10. Утвердження християнства на Русі

Хрещення Русі — введення в Давній Русі наприкінці X ст. християнства як державної релігії. Занепад первіснообщинного ладу й виникнення класової держави підготували умови для зміни язичеської релігії християнством. Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади потрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві православного (візантійського) обряду. Це мало кілька підстав: по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом і княгинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влада домінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично була єдиною.

Введення християнства на Русі відбувалося таким чином. Василій II, візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києва послів з проханням про військову допомогу. Володимир Святославич погоджується в обмін на одруження з сестрою імператора Анною. Але Василій II не виконав обіцянки. Тоді Володимир узяв в облогу місто Херсонес (Корсунь) - опору візантійського панування в Криму - і захопив його. Імператор змушений був погодитися на той шлюб.

Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією, що мало велике позитивне значення. Державною релігією воно стало лише у зв’язку з прийняттям християнства і масовим водохрещенням слов’ян, проведеним у 988—989 рр. князем Володимиром Святославичем. У суспільстві з'явилася сила, яка не лише надавала йому духовної та культурної єдності, а й впливала на все соціально-економічне життя. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерег провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними.

На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство.

Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави. Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнства візантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владі підпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Можна говорити і про певну обмеженість стосунків православної Київської Русі з католицькою Західною Європою. Стримуючим фактором була й церковнослов'янська мова, адже з тодішнього культурного обігу були значною мірою виключені латиномовні джерела. Але разом із тим необхідно визнати, що християнізація Русі є однією з найбільш значних подій в історії нашої землі.

Уведення християнства зустрічало завзятий опір язичників, призводило до масових народних повстань. До XIII ст. поширеність християнської релігії обмежувалася в основному містами, лише після монголо-татарської навали християнство широко розповсюдилось по селах.

11. Ярослав Мудрий. Збірник законів «Руська Правда»

Ярослав Мудрий (близько 978—02.02.1054) — видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь київський (1019—1054 рр.). Син Володимира Святославича і полоцької князівни Рогнеди Рогволодівни. За життя батька керував Ростовом, згодом — Новгородом. У 1014 р. відмовився виплачувати данину Києву і тільки смерть Володимира Святославича запобігла війні.

Протягом 1015—1019 рр. Ярослав вів запеклу боротьбу за київський престол із братом Святополком Окаянним. У 1019 р. остаточно розбив його війська в битві на р. Альті й став великим князем київським. Ярослав воював і з братом Мстиславом Володимировичем, що княжив у Тмутаракані (з 988 р.). У 1024 р. Ярослав зазнав поразки, внаслідок якої змушений був передати Мстиславу Чернігівську та інші землі на схід від Дніпра (ці землі перейшли під владу Ярослава тільки в 1036 р., після смерті Мстислава). Період князювання Ярослава Мудрого позначений новим підйомом Київської держави. У 1030—1031 рр. війська Ярослава й Мстислава Володимировича відвойовували Червенські міста, що в 1018 р. захопив польський князь Болеслав I Хоробрий. Ярослав уклав союз з польським королем Казимиром I, видавши за нього свою сестру Добронігу й одруживши свого старшого сина Ізяслава з сестрою Казимира. У 1031 р. Ярослав на відвойованих у Польщі землях заснував на річці Сян місто Ярослав, що став форпостом Київської держави на Заході. Здійснив ряд походів проти племен естів (1030 р.) і ятвягів (1038 р.). У 1030 р. заснував біля Чудського озера м. Юріїв (нині Тарту). За Ярослава Мудрого для захисту кордонів від нападу кочівників була побудована нова оборонна лінія вздовж рік Сули, Стугни, Росі, Трубежа. У 1036 р. війська русів розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги в 1037 р. був закладений Софійський собор. У 1043 р. великий князь організував похід під командуванням свого сина Володимира й воєводи Вишати на Візантію. Русь підтримувала тісні стосунки з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією і скандинавськими країнами.

Міжнародне становище держави Ярослав закріпив сімейними зв’язками з багатьма європейськими правителями — сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Олафа — Інгігердою, а згодом — Ганною, дочкою візантійського імператора; дочка князя Єлизавета Ярославівна вийшла заміж за норвезького короля Гаральда Суворого, друга дочка — Ганна Ярославівна — за французького короля Генріха II, третя дочка — Настасія — була дружиною угорського короля Андрія I (Андраша I).

Ярослав приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. При ньому був складений перший звід законів, так звана «Правда Ярослава», що складає найбільш давню частину «Руської правди».

У період правління Ярослава християнство остаточно затвердилося в Київській державі. У 1039 р. була заснована Київська митрополія, що підкорялася константинопольському патріархові. У 1051 р. Ярослав, бажаючи звільнитися з-під опіки Візантії в церковних справах, усупереч канонові на соборі руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча Іларіона. За Ярослава в Київській Русі були засновані перші монастирі — св. Юрія, св. Ірини і Києво-Печерський монастир, що стали великими церковними й культурно-освітніми центрами. Ярослав піклувався про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням були створені школа й бібліотека при Софійському соборі; зібрані перекладачі, що переклали давньоруською мовою багато грецьких книг.

Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді. Похований у Софійському соборі в Києві.

«Руська правда» — збірники норм давньоруського права, складені переважно в XI—XII ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також про час складання найбільш ранньої частини «Руської правди» є спірним. Більшість дослідників пов’язує «найдавнішу правду» з іменем Ярослава Мудрого. Місцем її видання - Новгород. Початковий текст цього зводу законів до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій половині ХІ ст. істотно доповнили й змінили його, створивши так звану «Правду Ярославичів». Сьогодні відомо 106 списків «Руської правди», складених у XIII—XVII ст.; її прийнято розділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найбільш давньою (XI ст.). Вона складається з «Правди Ярослава», або «Найдавнішої Правди» (ст. 1—18), «Правди Ярославичів», або «Статуту Ярославичів» (ст. 19—41), «Покона вирного» (ст. 42) і «Уроку мостникам» (ст. 43). «Правда Ярослава» складена в 30'х роках XI ст. (за деякими даними — приблизно в 1016 р.).

Норми «найдавнішої правди» відбивають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігся, хоча й зі значним обмеженням, інститут кревної помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження й двірські люди, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

«Правда Ярославичів» складена в 50—60'х роках ХІ століття. Майже всі її норми спрямовані на захист князівського маєтку, земельної власності князя тощо. У ній чітко виражена специфіка середньовічного права як права'привілею.

Щодо складання Розширеної редакції «Руської правди», що є пам’яткою розвинутого середньовіччя, серед дослідників немає єдиної думки. Її створення відносять до часів князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Розширена редакція «Руської правди» (121 ст.) включала перероблені й доповнені норми її Короткої редакції, вона всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ’я холопів, визнавала обмеження майнових і особистих прав різних категорій залежного населення.

Скорочену редакцію «Руської правди» більшість дослідників розглядає як найбільш пізню, створену на підставі Розширеної редакції в XV або навіть XVII ст. Законодавство цього періоду мало досить розвинуту систему цивільно-правових норм. У статтях «Руської правди» йдеться про затвердження права власності не тільки на землю й угіддя, але й на рухоме майно: коней, засоби виробництва тощо. Відомі такі види договорів: міна, купівля'продаж, позичка, поклажа, особисте наймання. Найбільш повно був урегульований договір позички, що було наслідком повстання київських низів у 1113 р. проти лихварів.