6.1.3. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів

Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII—XIX ст. К.А. Сен-Сімона, ПІ. Фур'є та Р. Оуена (табл. 6.1). На думку французьких дослідників історії економіч­них учень, К.А. Сен-Сімон і його однодумці були "істинними по­передниками колективізму", оскільки прагнули "...на місце гро­мадської самодіяльності і вільної ініціативи людини поставити економічну діяльність, всебічно передбачену і узгоджену"¹⁴. Вод­ночас ПІ. Фур'є, Р. Оуен та їх послідовники були "соціалістами-асоціаністами", які прагнули до того, щоб "індивід не загубився у масі" і намагались "зберегти його з допомогою організації ма­леньких автономних груп"¹⁵.

XVIII ст. ввійшло в історію як епоха Просвітництва. Просвітни­цтво — ідейна течія та широкий культурний рух у Європі та Північній Америці кінця XVII—XVIII ст., засновані на ідеї про вирішальну роль розуму та науки у пізнанні та перетворенні людського суспільства. Вважаючи неуцтво, неосвіченість, мракобісся та релігійний фана­тизм основними причинами людського нещастя, просвітителі ви­ступали проти феодально-абсолютитського режиму, за громадянську рівність, політичну свободу та суспільний прогрес. Еволюцію госпо­дарського і політичного розвитку суспільства просвітники трактува­ли як поступове звільнення людини від соціального та природного рабства на основі подолання забобонів та розвитку раціонального знання.

Відомий філософ XVIII ст. І. Кант визначав Просвітництво як "мужність користуватись своїм власним розумом". Він звертав ува­гу на те, що просвітники відводили людському розуму роль найви­щого авторитету, наголошуючи на етичних обов'язках та відпові­дальності освічених громадян. У XIX—XX ст. ідеї просвітництва кри­тикувались за надмірну ідеалізацію людської природи та оптимі­стичне трактування прогресу як невпинного розвитку суспільства на основі вдосконалення розуму.

Характерною ознакою XVIII—XIX ст. стало також завершен­ня періоду первісного нагромадження капіталу та промисло­ва революція. Провідною галуззю економіки цих країн поступово ставала промисловість, в першу чергу металургія і машинобуду­вання.

Відбувалися зміни у соціальній структурі суспільства. Зрос­тала частка жителів міст, поглиблювалося майнове розшарування населення. З одного боку, формувалась нечисленна "верхівка" (земельні аристократи, великі домовласники і рантьє, ста­ра і нова буржуазія), яка мала досить високий рівень життя і підтри­мувала свою владу з допомогою репресивного апарату (поліції, суду, тюрем). На другому полюсі перебували збіднілі селяни та проми­словий пролетаріат, частка якого становила 20—25 % загальної чи­сельності населення. Тривалість робочого дня цих верств досягала 14 годин, високим був травматизм на виробництві. Проживання в антисанітарних умовах бараків сприяло численним хворобам та ви­сокій дитячій смертності тощо.

