституційного Суду України є конституційне звернення - письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб (ст. 42 Закону).

Суб'єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Стаття Мартинюка Р.С. «Конституційна юрисдикція. Місце Конституційного Суду України в механізмі державної влади» (2007р.).

У характеристиці положення та ролі Конституційного Суду України в системі стримувань і противаг важливе значення має визначення органу конституційної юрисдикції як цілком “позаполітичного” за своїм статусом. Конституційний Суд України не може відмежовуватися від проблем політики, оскільки політичні концепції на рівні конституційних принципів (принципів конституційного ладу) відображені в самій Конституції України. Конституційний Суд України не може відмежовуватися і від посередницької місії при виникненні правових і політичних конфліктів, оскільки за своєю компетенцією він стоїть на сторожі конституційного ладу України. Однак рішення Конституційного Суду повинні мати правове обгрунтування, забезпечуючи верховенство права а не політичну доцільність. Тому рішення Конституційного Суду України не є актами політичної волі й не обумовлюються мотивами політичної доцільності. Вирішуючи питання права, Суд фактично здійснює правосуддя, яке полягає в застосуванні норм Конституції України до законів і інших правових актів, конституційність яких оспорюється. Це й вимагає від Конституційного Суду України забезпечувати верховенство права а не політичну доцільність. Дослідник вважає, що подальші дослідження правового статусу органу конституційної юрисдикції та його положення арбітра в системі стримувань і противаг повинні розглянути принаймні питання про можливість виправлення Конституційним Судом України власної помилки у винесенні рішення чи даванні висновку а також питання про нормативні гарантії неможливості зміни

правового статусу органу конституційної юрисдикції з мотивів політичної доцільності.

Конституційний Суд України має бути незалежним, але його незалежність не повинна набувати ознак необмеженості, що б провокувало Суд посягати на права громадян. За своїм функціональним призначенням зусилля Конституційного Суду України повинні бути спрямовані на те, щоб всі гілки державної влади діяли в межах Конституції та законів України, своєї компетенції і не підміняли, не дублювали одна одну. І якщо Конституційний Суд України виконує функцію арбітражу у спорах про компетенцію між4 вищими органами державної влади, то тим більше він не має права брати на себе повноваження законодавчого характеру, виконавчих і судових органів. Проблема забезпечення балансу влад зумовлює необхідність обмежень дії кожної державної інституції в межах Конституції і законів України. Це повною мірою стосується і єдиного органу конституційної юрисдикції. Сам принцип формування Конституційного Суду України від різних гілок державної влади на паритетних началах також впливає на специфіку його положення в системі стримувань і противаг, відображає баланс влад [4] і вказує на значущість рішень Суду щодо тлумачення Конституції і законів України. Однією з найважливіших проблем, яку засвідчує перший вітчизняний досвід конституційного судочинства, є проблема зв’язаності Конституційного Суду України власними рішеннями. Самообмеження Конституційного Суду України у здійсненні функції охорони Конституції України передбачає також, що обов’язковість рішень Конституційного Суду України зокрема у справах щодо офіційного тлумачення, стосується й самого органу конституційної юрисдикції. Рішення і висновки Конституційного Суду України “є остаточними й не підлягають оскарженню” [5], “рівною мірою є обов’язковими до виконання” [6], невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно із законом [7]. За будь-яких умов ні Конституція України, ні Закон “Про Конституційний Суд України” ніяких застережень стосовно їх обов’язковості не містять. У цьому випадку Конституційний Суд України, по суті, уповноважений діяти за принципом внутрішнього прецеденту, у основу якого покладено ідею stare decisis (“вирішую так, як було вирішено раніше”) [8]. Очевидно, що орган конституційної юрисдикції “зв’язує” себе власними рішеннями і може відмовитись від них лише за результатами зміни норм, які вони тлумачили.

Можливість використання органу конституційної юрисдикції в якості інструменту політичної боротьби залежить від нормативно визначеного обсягу його компетенції та кола осіб, які можуть виступати суб’єктами звернення до Суду. Саме ці фактори значною мірою впливають на перенесення політичних дебатів до Конституційного Суду України. Наділення Суду правом за власною ініціативою розглядати питання своєї компетенції може за певних умов перетворити його на орган політичного обвинувачення [10]. Тому Конституційний Суд України не повинен мати права самостійно ініціювати прийняття власних актів.

Особливості функціонування Конституційного Суду України в механізмі державної влади обумовлені формами його процесуальної діяльності. Положення Основного Закону України та Закону України “Про Конституційний Суд України” [13] орієнтують його на вирішення питань права. Політичне положення і юридичний статус а також суспільне сприйняття інституту конституційної юрисдикції в Україні залежатимуть насамперед від його максимального віддалення й відсторонення від прямого політичного процесу [14]. Позаполітичний статус органу конституційної юрисдикції має принципове значення, адже політично залежний Конституційний Суд України автоматично стає неспроможним виконувати повноваження, передбачені ч. 1 ст. 150 Конституції України: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України [15]. Досягнення позаполітичного статусу означає, насамперед, що Конституційний Суд України має відмовитись від тлумачення політичних питань, не виражених у правових нормах [16]. Інакше кажучи, Конституційний Суд України повинен уникати політизації конституційної юрисдикції та юридизації політики.

