Відділення патології вагітних:

- призначено для допологової госпіталізації вагітних з ускладненням вагітності, екстрагенітальною патологією, тих, хто має анатомічне звуження тазу, рубці на матці, у кого неправильне положення плода, обтяжуючий акушерський та гінекологічний анамнез, а також для комплексної підготовки пологів, загроза переривання вагітності.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим в акушерстві.

Профілактика гнійно-септичних захворювань у вагітних, роділь і породіль є основною в організації роботи акушерського відділення. Епідемічний нагляд - це система постійних комплексних спостережень за динамікою епідемічного процесу внутрішньо-лікарняних інфекцій (носійство, захворюваність, летальність...) фактори, які впливають на їх поширення, аналіз, і узагальнення одержуваної інформації з метою розробки рекомендацій і проведення профілактичних протиепідеміологічних заходів.

У рамках нагляду здійснюється Наказ № 59 від 10.02.2003р. «Про удосконалення заходів щодо профілактики внутрішньо лікарняних інфекцій».

В акушерських стаціонарах проводиться обов'язкове обстеження всіх вагітних, роділь, породіль на носійство вірусу імунодефіциту людини та рекцію Вассермана. Вся інформація використовується для проведення оперативного аналізу, який проводиться епідемологом СЕС.

Предвісники епідемологічного неблагополуччя в пологовому будинку:

1 поява серед новонароджених дітей захворювань однієї клінічної (нозоформи);

2 реєстрація захворювання з тяжким клінічним перебігом (сепсис, абсцес, тощо);

3 збільшення числа захворювань серед новонароджених в перші 5 днів після народження;

4 випадки гнійно-запальних та інших інфекційних захворювань серед породіль і медичного персоналу;

5 збільшення виявлення умовно патогенних мікроорганізмів на предметах навколишнього середовища в пологовому залі, дитячих палатах, операційних на 15%.

6. перевищення допустимих рівнів бактеріального обсіювання повітря в приміщеннях акушерського стаціонару.

7 перегрузка пологових будинків на 30%

Особиста гігієна медичного персоналу:

Перед початком роботи приймають душ, проводиться щоденна зміна халата, носіння на роботі бавовняного одягу і спеціально виділеного взуття, суворе дотримання правил носіння масок.

Всі медичні працівники акушерського відділення регулярно проходять обстеження, здають необхідні аналізи. Дані заносяться у санітарні книжки.

Анатомія і фізіологія жіночих статевих органів

Без глибоких знань анатомії жіночих статевих органів студенти не можуть чітко уяснити процеси, які відбуваються в організмі жінки при наявності вагітності, при пологах, в післяпологовому періоді, при проявленні гінекологічних захворювань. Знання будови жіночого таза дає можливість вірно провести обстеження вагітної, що дозволяє уникнути ускладнень в пологах.

У жіночих статевих органах розрізняють зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать лобок, великі статеві губи, малі статеві губи, клітор, присінок піхви, дівоча пліва є межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами (мал. 1).

Лобок являє собою підвищення, розташоване спереду і дещо вище лобкового зчленування, вкрите волоссям, верхня межа росту якого йде горизонтально (на відміну від чоловіків, у яких ріст волосся поширюється догори по середній лінії).

Коли жінки прибувають до стаціонару, то з гігієнічною метою волосся на лобку голять. Для цього в санітарному пропускнику має бути спеціальний набір для гоління: станок для гоління, що перебуває в дезинфікуючому розчині, стерильні леза (краще стерильний станок разового використання з лезом), стерильний помазок, паста для гоління, стерильні серветки – марлеві чи паперові.

Великі статеві губи являють собою виражені поздовжні складки шкіри, розташовані по боках від статевої щілини, під якими є підшкірна основа з фіброзними волокнами, де проходять судини і нерви і містяться бартолінові залози.

М ал. 1. Зовнішні статеві органи жінки: 1 – лобок; 2 – клітор; 3 – зовнішній отвір сечовипускного каналу; 4 – дівоча пліва; 5 – вхід до піхви; 6 – мала статева губа; 7 – велика статева губа; 8 – задня спайка; 9 – промежина; 10 – задньо-прохідний отвір

Великі статеві губи спереду сходяться в передню спайку, яка розташована над клітором і прикриває його. Назад великі статеві губи звужуються і, підходячи одна до другої, переходять у задню спайку. Шкіра зовнішньої поверхні великих статевих губів вкрита волоссям, у ній розташовані потові і сальні залози. З внутрішнього боку великі статеві губи вкриті тонкою шкірою рожевого кольору, схожою на слизову оболонку. Статева щілина – це простір між великими статевими губами.

