13. Культура Київської Русі

Матеріальна й духовна культура Київської Русі представлена численними пам’ятками, які умовно можуть бути поділені на дві великі сфери — сферу офіційної (елітної, християнської) культури й сферу народної (язичницької у своїй основі) культури.

До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун - бог грому і блискавки. Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. Була заснована митрополича єпархія. У XIII ст. в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17 — у самому Києві. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками, що поширювали християнство серед слов'ян. У своєму знаменитому «Слові про закон і благодать» Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. Якщо в релігійних творах грецькі впливи цілком домінували, то у літописах вони були менш помітними. Ранні київські літописи, створені переважно монахами й пройняті християнським світовідчуттям, характеризувалися реалізмом і багатством подробиць. У них відтворювалися й головні проблеми доби — такі як князівські чвари, боротьба з кочовиками, - й подробиці окремих подій. Найважливішим із них є літопис, відомий під назвою «Повість временних літ». Його пов'язують з іменами монахів Нестора та Сильвестра, які склали літопис у 1113—1116 рр. Займалися літературною творчістю й представники світської верхівки. Незважаючи на постійну зайня­тість політичними справами, написав своє зворушливе й сповнене роздумів «Повчання» князь Володимир Мономах. Є підстави допускати, що анонімний автор найчудовішого поетичного твору Київської доби — «Слова о полку Ігоревім» (1185—1187) також належав до княжого двору. Скарбницею народної мудрості й творчого духу слугували для нього пісні, приказки, загадки, казки й особливо усний епос, або билини про відважних богатирів — Іллю Муромця, Добриню Микитича й Олексу Поповича. Серед літописних піснярів'бардів своїм талантом особливо виділявся Боян.

У X—XII ст. сформувалася давньоруська система освіти. При Володимирі Великому, Ярославі Мудрому й інших великих князях відкривалися школи для навчання грамоти дітей князівських і боярських. Ганна Всеволодівна у 80'х роках XI ст. організувала при Андріївському монастирі школу для дівчат, де учениці училися рукоділлю, шиттю й співові. Не тільки священнослужителі, але й багато князів, бояри, купці й ремісники були освіченими людьми, уміли читати, писати й рахувати. У 1037 р. Ярослав Мудрий заснував у Києві (при Софійському соборі) першу бібліотеку. Згодом чимало бібліотек виникло при храмах, монастирях і князівських дворах у Білгороді, Чернігові, Переяславі, Новгороді, Пскові, Ростові, Суздалі й інших містах.

Першими відомими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій. На території України збереглися тільки мозаїки й фрески храмів Софії, Михайлівського й Кирилівського соборів, фрагменти в Спасі'на'Берестові й у деяких інших храмах.

У цілому можна констатувати, що матеріальна й духовна культура Київської Русі розвивалася як на основі місцевих традицій, так і на основі творчого освоєння досягнень сусідніх країн (насамперед Візантії). При цьому в ній виразно простежувалися два могутні шари—язичницький і християнський, котрі й протистояли один одному, і доповнювали один одного. Хоча в різних князівствах елементи народної культури могли мати свої специфічні особливості (різні говори, казки, міфи, типи жител і одягу, обряди тощо), усе'таки і на низькому, і на високому рівнях культури спостерігалася її досить стійка єдність. Ця єдність дозволяє нам говорити про єдине культурне поле, на якому надалі будуть формуватися культури українського, російського та білоруського народів.