Незалежність Конституційного Суду України від сфери політики є однією із ключових передумов забезпечення верховенства Конституції України і побудови реальної системи стримувань і противаг. В іншому випадку Суд перетвориться з неупередженого арбітра на прихильника тієї чи іншої сторони в політичному протистоянні. Оскільки Конституція України є втіленням політико-правових норм, Конституційний Суд України, виступаючи на захист Основного Закону, не може не сприймати проблем політики. Водночас, правова сутність Конституційного Суду України не дозволяє йому розглядати політичні питання. Тому рішення судового органу конституційного контролю, які повинні враховувати політичні аспекти, насамперед мають бути обґрунтованими із правових позицій, забезпечуючи верховенство права а не політичну доцільність. Застосовуючи ті або інші конституційні норми до різних сфер політичного життя, Конституційний Суд України тим самим має вирішувати не політичні, а правові питання, утримуючи державне владарювання у встановлених конституційно-правових межах. Цим він опосередковано впливає на політичні відносини, виступаючи водночас не як учасник політичного процесу, а як охоронець Конституції України і права взагалі [17]. Позаполітичний статус Конституційного Суду України означає, що Суд є вищим охоронцем Конституції України. Стосовно інших вищих владних структур він виконує стримувальну й обмежувальну функції, забезпечуючи функціонування механізму влади у визначених рамках конституційних відносин поділу, рівноваги і взаємодії. Це, зокрема, означає, що Суд у своїй діяльності в аспекті контролю над актами вищих органів державної влади: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, сам не може зазнавати контролю зі сторони останніх. Навпаки, його завданням є підпорядкування політики праву. Рішення та висновки Суду вводять державну політику в рамки, визначені Основним Законом України, оскільки вони завжди повинні бути вирішенням питань права а не актами політичної волі. Отже, Конституційному Суду України не притаманна політична функція. Дилема політики і права в діяльності Конституційного Суду України має розв’язуватись у той спосіб, що Суд прийматиме позаполітичні рішення, рішення, які не переступатимуть межу права.

47. Склад та порядок формування КСУ. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями Конституційного Суду України. У бюлетені може бути залишено не більше однієї кандидатури. Головою Конституційного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду України.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування. У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України. Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно.

48. Процедура розгляду справ КСУ. Конституційний Суд України може відмовити в порушенні справи, якщо звернення не підлягає розгляду Конституційним Судом України у зв'язку з непідвідомчістю справи або якщо звернення надійшло від суб'єктів, що не мають права конституційного звернення, або у разі невідповідності конституційного звернення процесуальним вимогам.

Після прийняття Конституційним Судом України конституційного звернення відбувається відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України, яке ухвалюється Колегією суддів Конституційного Суду України та Конституційним Судом України на його засіданні.

Відповідно до процесуальної ухвали Колегії суддів та засідання Конституційного Суду України, на якому може бути прийняте рішення щодо відкриття конституційного провадження у справі, Голова Конституційного Суду України вносить справу на розгляд пленарного засідання у встановлені Законом про Конституційний Суд України строки.

Після винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі суддя-доповідач готує справу до розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Зокрема, суддя-доповідач збирає і досліджує матеріали справи, залучає експертів до аналізу зібраних матеріалів, а також готує пропозиції до проекту рішення, висновку Конституційного Суду України у справі та визначає перелік питань, які, на його думку, мають обговорюватися на пленарному засіданні. Основні результати роботи судді-доповідача відображаються в його доповіді у справі на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Після розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України, на закритій частині пленарного засідання за участю суддів, які брали участь у розгляді справи, голосуванням шляхом опитування суддів здійснюється прийняття рішення та дача висновку Конституційного Суду України у відповідній справі.

Рішення (висновок) Конституційного Суду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду.

Вимоги до рішень, висновків Конституційного Суду України встановлені у статтях 65, 66 і Розділі III Закону України "Про Конституційний Суд України".

Рішення, висновок Конституційного Суду України підписується не пізніше ніж через сім днів від дня прийняття рішення, дачі висновку у справі суддями Конституційного Суду України, які брали участь у голосуванні.

Рішення та висновок Конституційного Суду України оприлюднюються державною мовою наступного робочого дня після їх підписання і публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних виданнях ("Офіційний Вісник України", "Відомості Верховної Ради України". "Голос України", "Урядовий кур'єр").