Промежина – простір між задньою спайкою великих статевих губів і зовнішнім отвором заднього проходу, що становить м'язово-фасціальне утворення. Зовні промежина вкрита шкірою, на якій видно лінію від задньої спайки до заднього проходу – шов промежини. Відстань від задньої спайки до заднього проходу називають висотою промежини; вона дорівнює 3–4 см. При вищій або малорозтяжній (ригідній) промежині під час пологів, щоб уникнути розривання промежини, її розтинають.

Малі статеві губи розміщені глибше, за великими статевими губами. Вони спереду ніби виходять з клітора, утворюючи дві ніжки, що йдуть назад. Малі статеві губи вкриває тонкий шар шкіри, що нагадує слизову оболонку блідо-рожевого кольору. Якщо малі губи виступають за межі великих, то шкіра, що вкриває їх, буває темно-коричневою. Малі статеві губи мають велику кількість судин і нервових закінчень, що зумовлює сексуальну чутливість під час статевого акту.

Клітор – це невелике конусоподібне утворення, яке складається з печеристих тіл, на зразок структури чоловічого статевого члена. В печеристих тілах є сполучені порожнини, наповнені циркулюючою кров'ю, що надходить сюди із кровоносних судин. При статевому збудженні клітор посилено наповнюється кров'ю, відбувається його збільшення й ущільнення (ерекція), оскільки клітор має багато судин і нервів.

У разі травматичного ушкодження клітора під час пологів або при механічних травмах виникає значна кровотеча. Оскільки печеристі тіла не здатні до скорочення і не можуть цілком тромбуватися, невпинна кровотеча загрожує життю жінки. До подання хірургічної допомоги слід виконати тампонаду стерильним тампоном, притримуючи його рукою. Кровотечу спиняють, ушиваючи тканину, що кровоточить, кетгутом.

Присінок піхви. Межею присінку є дівоча пліва або її рештки, що відокремлюють зовнішні статеві органи від внутрішніх. Спереду присінок обмежений клітором, ззаду – задньою спайкою, з боків – малими статевими губами. Під клітором знаходиться зовнішній отвір сечовипускного каналу. Через цей отвір здійснюють катетеризацію сечового міхура еластичним або металічним катетером. З боків і нижче отвору сечовипускного каналу розміщені вивідні протоки великих залоз переддвер'я піхви.

Сечовипускний канал має довжину 3–4 см, просвіт його розтягується до 1 см і більше. Зовнішній отвір сечовипускного каналу має круглу, напівмісячну або зірчасту форму, розташований він на 2–3 см назад від клітора.

Великі залози присінку – довгасто-округлі утворення завбільшки, як біб, щільнувато-еластичної консистенції, розташовані на межі задньої і середньої третини великих статевих губ. В альвеолах залоз виробляється секрет. Вивідні протоки великих залоз присінку (бартолінових залоз) відкриваються з внутрішнього боку малих статевих губ нарівні розташування бартолінових залоз. Секрет великих залоз присінку має білувате забарвлення, лужну реакцію, специфічний запах. Він виділяється в процесі статевих зносин і сприяє зволоженню піхви.

У разі закупорювання вивідної протоки, що буває при запаленні, утворюється кіста бартолінової залози. Лікування такої кісти оперативне. Через септичну або гонорейну інфекцію може виникнути гнійне запалення залози з утворенням абсцесу, лікування якого оперативне.

Дівоча пліва (гімен) – це сполучнотканинна перетинка, вкрита з обох боків багатошаровим плоским епітелієм. Вона найчастіше має один, іноді кілька отворів. З початком статевого життя дівоча пліва розривається. У деяких випадках отвору може й не бути (первинно-вроджений, вторинний – через запалення, яке було в дитинстві, септичний – при банальній інфекції, гонореї, дифтерії). Опис дівочої пліви має важливе значення в судово-медичній практиці при зґвалтуванні, встановленні факту статевого життя, наявності пологів в анамнезі. У разі відсутності отвору в дівочій пліві з початком менструацій менструальна кров накопичується в піхві, а потім і в порожнині матки (мал. 2).

