30. Виникнення та діяльність братств в Україні. Полемічна л-ра (друга пол.. XVI – перша пол. XVII ст..)

Братства — православні релігійні й культосвітні організації українських міщан, що виникали при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку братства носили релігійно'благодійний характер — піклувалися про церкви, улаштовували суспільні богослужіння, місцеві церковні торжества, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували госпіталі тощо. У XVI ст. братства набули великого суспільно-політичного і національно-культурного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист прав українського населення — звертатися зі скаргами щодо дій польської адміністрації до судів, посилати посольства до польського короля тощо. Згодом братства ставали все більш впливовими серед усіх прошарків українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Братства підтримувалися нечисленними українськими магнатами, такими як К. Острозький і А. Кисіль.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони засновували братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найстаршим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453 р. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі й інших містах. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. До числа його членів, крім київських міщан і української шляхти, увійшло також і Запорізьке Військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним.

У 1632 р. Київська братська школа об’єдналася з Лаврською школою і була створена Києво-Могилянська колегія.

У числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І. Красовський, І. Борецький, П. Беринда та інші. Суспільно-політичний характер своєї діяльності братства зберегли до кінця XVII ст. На початку XVIII ст. братства занепали і перетворилися на виключно церковні організації, що піклувалися в основному про збереження церковного богослужіння.

На чоло консервативних елементів висунувся найславніший український письменник і публіцист тих часів Іван з Вишні. Пробувши багато літ на Афоні й пройнявшись духом аскетизму, він старався поборювати всякі нововведення, що поневолі втискалися в українську культуру й картаючи «світське» життя українського духовенства не спочував він і львівським братчикам, за їх нібито загрозливе для українського життя й старої культури новаторство. Та хоч як братчики поважали Івана Вишенського, хоч як подивляли його відданість справі, все ж таки не далися збити з раз обраної дороги. В славній «Пересторозі» написаній Юрієм Рогатинцем, вони дали ясну й вичерпуючу відповідь на всі закиди того роду. На їх думку українська школа, бажаючи видержати конкуренцію з аналогічними установами єзуїтів, мусить наближуватися до їх рівня й не обмежуватися єдино до пережовування непридатної вже до життя, хоча й поважаної старовини.