Таблиця 6.1. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів

Критерії кла- сифікації		К.А. Сен-Сімон (1760—1825)		Ш. Фур'є (1772—1837)		Р. Оуен (1771—1858)
1		2		3		4
Періодизація історичного розвитку суспільства		• рабовласницька епоха; • феодальна епоха; • промислова епоха		• періоди, що переду- ють виробничій діяльності; • соцієтарне, привабли- ве виробництво
Рушійна сила історичного розвитку		Наука та індустрія		Людські пристрасті		Освічені люди
Ідеальне суспільство		Індустріалізм		Гармонія		Комунізм
Характерні ознаки ідеального суспільства		• панування великого машинного виробниц- тва; • управління із єдиного центру, планомірний розвиток виробництва і розподілу в масшта­бах суспільства; • прихід на зміну кон­куренції асоціації ви­робників, яка не­впинно зростає; • обов'язковість праці для всіх; збереження приватної власності, її законо­давче регулювання;		• ліквідація експлуата- торського характеру відносин власності і по- ступове підпорядку- вання її інтересам суспільства шляхом створення асоціацій вільних виробників; • обов'язковість та при­вабливість праці для всіх; • виконання робіт за планом; • прихід на зміну кон­куренції змагання між трудящими; • розподіл за капіталом, працею і талантом		• повна ліквідація при- ватної власності, орга- нізація праці на засадах суспільної власності; - рівність у правах і обов'язках; • ліквідація грошей, перетворення праці у єдине джерело цінності; • реалізація соціалі­стичного принципу розподілу: від кожно­го за здібностями, кожному за працею; - поступовий перехід до комуністичного роз­поділу за потребами
	• поступове зникнення класів та соціальних відмінностей, крім тих, які засновані на праці та здібностях
Перехідна економічна модель	Асоціація кооперативів		Фаланга — виробничо-споживче товариство, що поєднує риси комуни і акціонерного товариства		Кооперована община
Спосіб пере­ходу до ново­го суспіль­ства	Створення партії проми­словців, які разом з уря­дом шляхом поступових реформ усунуть спад­коємну знать і створять умови для знищення експлуатації та соці­альної нерівності		Гармонізація відносин праці й капіталу на ос­нові розвитку трудових асоціацій, агітації, при­кладу та поступового усвідомлення суспіль­ством необхідності здійснення реформ		Виховання людей, "ро­зумні" закони уряду, створення кооператив­них общин, здатних з часом довести свою ефективність і охопити всю країну
Роль держави	Радикальна зміна функцій держави, пе­рехід від "керівництва людьми до керівництва речами", перетворення держави на основного суб'єкта реформ		Відсутність політичних інститутів, зведення до мінімуму ролі держави		Активна роль держави у формуванні "сприятли­вого соціального середо­вища" для розвитку ко­муністичних відносин

Французький мислитель Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760—1825) був яскравим представником пізнього утопічного соціалізму. Його економічні ідеї знайшли відображення у творах "Про промислову систему" (1821), "Катехізис промисловців" (1824), "Нове християнство" (1825) та ін. Обґрунтовуючи еволюційно-історичний підхід до вивчення людського суспільства, вчений, на відміну від представників кла­сичної школи, не визнавав капіталістичний устрій вічним та природним. Він звертав увагу на те, що "майбутнє складається із останніх членів відомого ряду, перші члени якого становлять минуле. Добре вивчивши перші члени, легко встановити наступні; таким чином із минулого, яке добре спостерігається, легко мож­на вивести майбутнє"¹⁶.

Відтак К.А. Сен-Сімон розробив оригінальну схему історично­го прогресу. Він стверджував, що у процесі еволюції людство послідовно проходить рабовласницьку, феодальну і промисло­ву епохи. Процес зміни одного суспільного устрою іншим відбу­вався у результаті складного процесу переплетення розвитку знань і продуктивної діяльності. Ключовими факторами поступального розвитку суспільства, на думку вченого, є наука та індустрія.

Зазначаючи, що кожна епоха характеризується двома періо­дами розвитку: органічним (рівноважним) і критичним (рево­люційним), французький дослідник наголошував на тому, що на органічному етапі при владі перебуває клас, який має най­більше господарське значення. Критичний період розвитку вчений пов'язував з приходом до влади нового класу, здатного забезпечити подальший прогрес суспільства. Відтак зміну суспі­льних устроїв К.А. Сен-Сімон пов'язував із політичною бороть­бою класів.

Обґрунтовуючи неминучість переходу до справедливого су­спільного устрою — індустріалізму, французький утопіст трак­тував сучасний йому період як перехідний, критичний, пов'язу­ючи його з протистоянням та боротьбою двох класів: бездіяльних власників, які отримують паразитичні доходи (великих земле­власників, капіталістів-рантьє, військової та судійської бюро­кратії) та індустріалів, зайнятих суспільнокорисною діяльністю, які отримують трудові доходи. До останніх вчений відносив усіх, хто "становить три великі класи, які називаються землевласни­ками, фабрикантами і торговцями"¹⁷.

Гостро критикуючи тогочасне суспільство, вчений стверджу­вав, що воно "...є істинно картиною світу, перевернутого догори ногами, оскільки нація як основний принцип сприйняла поло­ження, що бідні повинні бути великодушними до багатих, вна­слідок чого малозабезпечені щоденно позбавляють себе частини необхідних їм засобів для того, щоб збільшити надлишок вели­ких власників; оскільки страшні злочинці, злодії вищого поряд­ку, які крадуть у всієї сукупності громадян триста або чотириста мільйонів у рік, мають владу карати дрібні провини проти су­спільства; оскільки неосвіченість, забобони, лінь і пристрасть до спустошливих задоволень становлять талан ватажків суспільства, а здібні, заощадливі і працелюбні люди підпорядковані їм і використовуються лише як знаряддя; оскільки у всіх родах занять бездарі управляють здібними, аморальні покликані давати наста­нови громадянам щодо доброчинності, найбільші злочинці кара­ють дрібні провини"¹⁸.