Мал. 2 Відсутність отвору в дівочій пліві.

а - зовнішні статеві органи при атрезії пліви;

б - гематокольпос;

в – утворення гематометри і гематосальпінгсу при порушенні відходження менструальної крові.

В таких випадках вдаються до розтину дівочої пліви, роблячи отвір для відтоку крові під час менструацій. Функція дівочої пліви захисна.

Мал. 3. Внутрішні статеві органи (фронтальний розріз): 1 – піхва; 2 – піхвова частина шийки матки; 3 – шийковий канал; 4 – перешийок; 5 – маткова порожнина; 6 – дно матки; 7 – стінка матки; 8 – маткова труба; 9– яєчник; 10– інтерстиціальна частина труби; 11 – істмічна частина труби; 12 – ампулярна частина труби; 13 – фімбрії труби; 14 – крижово-маткова зв'язка; 15 – власна зв'язка яєчника; 16 – лійко-тазова зв'язка; 17 – широка зв'язка; 18 – кругла зв'язка; 19 – яєчник (розріз) з фолікулами та жовтим тілом; 20 – пароваріум.

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, придатки матки (маткові труби й яєчники). Певною мірою внутрішніми статевими органами можна вважати зв'язки, які підвішують матку і придатки. Внутрішні статеві органи розміщені всередині кісткового таза (мал. 3).

Піхва (vagina) – сполучнотканинний канал завдовжки від 7–8 до 9–10 см. Він прикріплюється до місця переходу шийки матки в її тіло. Тут шийка матки виступає в просвіт піхви – піхвова частина шийки матки. У місці прикріплення піхви до шийки матки утворюються склепіння: переднє, заднє, ліве і праве. Найменш глибоким є переднє склепіння, найбільш глибоким – заднє. Через заднє склепіння, в разі потреби, роблять пункцію з діагностичною або лікувальною метою? Стінка піхви має три оболонки: слизову, м’язову, навколо піхвову клітковину.

Слизова оболонка складається з багатошарового плоского епітелію, залоз у ній немає. Клітини епітелію містять глікоген, з нього утворюється молочна кислота, що визначає оптимальні умови існування непатогенних бацил, так знаних піхвових паличок (лактобактерії), або паличок Додерлейна. Кисле середовище вмісту піхви і наявність паличок перешкоджають розвиткові патогенних мікробів.

У згідності з характером мікрофлори розрізняють чотири ступені чистоти піхви :

I - вміст піхви має тільки піхвові бацили (лактобактерій) епітеліальні клітини. Реакція середовища кисла;

II - піхвових бацил зменшується, з'являються одиночні лейкоцити, грампозитивні диплококи, багато епітеліальних клітин, реакція кисла.

Перша і друга ступені чистоти піхви вважаються нормальними (нормальний мікробіоз).

3. - піхвових бацил дуже мало, у наявності інші види бактерій, багато лейкоцитів. Реакція слабко - лужна ;

4. - піхвових бацил немає зовсім, дуже багато різних мікробів і лейкоцитів. Реакція - лужна.

Функції піхви:

1. Починаючи з періоду статевого дозрівання через піхву назовні виводиться менструальна кров.

2. Участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення (орган злиття).

3. Бар’єрна функція: процес самоочищення піхви завдяки лактобактеріям (піхвові палички, палички Додерлейна) перешкоджає потраплянню в матку патогенних мікроорганізмів.

4. Під час пологів піхва стає частиною пологового каналу.

Матка (uterus, metrum, hysterus) - гладком'язовий орган, який має грушоподібну форму. Складається з тіла, шийки і перешийка. Довжина матки в цілому 7-8 см, 2/3 її довжини припадає на тіло і 1/3 на шийку.

Ширина матки 4-5,5 cм. Стінки тіла матки завтовшки 1-2 см. Вага матки від 50 до 100 гр. Тілом матки називають верхню, найбільш масивну частину. Куполоподібна частина тіла, яка розташована зверху називається дном матки. Перешийок - це канал довжиною до 1 см розташований між порожниною тіла матки і каналом шийки матки. У ділянці перешийка розташований внутрішній зів шийки матки. Перешийок з частиною нижнього відділу тіла матки під час вагітності становить нижній сегмент матки.

