2.9 Дихальна гімнастика о. М. Стрельникової та метод вольової нормалізації дихання або вольової ліквідації глибокого дихання к. П. Бутейко.

А дихальна гімнастика О.М.Стрельникової дає рекомендації, які багато у чому суперечать загальноприйнятим, тому, що вдих відбувається під час рухів, стискуючих грудну клітку.

Ця гімнастика передбачає прискорений розвиток м’язів, що допомагають диханню, яке досягається зворотною узгодженістю рухів з диханням. Руки зведені і стискають таким чином грудну клітку — вдих; руки розведені, грудна клітка розширена — видих. М’язи рук і грудей створюють додатковий опір дихальним м’язам. Їм доводиться працювати з повним навантаженням і при цьому розвиватися, зміцнюватись. За такого способу дихання активізується газообмін, вдосконалюється робота коркових центрів управління ЦНС диханням.

Перше ж дослідження ефективності дихальної гімнастики О.М.Стрельникової довело, що у зовсім непідготовленої людини після кількох хвилин занять ЖЄЛ збільшується одразу ж на 10–15 %. Звичайна дихальна гімнастика — це дихання у сприятливих, полегшених умовах. Гімнастика О.М.Стрельникової — свого роду тренування з обтяженням. Дихання є чудовим тренувальним засобом. Форсовані вдихи забезпечують тканини підвищеною дозою кисню. У цьому дихальна гімнастика О.М.Стрельникової подібна до аеробіки К.Купера, сутність якої також зводиться до підвищення рівня поглинання організмом кисню.

Спочатку робиться по 8 вдихів на кожну вправу, потім поступово кількість вдихів збільшується до 96, додаються нові вправи, підвищується кратність підходів для виконання кожної вправи, але в будь-якому випадку — гімнастика робиться не більше 30 хвилин двічі на день. Після того, як людина навчилася робити підряд вісім вдихів, можна приступити до виконання вправ. Вони прості, але кожне несе навантаження на певні м’язи і в підсумку всі разом забезпечують унікальний ефект.

Рекомендується дихальну гімнастику проводити одночасно з біговим оздоровчим тренуванням, що значно посилює оздоровчу спрямованість заняття. Отримані результати досліджень показали значне збільшення не тільки функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем, але й поліпшення координаційної функції нервової системи і стану вестибулярного апарату. Вона сприяє підвищенню стійкості організму людини до впливу несприятливих чинників зовнішнього середовища та професійної діяльності.

В середині ХХ століття К. П. Бутейко розробив метод вольової нормалізації дихання або вольової ліквідації глибокого дихання.

Терапія за Бутейко – це метод нормалізації дихання, тобто навчання індивідуума фізіологічно привчити себе до "малого" дихання. В основі методу лежить вольове обмеження глибини і частоти дихання.

Методу застосовується при синдромі гіпервентиляції - глибоке дихання і дефіцит вуглекислоти в тканинах, бронхіальна астма та при інших захворюваннях. Але є і протипоказання: відхилення зі сторони центральної нервової системи, патологія ЛОР-органів, інфекційні захворювання в гострому періоді, часті кровотечі. Лікування методом ВЛГД рекомендується пр. позитивній пробі з глибоким диханням (якщо на поглиблене дихання стан пацієнта погіршується, а при поверхневому диханні покращується).

Зусиллям волі хворі повинні проводити заняття не менше, ніж 3 рази за добу (в стані спокою або русі, під час ходи або занять спортом) зменшувати швидкість та глибину вдиху та виробляти паузу після повного спокійного видиху, поступово наближаючи дихання до нормального. Крім того, необхідно, не менше 3-х разів на добу (зранку, перед обідом та перед сном) робити по 3-5 максимальних затримок дихання після видиху, доводячи їх тривалість до 60 секунд і більше. Після кожної тривалої затримки, хворий має 1-2 хв. відпочити на малому диханні.

Ці тривалі затримки, хоч і викликають інколи неприємні суб'єктивні почуття, тим не менше, нормалізують вміст вуглекислоти у крові, знімають задуху, головний і серцевий біль та інші симптоми, полегшують та прискорюють одужання.