Складові митно-тарифного регулювання:

• митний тариф;

• мито;

• митна вартість товару;

• країна походження товару.

Однією із найпоширеніших складових регулювання ЗЕД у світі є митний тариф – ставки ввізного мита, яким обкладаються товари, що ввозяться в Україну. Митний тариф включає не лише детальний перелік тих товарів, які підлягають оподаткуванню митом, а також:

• ставки мита;

• спосіб їх нарахування;

• надбавки чи знижки до основних ставок мита;

• перелік товарів, які заборонені до ввезення, вивезення або транзиту через територію держави.

Митний тариф є систематизованим зібрання митних ставок і однаковим для всіх сіб’єктів ЗЕД (за винятком ряду випадків, передбачених міжнародними угодами чи законами держави).

При переміщенні товарі через митний кордон держави з них стягується специфічний непрямий податок – мито. Згідно чинного законодавства, зокрема Закону України “Про єдиний митний тариф”, мито може бути:

• ввізне (нараховується з товарів, які ввозяться в країну);

• вивізне (нараховується з товарів, які з країни вивозяться).

Мито завжди включається в ціни товарів і сплачується їх кінцевими споживачами.

Митний тариф і мито одночасно реалізують кілька різних функцій, що тісно взаємопов’язані між собою:

• Економічна функція:

• створення бар’єру, що підвищує ціну товару, а відтак змінює його конкурентоспроможність на ринку;

• наповнення Державного бюджету;

• стимулювання розвитку окремих національних підприємств або галузей;

• захист від демпінгу, що може застосовуватись іноземними товаровиробниками з метою завоювання ринку іншої країни;

• стимулювання зростання зайнятості населення.

• Політична функція:

• захист від конкуренції іноземних товарів (погіршення умов для іноземних товарів на власному ринку);

• забезпечення обороноздатності держави (захисне мито покликане захистити галузі національної економіки, що спеціалізуються на виробництві стратегічно важливих товарів);

• забезпечення інтеграції держави до світового ринку (спрощення доступу національних товарів на світовий ринок);

• створення належних умов для структурних перетворень власної економіки задля зменшення залежності від зовнішнього ринку;

• можливість створення тиску на конкурентів.

• Регулятивна функція:

• підтримання необхідного співвідношення державних валютних доходів і витрат;

• стимулювання руху потоків певних товарів й утруднення просування інших;

• здійснення впливу на внутрішньодержавне ціноутворення.

Незважаючи на таку багатовекторність функцій мита, головними з них є наповнення держбюджету та захист власного ринку від конкуренції з боку іноземних товаровиробників.

Суттєвим елементом митно-тарифного регулювання є країна походження товару. Вона визначається для того, щоб мати можливість застосувати належні тарифні та нетарифні заходи регулювання імпорту товарів на митну територію України та їх експорт з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країна походження визнається згідно з принципами міжнародної практики. Під країною походження товару розуміють не лише окрему країну, а також і групи країн, митні союзи, регіон або частину країни, якщо є необхідність їх виокремлення з метою визначення походження товару.

Не менш важливою складовою митно-тарифного регулювання є митна вартість товару. Здійснюючи митний контроль і митне оформлення товарів чи транспорту, цей елемент регулювання використовують для того, щоб мати змогу:

• обкласти товари ввізним чи вивізним митом;

• вести митну та зовнішньоекономічну статистику;

• застосовувати нетарифні заходи регулювання (квотування, ліцензування тощо).

Митна вартість товару – заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України та яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону держави. Обчислення митної вартості здійснюється насамперед на основі ціни угоди (фактурної вартості товару – ціна товару, що обумовлена в контракті та в рахунку-фактурі).

Сутність нетарифного регулювання ЗЕД полягає у забезпеченні належного захисту не лише інтересів держави, але й інтересів окремих суб’єктів такої діяльності. Транспорт, товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України можуть крім митного підпадати під радіологічний, екологічний, санітарний, фітосанітарний, ветеринарний контроль, який здійснюється фахівцями відповідних служб. Зокрема митний контроль не може бути завершеним доти, доки не здійснені згадані види контролю.

Сутність поняття "ризик". Класифікація ризиків у ЗЕД. Ризик супроводжує будь-яку сферу людської діяльності. Це пов'язано з великою кількістю умов, що мають вплив на результативність прийняття рішень. Історичний досвід свідчить, що ризик недоотримання намічених результатів особливо став виявлятися в умовах конкуренції, впровадження новітніх технологій, раптових змін у ринковому середовищі тощо. Усе це кардинально впливає на дії суб'єктів ЗЕД, підвищує ступінь ризику при реалізації ЗЕД у різних сферах.

