1. Класифікація витрат на виробництво.

Розрізняють витрати загальні та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

За ступенем однорідності витрати поділяють на елементні й комплексні.

Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, заробітна плата, амортизаційні відрахування).

Комплексні витрати - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням (загальновиробничі, адміністративні, загальногосподарські).

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі й непрямі.

Прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю).

Непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції - зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, машин).

На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні і змінні.

Постійні - їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах і до них належать витрати на утримання будівель і споруд, організацію виробництва, управління. До групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно. їх називають умовно -постійними.

Змінні - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу їх можна розділити на пропорційні і непропорційні.

Пропорційні витрати - змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До них належать - витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі і регресуючі.

Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати).

Дегресуючі витрати, зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти.

Найважливішою є класифікація за економічними елементами і калькуляційними статтями.

Витрати плануються і враховуються за двома напрямами:

1)економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) — кошторис витрат;

2)калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат, - калькуляція.

Слід підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеха за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або при аналізі поелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості, фондоємності продукції, що випускається.

Калькуляція використовується головним чином для розрахунку собівартості одиниці продукції і подальшого формування базової ціни па продукцію.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні передбачено таке групування витрат на виробництва за економічними елементами:

матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара);

оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства);

відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів);

інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Із зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу є важливим чинником зниження собівартості продукції.

Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу є збитковим. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше - точкою беззбитковості.

Критичний обсяг виробництва визначається як в натуральному так і в грошовому вимірі.