68. Витрати підприємства та їх класифікація.

Сенс поняття "витрати" у виробничому навчанні залежить від застосовуваного варіанти тлумачення цього терміна. Витрати являють собою оцінене в грошовому вираженні споживання виробничих факторів з метою виготовлення та збуту продукції і підтримки працездатності підприємства.

Ознаки поняття "витрати".

1. Споживання виробничих факторів.

2. Зв'язок спожитих виробничих факторів з виробництвом продукції.

3. Оцінка споживання виробничих факторів.

Для визначення собівартості виробленої продукції і отриманого прибутку необхідно розрізняти входять витрати і минулі витрати. Вхідні витрати - це кошти, ресурси, які були придбані, є в наявності і, як очікується, повинні принести доходи в майбутньому. У балансі вони реєструються як активи. Якщо ці кошти (ресурси) було витрачено для отримання доходів і втратили здатність приносити дохід надалі, то вони переходять в розряд минулих, що відображається на рахунку прибутків і збитків.

У системі виробничого обліку калькулюється фактична собівартість продукції (фактичні витрати) для оцінки запасів виробленої продукції та отримання прибутку, а в системі управлінського обліку інформація готується і надається зацікавленим особам всередині організації для прийняття правильного рішення. Звичайні (традиційні) системи збору даних в рамках виробничого обліку накопичують інформацію за витратами на окремі види продукції, щоб задовольнити вимоги фінансового обліку з розподілу виробничих витрат за певний період між проданою продукцією і запасами. Такі системи збору інформації не пристосовані для накопичення даних про собівартість, необхідних при прийнятті рішень. Отже, витрати, отримані в системі збору інформації, як правило, не повинні використовуватися як основа для прийняття рішень.

Для оцінки альтернативних варіантів дій при прийнятті рішень і плануванні використовуються додаткові види класифікації витрат і доходів:

· Динаміка витрат по відношенню до обсягу виробництва.

· Приймаються і непрінімаемие до уваги витрати (витрати майбутнього періоду та витрати минулого періоду).

· Безповоротні витрати або витрати минулого періоду.

· Усуваються і непереборні витрати.

· Змінні витрати в результаті прийнятого альтернативного курсу.

· Інкрементні (приростні) і маржинальні (граничні) витрат.

71. . Виробнича функція як зв'язок між структурою витрат і випуском продукції.

За розгляду будь-якого підприємства як відкритої системи його виробнича функція виражає стійкі кількісні співвідношення між «входами» і «виходами». У загальній формі виробнича функція має такий вигляд [21, с. 453]:

F(x, y, A)=0 (1.1)

де y — вектор випусків продукції;

х — вектор витрат ресурсів;

А — матриця параметрів.

Виробнича функція багато в чому схожа на функцію корисності в теорії поводження споживача. Це пояснюється тим, що стосовно ресурсів підприємство є споживачем і виробнича функція характеризує саме цей аспект — виробництво як споживання.

Виробничі відносини на мікрорівні — це передусім технологічні відносини. Технологія являє собою сукупність прийомів і способів перетворення вихідних ресурсів на готову продукцію. Кожна технологія характеризується певною комбінацією факторів, необхідною для забезпечення випуску певного блага.

Функція виробництва показує максимально можливий випуск продукції (Q), що може бути досягнутий за розрахунковий період за кожної конкретної комбінації факторів виробництва:

Q = f(x1, x2, …, xi, … xn) (1.3)

де n — кількість видів споживаних ресурсів;

xi — обсяг застосування ресурсу i-го виду.

Вираз «максимально можливий випуск продукції» є принципово важливим. Ним підкреслюється, що ресурси не повинні витрачатися даремно. Будь-яка їх комбінація має використовуватися підприємством ефективно.

Виробничий процес, як правило, може бути організований по-різному, із застосуванням різних технологій. Виробнича функція описує множину технічно ефективних способів виробництва продукції. Спосіб виробництва вважається технічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу, в який для виробництва заданого обсягу продукції витрачається менша кількість принаймні одного виду ресурсів без збільшення споживання всіх інших ресурсів. Якщо ж спосіб А припускає використання одних ресурсів у більшій, а інших — у меншій кількості, ніж спосіб Y, то обидва способи розглядаються як технічно ефективні й обидва включаються у виробничу функцію. Отже, спосіб виробництва є технічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим у разі використання точно визначених обсягів ресурсів.Після того, як підприємство визначило технічно ефективні способи виробництва, воно повинно вибрати з них один — економічно ефективний, тобто який забезпечує виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами чи за заданого розміру витрат забезпечує максимум випуску. Такий підхід дає змогу за збуту продукції збільшувати прибуток, обчислений як різниця між виторгом від реалізації продукції і витратами. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, насамперед — від цін відповідних ресурсів.

Важливо мати на увазі, що виробнича функція відповідає деякому даному рівню технології. Якщо рівень технології змінюється внаслідок удосконалення матеріально-речовинних і особистісних факторів виробництва, то відповідно змінюється й виробнича функція.

Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділя-ють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ре-сурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отри-мати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням фак-торів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (гро-шовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здіб-ності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.Використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці вит-рати з альтернативними можливостями: грошовий капітал - з від-сотками на нього в банку, використання обладнання - з доходом від здавання його в оренду, особисте управління фірмою - з най-манням до іншої фірми тощо.