Етимологія слова "ризик " походить від грецького risicon – скеля, стрімчак. Звідси ризикувати означає лавірувати між скелями.

Оксфордський словник англ. мови зазначає, що слово "ризик" у новому своєму значенні – як схильність до винагороди або готовність зазнати невдачі, передусім на ниві комерції – з'явилося в Італії на початку XVII ст., згодом воно мігрувало до Франції і в 1661 р. зафіксовано в англ. літературі. У словнику Вебстера "ризик" означає небезпеку, можливість збитків або втрати.

Найбільш грунтовно ризик був розглянутий економічною наукою. У ХІХ ст. поняття 'ризику' ставилося в залежність: від отриманого доходу, який є платою та винагородою за певний результат діяльності (Й. фон Тютен); від фактору часу (Г. фон Мангольдт) – чим більше за часом віддалені один від одного початок виробництва і кінцева реалізація готового продукту, тим більша невизначеність успіху, більший ризик можливих витрат. А тому рольова функція суб'єктів ЗЕД полягає в тому, щоб приймати рішення в умовах невизначеності.

У ХХ ст. найповніше ризик отримав пояснення в американського економіста Ф.Найта: ризик – об'єктивна вірогідність того, що та чи інша подія відбудеться і може бути представлена у вигляді математично формалізованого ймовірнісного розподілу доходів. Чим більша ймовірність або менші при такому розподілі стандартні відхилення від очікуваної величини, тим менший ризик,і навпаки.

У сучасних інтерпретаціях ризику, пов'язаних із діючими суб'єктами, виокремлюють три основні напрями:

• перший визначає ризик як ситуативну характеристику діяльності суб'єкта, що виражає невизначеність результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризик тут розглядається як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням імовірності неуспіху і ступеня збитків. Йдеться лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки;

• другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативами або можливими варіантами дій і безпосередньо вплітається у контекст прийняття рішень, враховуючи рівень домагань суб'єкта.;

• третій визначає взаємозв'язок індивідуальної та групової поведінки. Прикладом такого підходу є дослідження америк. психолога М.Валлаха і його колег, внаслідок чого був виявлений феномен "зсуву ризику". Суть феномену: ризикованість групових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Соціально-психологічне пояснення 'зсуву ризику' є перебільшенням ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що, у свою чергу, нівелює можливість індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Таке колективне прийняття рішень зменшує почуття відповідальності в суб'єктів, особливо за негативні результати.

Ризик – це можлива небезпека втрат, можливі небезпечні події, які можуть відбутися і в результаті яких виникають збитки, майнова втрата учасників зовнішньоекономічної підприємницької діяльності.

У явищі "ризик" виокремлюють наступні елементи, які складають його сутність:

• можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізовується обрана альтернатива;

• вірогідність досягнення бажаного результату ;

• відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;

• можливість настання несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть тощо) при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який відважився на ризик;

• матеріальні, екологічні, моральні й інші витрати, пов'язані з реалізацією обраної в умовах невизначеності альтернативи;

• очікування небезпеки, невдачі внаслідок вибору альтернативи та її реалізації.

Залежно від результату розрізняють:

• чистий ризик. При чистих ризиках наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність. У таких випадках можливий лише негативний або нульовий результат;

• спекулятивний ризик. За спекулятивних ризиків окрім негативного або нульового результату можливий й позитивний.

Ризик як складова ЗЕД виникає внаслідок виконання дій суб’єктами ЗЕД, пов’язаних із виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими операціями, комерцією, реалізацією соціально-економічних і науково-технічних проектів.

Сучасне ринкове середовище вимагає від суб’єктів ЗЕД прийняття чималої кількості ризиків, що зумовлено широким діапазоном діяльності у різних сферах людської активності.

Аналізуючи проблему ризику, доцільно виокремити два його основні аспекти:

1. об’єктивність;

2. суб’єктивність.

Об’єктивність ризику обумовлена існуванням великої кількості чинників (зовнішніх умов), наявність яких не залежить від дій суб’єктів ЗЕД. Об’єктивність ризику формують політична й економічна ситуація в країні, міжнародні події, стихійні лиха, наявність корупції та рекету; законодавство, що регулює ЗЕД; економічний стан галузі чи сфери, в межах якої здійснюється ЗЕД тощо.