Відповідно до регламенту КСУ (останні зміни від 24.12.2009) порядок розгляду справ складається з таких етапів (глав) 1) Основні положення; 2)Підготовка питань до розгляду на пленарних засіданнях Конституційного Суду; України; 3)Розгляд справ на пленарному засіданні Конституційного Суду України 4) Акти пленарних засідань Конституційного Суду України

49. Компетенція та повноваження КСУ. Пріоритетною функцією Конституційного Суду України є, безперечно, здійснення конституційного судочинства в Україні. Утім ця функція не єдиний напрямок діяльності Конституційного Суду України. Його діяльність є досить багатоманітною і складається з різних функцій.

Функції Конституційного Суду України класифікуються, в першу чергу, за об'єктами та способами і засобами діяльності Конституційного Суду України.

Об'єктами діяльності Конституційного Суду України є Конституція України, закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та правові акти АРК, щодо яких Конституційний Суд України приймає рішення і висновки. Норми зазначених нормативно-правових актів об'єднані в основних інститутах конституційного права України, а отже, класифікація функцій Конституційного Суду України за об'єктами його діяльності співпадає з класифікацією предметних інститутів цієї галузі права. Тобто об'єктами діяльності Конституційного Суду України є основи конституційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організації та діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

За способами і засобами функції Конституційного Суду України можна класифікувати на функції конституційного контролю; офіційного тлумачення; правової охорони Конституції; забезпечення принципу поділу державної влади (арбітражна функція); здійснення конституційного правосуддя тощо.

Під повноваженнями Конституційного Суду України слід розуміти права й обов'язки цього органу державної влади, закріплені за ним для здійснення покладених на нього функцій.

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

Конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів ЛРК.

Перевірці відповідності Конституції України підлягають лише ті закони та інші правові акти, які набрали чинності. Конституційний Суд України не може здійснювати перевірку проектів відповідних правових актів.

Розгляд і вирішення питань конституційності законів та інших правових актів здійснюється Конституційним Судом України за зверненням (конституційним поданням)уповноважених суб'єктів.

Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними. втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (ст. 152 Конституції). При цьому визнані неконституційними правові акти чи їх окремі положення не можуть прийматися відповідними суб'єктами повторно в тій самій редакції.

Відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Перевірка на конституційність може стосуватися будь-якого з чинних міжнародних договорів України, незалежно від дати його укладення. Якщо такий договір за висновком Конституційного Суду України є неконституційним, він втрачає обов'язковість для України.

Коли йдеться про міжнародний договір, який лише внесено на розгляд парламенту, то в разі надання Конституційним Судом України висновку щодо його неконституційності. Верховна Рада України не може надати згоди на його обов'язковість.

Додержання конституційності процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Перевірці Конституційного Суду України підлягає додержання визначеної Конституцією процедури, що стосується ініціювання відповідним складом Верховної Ради України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; створення для проведення розслідування спеціальної тимчасової слідчої комісії, включення до її складу спеціального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропозицій: розгляду на засіданні парламенту висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії; прийняття Верховною Радою України рішення про звинувачення Президента України; прийняття Верховною Радою України рішення про звернення до Конституційного Суду України за відповідним висновком. У разі, якщо Конституційний Суд України виявить недодержання конституційної процедури, розгляд справи повинен бути припиненим.

50. Рішення КСУ, їх місце в системі джерел права. Конституційний суд України є згідно з Конституцією (ст. 147) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто, є незалежним від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України шляхом конституційного судочинства.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання.

В ході дослідження в актах Конституційного Суду було виявлено наявність ознак джерел права, це відбувається у разі того, коли акти містять конституційно-правові норми. Деякі акти Конституційного Суду можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції України і законами України. Такі рішення приймаються більшістю суддів і є остаточними. Вони породжують нові юридичні наслідки – втрачають силу, тобто стають не чинними нормативно-правові акти та окремі їх положення у разі невідповідності їх Конституції України та законам.

Враховуючи викладене, є підстави стверджувати, що рішення Суду, про визнання неконституційними законів, інших правовик актів; про офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки Суду: про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам її статей 157 і 158 в ієрархії національного законодавства займають місце після Конституції України, передуючи таким чином законам, іншим правовим актам.

Стосовно рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення законів України, то вони посідають таке ж місце, як і закони. Особливістю цих рішень є те, що ухвалюючи їх, Суд одночасно перевіряє закони чи їх окремі положення на конституційність, оскільки офіційному тлумаченню підлягають лише положення законів, які відповідають Конституції України.

Завдяки визначенню особливостей актів Конституційного Суду, стало явно зрозумілим те, що вони є повноцінним джерелом права.

Але сьогоднішній стан законодавства свідчить про те, що це питання не є остаточно дослідженим. Для того, щоб ширше його розкрити треба удосконалити законодавство новими правовими актами з цієї проблеми.