4.4 Радіаційні небезпеки та вражаючі фактори

4.4.1 Джерела радіації та одиниці її вимірювання

Радіоактивний фон Землі визначається трьома способами

По-перше, це природний радіоактивний фон, який не є постійним і коливається в межах 4-20 МКВ/годину для житлових приміщень. Найнебезпечнішим газом є Родос, який постійно виділяється з радіоактивних мінералів – граніту, базальту. Радон у 7,5 разів важчий за повітря, і тому стікає у низини, підвали, які потребують обов’язкового провітрювання. У багатьох країнах існують спеціальні служби з контролю за вмістом Родіону у приміщеннях. На узбережжі Азовського моря (Бердянськ, Приморська) після шторму з’являється пісок чорного кольору зі скляним блиском, який містить радіоактивні елементи – в основному, Торій, і радіаційний фон на його поверхні складає від 50 до 400-600 МКВ/год.

По-друге, це антропогенні небезпечні фактори – ядерні установки, реактори АЕС, підприємства з видобутку та переробки радіоактивних речовин, відходи у відвалах, спалювання вугілля на теплових електростанціях у довкілля потрапляє зола, яка містить торій, уран, радій.

По-третє, це рентгенівське випромінювання у медичних та наукових закладах та на виробництві(для контролю якості продукції).

Середні дози опромінення природним фоном складають:у дерев’яному будинку – 50мрад на рік, у бетонному – 100мрад, глиняному – близько 170мрад/рік. Торій, уран, радій, а також велика кількість радону міститься у воді[16]. Так, волзька вода містить уран в малій концентрації(5-11)*10^-7г/л, а в дніпровській воді - (60-100)* 10^-5г/л. Така висока концентрація зумовлена Чорнобильською аварією.

У системі СІ за одиницю активного розпаду прийнято одне ядерне перетворення на секунду – Бекерель()БК – Розі/с. Інша – позасистемна одиниця – Кюрі(Які), що складає 1К=3,7*1010Бк=1г Радію, або 3 тонам урану чи 0.001г радіоактивного ізотопу кобальту – 60.

Розрізняють експозиційну поглинуту та еквівалентні дози ІВ.

Експозиційна доза характеризує тонізуючу здатність випромінювання у повітрі. За одиницю дози в СІ прийнятий Кл(кулон/кг). Позасистемна одиниця цієї дози – рентген(Р).

Рентген – це така доза гамма-випромінювання, , під впливом якої в 1см³ повітря виникає 2, 08 млрд. пар бонів(1Р=2,58*10^-4Кл/кг).

Поглинута доза ІВ характеризує енергіюІВ, яка поглинута одиницею маси опроміненого середовища(живого чи неживого). Одиницею вимірювання поглинутої дози є Грей(Гр), а в систем СІ – Дж/кг – позасистемна одиниця рад (1 Гр = 1Дж/кг=100рад; 1 рад= 0,01Дж/кг=0,01Тр).

Потужність поглиненої дози ІВ – це доза, поглинена за одиницю часу: 1Гр/с = 100рад/с.

Еквівалентна доза ІВ визначає біологічний вплив різних видів ІВ на організм людини і вимірюється в системі СІ у Зівертах(Зв):

1Зв=100бер; 1Бер = 0,01Дж/кг=0,01Зв.

У випадку виключення проникнення радіоактивного пилу до організму, еквівалентні дози можна вважати практично рівними: 1Бер=1Рад=1З

Дослідженнями ООН встановлені межові дози і наслідки ІВ. При дозах опромінення 100Гр смерть настає протягом кількох годин; отримавши 10-50Гр, людина помре протягом 1-2 тижнів; з тих, хто отримав 3-5Гр, вмирає майже половина. Одноразове опромінення сім’яників дозою від 0,1Гр призводить до тимчасової стерильності чоловіків: опромінення у 2Гр – стерильність на роки, понад 3Гр може спричинити безпліддя. Очі людини вражаються при 2-5Гр.

Нині діють «Норми радіаційної безпеки»(НРБ – 76/87), прийняті у 1987році. У НРБ проведено чітке розмежування між дозами для різних категорій опромінюваних осіб.

Категорія А – персонал, що безпосередньо працює з ІВ.

Категорія Б – особи, що не працюють безпосередньо з ІВ, проте через умови проживання можуть підлягати опроміненню.

Категорія В – населення.

Встановлені також три категорії органів тіла людини, опромінення яких викликає різні наслідки:

І – усе тіло, червоний кістковий мозок.

ІІ – м’язи, щитоподібна залоза, жирова тканина, внутрішні органи.

ІІІ – поверхня шкіри, кістки, передпліччя, кісточки ступні та кісткова тканина.

Норми радіаційної безпеки наведені в таблиці 4,2 у берах на рік.