Суб’єктивність ризику обумовлена діями самої людини. Саме людина оцінює ситуацію, формує стратегію поведінки, здійснює вибір із сукупності альтернатив. Разом із тим, сприйняття та оцінка ризику є суто індивідуальною, оскільки для різних суб’єктів, які діють в одних і тих самих умовах, ситуація може бути різною – ризикованою для одного і не ризикованою для іншого. Суб’єктивний підхід ставить у центр уваги поведінку суб’єктів ЗЕД, оцінюючи рівень ризику, беручи до уваги дві головні змінні, а саме: вірогідність невдачі і величину невдачі. А поведінка людини, як відомо, у різних ситуаціях відзначається варіативністю і є ситуативною.

Усю сукупність ситуацій ризику, в яких перебуває людина можна розділити на два класи:

• перший клас – це ситуації, розвиток яких або наслідки можуть бути несприятливими для суб’єкта; це ситуації, що безпосередньо не залежать від нього і не визначають його дій, – небезпечні ситуації. Характеристика “небезпечна” означає об’єктивну оцінку ситуації, в якій опиняється суб’єкт, не залежно від того, чи буде він в ній діяти чи ні;

• другий клас – це ситуації, розвиток яких безпосередньо залежить від суб’єкта, визначається його рішенням і актуальними діями; це ситуації ризику, що виникають лише за умови наявності діючого суб’єкта у даних обставинах.

Загалом політика учасника ЗЕД щодо потенційних ризиків має декілька різновидів.

1. Виключення ризиків — це відмова від здійснення будь-яких дій, пов'язаних з можливістю появи ризиків у ЗЕД.

2. Прийняття ризиків означає, що підприємство бере на себе відповідальність за проведення зовнішньоекономічної операції та ризики, пов'язані з нею.

3. Зменшення ризиків — це прийняття рішень, які дають змогу знизити рівень витрат від прийнятих ризиків.

4. Передача ризиків означає, що підприємство передає відповідальність за ризики своєму партнеру або третій особі.

Поведінка суб’єкта ЗЕД за умов ризику охоплює комплекс взаємопов’язаних дій, які умовно можна описати певним алгоритмом:

1. Усвідомлення ситуації як такої, що містить ризик. Передбачає первинну оцінку ситуації ризику з точки зору прийнятності для діючого суб’єкта і можливість входження його в неї чи ні.

2. Діагностика та аналіз ризикованої ситуації. Передбачає осмислення суб’єктом проблеми, що виникла; пошук основних чинників і умов, що зумовили ситуацію ризику; розгляд можливих способів модифікувати обставини і зменшити ризик (зниження ризику можна досягнути за допомогою страхування, делегування повноважень, розподілу ризику серед інших тощо).

3. Відшукання зв’язку даної ризикованої ситуації з попередніми обставинами. За умови подібності реальної ситуації ризику, що склалася, до тих, які вже спостерігалися в діяльності економічного суб’єкта, актуалізується наявний досвід, має місце використання апробованих стратегій поведінки, зменшується вірогідність виникнення помилки.

4. Зіставлення ризикованої ситуації з імовірним розвитком подій. Як наслідок, екстраполяція (перенесення) наявних тенденцій у майбутнє, прогнозування загроз та збитків для бізнесу. Передбачення потенційних втрат (збитків) стосується не лише грошей, але й престижу, відносин із партнерами, колегами по співпраці тощо.

5. Розгляд можливих альтернативних дій, їх оцінка і вибір такої альтернативи, що найбільше відповідає вимогам ризикованої ситуації.

6. Прийняття рішення на підставі обраної альтернативи. Результат: остаточне прийняття ризику суб’єктом економічної діяльності.

7. Розробка конкретного способу, програми дій. Формування адекватного стилю поведінки, добір методів і засобів, що є найефективнішими, з точки зору суб’єкта ЗЕД у ситуації ризику.

Класифікація ризиків у ЗЕД. Структура ризиків у зовнішньоекономічній діяльності доволі строката і нараховує сотні різновидів, які можна класифікувати за певними ознаками. Ризики, поділяються на політичні, виробничі, технічні, комерційні, портфельні, ринкові, маркетингові.

Політичні ризики — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку внаслідок державної політики регулювання зовнішньоекономічних відносин. Врахування такого ризику особливо важливе у країнах з нестійким законодавством.

Політичні ризики розподіляють на чотири групи:

1) ризик націоналізації та експропріації;

2) ризик трансферту, пов'язаний з можливими обмеженнями конвертування національної валюти;

3) ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться підприємство-контрагент;

4) ризик військових дій та громадських заворушень.

