мовлення і мислення

ЗМІСТ:

1. Поняття мови і мовлення......................................................................................3

2. Основні параметри мови і мовлення...................................................................4

3. Мислення як пізнавальний процес......................................................................6

4. Мислення і мозок..................................................................................................8

5. Процеси мислення...............................................................................................10

6. Про первинність між мовою і мовленням, мова і мислення...........................12

Список використаної літератури...........................................................................16

1. Поняття мови і мовлення

Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо¬ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін¬гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре¬тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві.

Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь¬ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов¬ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха¬рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов¬торним.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону¬вання.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра¬матика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов¬лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу¬тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами. Ша¬хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо¬ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

2. Основні параметри мови і мовлення

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара¬метрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи¬ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе¬редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль¬ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера¬турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра¬матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю¬ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня¬ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан¬ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо¬же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо¬же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико¬ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви¬падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На¬приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу¬чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ¬ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори¬ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща от¬говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психо¬фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі-чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй¬манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку¬стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов¬лення можна характеризувати за темпом, тембром, три¬валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють¬ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов-лення, мова має ієрархічну будову.

Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов¬лення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис¬туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор¬мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас¬пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на¬лежить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син¬таксичних конструкціях, у частотності вживання мов¬них засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.