25. Принципи організації маркетингового менеджменту на підприємстві.

Принципи організації маркетингу на підприємстві:

Цілеспрямованість–відповідність місії, цілі, стратегії, політиці п – ства, спрямованість на вирішення проблем, пошук і задоволення потреб споживачів;

- Чіткість організаційної структури–розумна спеціалізація, відсутність дублювання виконуваних функцій, забезпечення єдності керівництва маркетинговою діяльністю, підконтрольність виконавців;

Сформульованість напрямів діяльності – зорієнтованість на конкретну концепцію, чітке визначення завдання та функцій кожного підрозділу та виконавців, вертикальних і горизонтальних зв’язків;

Гнучкість – своєчасне модифікування у відповідь на зміни навколишнього бізнес – середовища;

Скоординованість дій – комплексність маркетингових заходів для досягнення ефекту синергії;

Достатня фінансова забезпеченість – як з погляду забезпечення виконання маркетингових дій, так і мотивації праці працівників маркетингових служб;

Економність – покриття витрат на маркетинг доходами від реалізації маркетингових заходів;

Висока кваліфікація кадрів та їх постійна спеціальна підготовка;

Активна політика – пошук ринків, споживачів, незадоволених потреб, творчі підходи до вирішення поставлених маркетингових завдань.

26. Базові процедури вибору відповідних критеріїв сегментування ринку

Аналіз ринкових можливостей підприємства дозволяє оцінити ситуацію, вибрати найбільш вигідні й ефективні варіанти маркетингових зусиль виходячи із наявних ринкових умов та ресурсів.

Вибір цільвих ринків – це другий етап марк. менеджменту, нагадаємо що весь процес марк.менеджменту складається з 8 етапів, і попереднім етапом був аналіз ринкових можливостей підприємства.

Цільові ринки – це групи споживачів, на які націлюється діяльність підприємства. Обираючи такі групи споживачів, потреби і запити, які щонайкраще відповідають можливостям підприємства з їх задоволення і від яких підприємство отримає належну компенсацію своїх зусиль. Для вибору цільових ринків використовується їх сегментування, тобто розподілення ринку на однорідні групи (сегменти).

Головним питанням вибору сегментування ринку є вибір відповідних критеріїв. Відповідно до цього відомі такі базові процедури або методи такого вибору: апріорний, апостеріорний, гнучкий та компонентний.

Апріорний метод – передбачає використання як критеріїв сегментації специфічних змінних продукту таких, як використання продукту або прихильність до нього, чи загальних характеристик споживачів (пр. демографічні фактори)

Апостеріорний метод – використ. тоді, коли визначення критеріїв сегментації потребує додаткових досліджень. У цьому разі сегменти визначаються після попереднього поділу ринку на кластери, тобто очевидні типові групи. До кожного з таких кластерів використовуються критерії сегментації, які можна встановити апріорно.

Гнучка сегментація - це динамічна процедура, в якій менеджери досліджують велику кількість альтернативних критеріїв сегментування. У цьому разі один і той самий ринок може бути розподілений одночасно на різноманітні поєднання сегментів.

Компонентна сегментація – процедура, яка має за мету виокремлення сегментів, охарактеризованих специфічним комплексом демографічних та психографічних особливостей і таких, що виявляються найсуттєвішими до певних продуктів чи послуг.

З погляду вибору цільових ринків найчастіше використовуваними критеріями сегм. ринку є:

Сегментування за обсягами споживання – поділ сукупного попиту на продукт або послугу з позицій обсягу споживання індивідами, їх групами, типами осіб, або на якихось територіях. Головна мета - виявити найбільші групи активних споживачів.

Сегментування на основі вигоди – це критерій, щоб охарактеризувати сегменти ринку з погляду вигод, одержуваних потенційними покупцями. Такі вигоди можуть бути функціональними (виконання продуктом необхідної роботи), психологічними (надання емоційного, духовного задовол.) або економічним (придбання продуктів за низькою ціною).

Сегментування на основі прихильності – здійснюється з використанням набутого досвіду, коли уподобання споживачів стають відомими завдяки використанню товарів. Таке сегментування може спиратись на стандарти користування, пов’язані з очікуваним виграшем від споживання улюбленої ТМ.

27. Особливості інформаційної епохи розвитку економіки.

Інформація – основа прийняття управлінських рішень, товар і засіб виробництва. Деякі науковці зазначають, що основними засобами розвитку даної епохи економіки є інформаційно – інтелектуальні ресурси, що сприяло виникненню поняття «інформаційна економіка». Наш час характеризується ростом об'єму інформаційних потоків майже у всіх сферах діяльності людини. Інформація у широкому сенсі є найважливішою стратегічним ресурсом, особливо у економічній галузі.

1. Поява нових виробничих сил кардинально змінила матеріально-технічну базу виробництва (внесла в неї автоматизацію, інформаційний ресурс, комп'ютерну техніку, мережу Інтернет). Головним ресурсом стає інтелектуальний капітал.

2.Інформаційна економіка характеризується введенням інформаційних технологій у виробництво, торгівлю та послуги, а також розвиток комп'ютерної мережі Інтернет.

3.Виникають нові форми організаційно-економічних відносин. З появою комп'ютерів виник новий вид діяльності – інформаційний з пріоритетом інтелектуальної діяльності; з'явилися нові форми праці (дистанційна праця).

4.В інформаційній економіці відбувається глобалізація бізнесу.

5.З’являються підприємства, які функціонують у мережі Інтернет, використовують окремо функціонуючих та територіально відокремлених робітників, а також майже не мають матеріальних активів.

6.З використанням системи Інтернет прибираються посередники, торговці напряму взаємодіють з виробниками, зменшуються склади.

7.Виникає ціла інформаційна індустрія в результаті злиття галузей обчислювальної техніки (виробництво комп'ютерів, розробка програм, здійснення послуг по їх обслуговуванню), зв'язку (Інтернет, телефон, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, радіо) та інформаційного наповнення (бібліотечна, архівна та видавнича справа, інформаційні послуги, індустрія розваг).