Технічний ризик пов’язаний із організацією виробництва і проведенням превентивних заходів (регулярної профілактики обладнання, заходів безпеки), із впровадженням і засвоєнням нової техніки та технології (як наслідок, небезпека виникнення техногенних катастроф). До таких ризиків відносять ризики втрат внаслідок негативних результатів науково-дослідних і конструкторських робіт.

Виробничий ризик пов'язаний з можливістю невиконання суб’єктом економічної діяльності своїх зобов’язань відносно контракту чи договору з іншими суб’єктами економічної діяльності. Стосується виробництва продукції, товарів і послуг та здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, в процесі чого суб’єкти економічної діяльності стикаються з проблемами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва тощо.

Комерційний ризик – це ризик, який виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених, чи куплених суб’єктом економічної діяльності. Сюди відносять ризики пов’язані з реалізацією товару (послуг) на ринку, його транспортуванням, з прийомом товару (послуг) покупцем, з платоспроможністю покупця та ризик форсмажорних обставин.

Портфельний ризик полягає в ймовірності втрати за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.

Ринковий ризик – пов’язаний із можливим коливанням ринкових відсоткових ставок як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют.

При проведенні зовнішньоекономічних операцій слід також врахувати фактори ризиків, пов'язані з платіжним потенціалом країни-дебітора, тому потрібно здійснювати аналіз її макроекономічних показників та ринкового потенціалу. Отже, слід враховувати:

— внутрішню економіку країни;

— економіки країн-партнерів;

— заборгованість держави (внутрішню і зовнішню).

Інформацію про ризики по конкретній країні можна отримати, використавши періодичні публікації консалтингових фірм, що спеціалізуються на оцінках ризиків. Ймовірність виникнення ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладення зовнішньоекономічного контракту. Заздалегідь слід передбачити, що сума збитків може досягти розміру, який перевищить загальну суму контракту.

Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера. З цією метою пропонується оцінити ефективність його функціонування. Керуючись інформацією про потенційного партнера, можна зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності. Якщо суб’єкта ЗЕД задовольняє потенційний партнер, то перед ним стоїть питання укладення зовнішньоекономічної угоди з мінімізацією можливих ризиків, використовуючи всі можливі застереження:

—обумовити у договорі терміни, протягом якого сторони можуть внести зміни до контракту згідно своїх певних намірів;

— відобразити в договорі наміри щодо матеріальної відповідальності за відмову від підписання контракту;

• чітко висвітлити умови, за яких можливий розгляд суперечок через арбітражний суд;

—прописати чітко в контракті умови про штрафні санкції за невиконання будь-якого зобов'язання за контрактом;

—окреслити в контракті умови про виникнення можливих форс-мажорних обставин.

Найбільшою групою ризиків у зовнішньоекономічній діяльності є маркетингові ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринках збуту. До таких ризиків відносять інформаційні, інноваційні та кон'юнктурні ризики. Для проведення успішної збутової діяльності на зовнішніх ринках потрібно проводити їх ретельний ситуаційний аналіз, який ґрунтується на розробці таких експертних чи маркетингових систем, які дають змогу враховувати невизначеність інформації про ринок.

Інформаційний ризик — ризик відсутності, невизначеності чи недостовірності інформації, що стосується юридичної бази для підготовки контракту, стану справ партнера і його банку, загального стану ринку товарів (послуг), на якому функціонує підприємство.

Інноваційний ризик — можливість втрат, що виникають внаслідок вкладення підприємством коштів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть попиту на ринку. Запобігти виникненню інноваційного ризику можливо тільки шляхом проведення ретельних маркетингових досліджень, спрямованих на виявлення потреб споживачів на тому ринку, де функціонує підприємство.

Кон'юнктурний ризик — можливість втрат через зміну ринкової кон'юнктури, зміну як економічного стану галузі, в якій функціонує підприємство, так і суміжних з нею галузей. При запобіганні кон'юнктурному ризику слід врахувати діяльність підприємства в цій галузі, а також суміжних галузях за певний період часу; сталість функціонування цієї галузі порівняно з економічним станом у країні в цілому; результати діяльності різних підприємств у межах однієї й тієї ж галузі.

У зовнішньоекономічній діяльності при укладенні зовнішньоекономічних угод щодо переміщення товару від продавця (постачальника) до покупця виникають транспортні ризики\.

З огляду на можливість впливу підприємства на ризик вони поділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства, або внутрішні, і незалежні від діяльності підприємства, або зовнішні. До внутрішніх ризиків відносять:

— невиконання виробничих завдань у визначені терміни;

— недотримання вимог якості;

— страйки, недобросовісність працівників;

— аварії, пожежі;

— крадіжки.