Шийка матки - вузький, нижній кінець матки, частково виступає у просвіт піхви ( піхвова частина), частково розташована вище піхви (надпіхвова частина). В дитячому віці шийка матки має конічну форму, у дорослої жінки вона становить циліндричну форму. У середині шийки матки є канал, який називають цервікальним. Верхній кінець шийкового каналу утворює внутрішній зів ; зовнішній зів відкривається по центру піхвової частини шийки матки. У тих, хто не народжував зовнішній зів має округлу форму, а в породіль - щілиноподібний.

Функція шийки матки:

1. Бар’єрна функція – завдяки слизовій (кристелеровій пробці) перешкоджає потраплянню патогенних мікробів в матку.

2. Слизова пробка бере участь в заплідненні, під час овуляції вона допомагає сперматозоїдам рухатись.

3. Під час вагітності шийка матки – це «замок», який утримує дитину в порожнині матки дев’ять місяців.

4. Під час пологів шийка розкривається мов «шлюз» і випускає дитину з порожнини матки, шийка утворює з маткою та піхвою єдиний пологовий шлях.

Порожнина матки має форму трикутника.

Стінка матки складається з трьох шарів. або оболонок : слизової (внутрішньої), м'язової (посередині) і серозної (очеревинної). Кожен шар має певні функціональні особливості залежно від фази менструального циклу, наявності і строку розвитку вагітності, процесу пологів, перебігу післяпологового періоду. Внутрішній шар матки у невагітних жінок вистелений ендометрієм з великою кількістю ендометріальних залоз. Поверхній шар його піддається ритмічним змінам, зв'язаним з менструальним циклом. Цей шар називають функціональним.

Матка виконує менструальну функцію і є плодосховищем під час вагітності.

Функції матки:

1. Протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію.

2. Впродовж вагітності матка є плодосховищем і створює оптимальні умови для розвитку фетоплацентарного комплексу.

3. У пологах м’язи матки виконують функцію зганяння.

Маткові труби (яйцепроводи, фалопієві труби, salpinges) - трубчасті утворення, що з'єднують порожнину матки з черевною порожниною. Довжина труб 10 - 12 см. Труба має наступні відділи: інтрамуральний - це частина труби, яка проходить у стінці матки ; істмічний - середній відділ труби ; кінцева частина труби має назву ампулярної, вона воронкою відкривається в черевну порожнину, на кінці має фімбрії. Стінка труби складається з трьох шарів : зовнішнього - очеревинного (серозного), середнього - м'язового, внутрішнього - слизового шару, що являє собою миготливий епітелій, війки якого рухаються з боку черевної порожнини в бік порожнини матки.

Труби виконують важливі функції в ампулярному відділі відбувається запліднення, також труби здійснюють переміщення яйцеклітини в порожнину матки. Переміщення яйцеклітини від ампулярного відділу до матки здійснюється за рахунок скорочення м'язів труб. Допоміжне значення має миготіння війок епітелію труби. В період дозрівання фолікула в яєчнику збудність і тонус труби підвищені; під час розвитку жовтого тіла тонус і збудність труб знижуються, рух (перистальтика) їх стають ритмічними, що сприяє переміщенню яйцеклітини.

Яєчники - жіночі статеві залози (парний орган). Розташовані вони в окремому заглибленні очеревини і прикріплюються до задньої стінки очеревини широкою зв'язкою. Вони мають мигдалевидну форму, довжина 3,5-4 см, ширина 2-2,5 см. Вага 6-8 гр. Зовні яєчник вкритий не очеревиною, а зародковим епітелієм.

Цей епітелій в період внутрішньоутробного розвитку та раннього дитинства приймає участь в утворенні первинних фолікулів. Під епітелієм розташована білкова оболонка. Основний шар яєчника - кіркова речовина, де містяться фолікули, в яких є яйцеклітини, жовті тіла та їх залишки. Внутрішній шар - мозкова речовина, де багато кровоносних і лімфатичних судин, нервів.

Яєчники виконують генеративну і гормональну функцію. Протягом всього періоду статевої зрілості в яєчниках відбувається процес дозрівання яйцеклітин. Цей процес служить продовженню роду.