До ризиків, які не залежать від підприємства, належать:

— політичні ризики;

— військові ризики;

— ризики, пов'язані з діяльністю органів державної влади;

— стихійні лиха;

— ризики, пов'язані з діяльністю третіх осіб;

— валютні ризики;

— ризики зміни ціни;

— ризик падіння попиту;

— ризик зростання конкуренції;

— ризики неплатежів, банкрутства;

— ризик непоставки товару і невиконання договірних зобов'язань.

Принципова відмінність між цими двома групами ризиків полягає в тому, що на першу групу підприємство має змогу вплинути, тобто вжити заходів, що усувають їх джерела. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їх настання практично не залежить від зусиль учасника ЗЕД.

Існують також ризики, пов'язані з умовами контракту: щодо властивостей товару, щодо умов постачання, щодо вибору валютних умов контракту, ризик форс-мажору, ризик розриву контракту. Залежно від етапу угоди ризики виникають: при митному оформленні, при сертифікації, комерційні, транспортні. За місцезнаходженням ризики бувають: закордонні, прикордонні, на власному ринку.

Як бачимо, комерційна діяльність на зовнішньому ринку неминуче пов'язана з ризиками, що загрожують різним майновим інтересам учасників зовнішньоекономічної діяльності. Ризики — це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників ЗЕД. Оскільки суб’єкти ЗЕД цілком уникнути ризиків не можуть, тому доцільно навчитися управляти ними.

Страхування як метод зменшення ризику. Робота з управління зовнішньоекономічними ризиками має включати такі основні складові:

— аналіз ситуації і визначення можливих ризиків;

— оцінка ймовірного збитку й прийняття рішення щодо управління потенційними ризиками;

— реалізація прийнятих рішень і контроль за їх виконанням.

Відповідно для управління різними за своїм походженням ризиками мають застосовуватися різні методи. Наприклад, для усунення ризиків аварій, пожеж застосовуються заходи безпечного ведення виробництва, протипожежні заходи. Для зменшення ризиків невиконання виробничих завдань за об'ємом і якістю продукції, що випускається, розробляються відповідні організаційно-технологічні заходи, що включають поточне й оперативно-календарне планування, систему управління якістю та Інші аналогічні заходи, що мають за мету створення на підприємстві системи, що виключає невиконання планових завдань у термін і випуск неякісної продукції. Для зниження інших внутрішніх ризиків також розробляються адекватні заходи, головним критерієм яких є їх ефективність, тобто співвідношення між результатом (зменшення збитків або приріст прибутку) і витратами на їх здійснення.

Головна проблема управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності підприємства полягає в управлінні тими ризиками, настання яких не залежить від зусиль підприємств. Одним із методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, що викликані цими ризиками є страхування (утворення за рахунок підприємств, організацій і населення спеціального фонду коштів для відшкодування збитків у майні, завданих у результаті стихійного лиха чи інших несприятливих випадкових явищ), тобто використання різних видів полісів, договорів страхування.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб'єкти: страхувальник та страховик.

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування. Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування. Страховик має право створювати і витрачати кошти страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування.

Характерними рисами страхування є:

• цільове акумулювання коштів, що використовуються лише на покриття витрат у заздалегідь обумовлених випадках;

• ймовірний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли настане відповідна подія, якою буде її значимість і кого зі страхувальників вона стосуватиметься;

• зворотність коштів, оскільки вони призначені для виплати усім страхувальникам.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності. Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед майнових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

— страхування вантажів;

— страхування морських суден (морське каско);

— страхування повітряних суден;

— страхування автомобілів;

— страхування експортно-імпортних кредитів;

— страхування збитків від зупинки виробництва або комерційної діяльності;

— страхування майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

— страхування майна нерезидентів від вогню й інших небезпек;

— інші види майнового страхування.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я громадян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів і працівників транспорту при міжнародних перевезеннях тощо.

Сучасне страхування пропонує широкий набір послуг, пов'язаних із ЗЕД. Однак практика показує, що учасники ЗЕД використовують частіше за все ті види страхування, які є обов'язковими для здійснення ЗЕД (наприклад, страхування туристів, що виїжджають за кордон, або страхування відповідальності власників транспортних засобів для більшості закордонних країн тощо), без котрих не можливе здійснення іншої діяльності. Досить часто застосовуються види страхування, що є частиною міжнародних торговельних порядків, наприклад страхування вантажів. Порівняно рідше застосовуються види страхування, що були б ефективні в тій о іншій конкретній ситуації і які не застосовують через недостатню культуру страхування, у тому числі і через незнання можливостей, які надає сучасне страхування.

25