В яєчниках виробляються статеві гормони, які синтезуються у фолікулах та в жовтому тілі. Фолікулярний гормон, який продукують фолікули має назву -естроген. Під впливом їх в матці посилюється синтез скоротливого м'язового білка, що підвищує тонус, збудливість та скоротливу діяльність матки. Гормон жовтого тіла - прогестерон. Він викликає такі зміни в організмі жінки, які сприяють виникненню та розвитку вагітності.

Нормальному, типовому розташуванню внутрішніх статевих органів сприяють такі фактори: власний тонус статевих органів, узгоджена діяльність діафрагми, черевного пресу і тазового дна, підвищуючий (зв'язки матки та її придатків - круглі, широкі, лійкотазові і власні зв'язки яєчників), закріплюючий (крижово-маткові, основні, матково-міхурні і міхурно-лобкові зв'язки) і підтримуючий (м'язи і фасції тазового дна) апарата матки.

Кровопостачання зовнішніх статевих органів відбувається за рахунок соромітньої артерії і, частково, гілок стегнової артерії. Внутрішні статеві органи постачаються кров'ю через підчеревну артерію, гілки маткової і піхвової артерій, а також через яєчникову артерію. Відтік венозної крові відбувається по однойменних венах.

Лімфатична система являє собою мережу звивистих лімфатичних судин і лімфатичних вузлів, розташованих за ходом кровоносних судин.

Нервова система складається з симпатичної і парасимпатичної частин, а також із спинномозкових нервів.

Молочні залози жінок - це парні шкірні утворення на передній поверхні грудної клітини. У центрі залози є кружальце пігментованої шкіри, в середині якого міститься сосок молочної залози. В середині молочна залоза складається з часток жирової тканини, в якій розташована залозиста тканина з молочними ходами. Зростання молочних залоз, їхня секреторна функція активізується гормонами яєчника і гіпофіза. Поряд з виробленням молока у молочних залозах утворюються речовини, що сприяють скороченню матки та її інволюції в післяпологовий період.

Оваріально-менструальний цикл - це зміни в організмі жінки, що ритмічно повторюються та забезпечують можливість виникнення вагітності.

В яєчниках під впливом гормонів гіпофіза відбуваються зміни, що циклічно повторюються. Тривалість циклу = 28 днів. Яєчниковий цикл складається з 2х фаз:

1. фолікулярної, коли відбувається розвиток фолікула, що закінчується його розривом (на 14-16 день);

2. лютеінової - фази розвитку жовтого тіла.

Кора головного мозку діє на гіпоталамус та змінює його тонус. Імпульси з гіпоталамуса викликають здвиги у функції гіпофізу. На початку менструації у жінки рівень статевих гормонів низький. У гіпофізі починає вироблятися фолікулостимулюючий гормон (ФГС), який прискорює дозрівання та ріст фолікула в яєчнику. По мірі росту фолікула збільшується секреція естрогенних гормонів, які по принципу зворотного зв'язку гальмують виділення гіпофізом ФСГ. При високій концентрації естрогенів гіпофіз починає виділяти лютеїнозуючий гормон, який стимулює розрив зрілого фолікула (наступає овуляція). Після цього виникає жовте тіло яєчника, яке виробляє гормон прогестерон, підвищення концентрації якого пригнічує виробку гіпофізом лютеїнозуючого гормону. У зв'язку із згасанням жовтого тіла кількість статевих гормонів знижується, що викликає розгальмування гіпофізу, який знову починає виробляти фолікулостимулюючий гормон. Під дією цього гормону починається новий менструальний цикл. Циклічні зміни в яєчниках відповідають певним змінам в самій матці:

а) фаза десквамації - менструальне крововиділення, яке продовжується, звичайно, 3-5 днів. Відбувається відторгнення слизової оболонки;

б) фаза регенерації;

в) фаза проліферації.

З початком розвитку фолікула в слизовій оболонці матки відбувається регенерація і проліферація клітин, залози стають більш звивистими. Ця фаза триває близько 14 днів;

г) фаза секреції - відбувається посилена секреція залоз слизової оболонки, що збігається з розвитком і розквітом жовтого тіла.

Між ними відбувається розрив фолікула в яєчнику, і яйцеклітина стає придатною до запліднення. Якщо запліднення відбувається, слизова оболонка матки стає придатною до прикріплення до неї заплідненої яйцеклітини. У разі загибелі яйцеклітини, запліднення не відбулося, жовте тіло перебуває в стадії зворотного розвитку, а в матці настає відторгнення слизової оболонки.