Головними недоліками капіталізму вчений вважав роздроб­леність і анархію виробництва як неминучий наслідок економіч­ної свободи, заснованої на індивідуалізмі та егоїзмі приватних власників. Критичний пафос творів французького мислителя був спрямований проти дворянства, духовенства, феодалів, наполео­нівської знаті, які уособлювали паразитизм, бездіяльність, пере­шкоду до прогресу. Водночас К.А. Сен-Сімон стверджував, що "індустріали" у союзі з "ученими" і "художниками" становлять ²⁴/₂5 нації, зосереджують у собі всі таланти і здібності, створю­ють істинне багатство. Основну суперечність французького су­спільства вчений трактував як невідповідність між "індустріалізмом" і феодальною владою.

Обґрунтовуючи думку про те, що історичний розвиток суспіль­ства неминуче приведе до утвердження "нової промислової систе­ми", яка дозволить "перенести земний рай із минулого в май­бутнє", К.А. Сен-Сімон виступив проти тих вчених-просвітників XVIII ст., які вважали, що найкращий період розвитку людства залишився позаду і закликали повернутися до старих часів. "Зо­лоте століття людства, — стверджував К.А. Сен-Сімон, — не по­заду нас, а попереду". На думку вченого, Франція повинна була прокласти Європі і всьому світові шлях до щасливого майбут­нього.

Клод Анрі де Рувруа, граф де Сен-Сімон (1760—1825) —відомий французький соціаліст-утопіст, соціолог, автор яскравих публіцистичних трактатів та грандіозних про­ектів перебудови людського суспільства.

Народився у 1760 р. в Парижі, в сім'ї по-томствених аристократів. Отримав блискучу домашню освіту, серед його учителів був зна­менитий філософ-енциклопедист Д'Аламбер. Ще з дитинства К.А. Сен-Сімон виявив не­пересічну силу волі й честолюбства. Є роз­повідь про те, що у 15-річному віці він наказав своєму слузі щодня будити його із словами: "Вставайте, граф, Вас чекають великі справи!"

У 1777 р. К.А. Сен-Сімон розпочав військову службу у піхотному полку. У 1783 р. він брав участь у війні за незалежність США, де добре себе зарекомендував. Повернувшись з війни К.А. Сен-Сімон отримав звання полковника. Але військова кар'єра не приваблюва­ла його і він вийшов у відставку. Мислитель з ентузіазмом зустрів Велику Французьку революцію 1789 р. і навіть відмовився від свого графського титулу.

З часом К.А. Сен-Сімон почав займатись операціями з торгівлі неухомістю, фінансовими спекуляціями, за рахунок яких швидко розба­гатів. Зароблені гроші він витратив на подорож по Європі та утриман­ня розкішного дому, в якому часто гостювали видатні люди того часу. Багатий життєвий досвід, труднощі епохи, крах революційних ідеалів привели мислителя до думки про необхідність створення нової на­уки, яка мала б вивести людство із глухого кута і вказати шлях до досконалого суспільного устрою. Свій перший твір "Листи женевсь­кого мешканця до сучасників" К.А. Сен-Сімон написав у 1803р.

У 1805 р. вчений опинився на межі бідності. Перебиваючись ви­падковими заробітками, без засобів до існування, К.А. Сен-Сімон продовжував активно розробляти свої ідеї. У 1808 р. він видав "Вступ до наукових праць XIX століття", у 1821 р. — "Про промислову си­стему". Для пропаганди своїх ідей мислитель власноруч перепису­вав свої твори і пересилав їх вченим, державним діячам, в т.ч. На­полеону і навіть королю.

За зухвалу притчу, у якій автор доводив, що Франція нічого не втратить, залишившись без короля і його оточення, священиків і чи­новників, проте зазнає невиправних втрат, якщо щезнуть художники, вчені, майстри-ремісники, К.А. Сен-Сімон був притягнутий до суду. Однак суд присяжних його виправдав. Розчарування і депресія при­вели французького дослідника до невдалої спроби самогубства.

Після одужання він знову напружено працював. У період 1823— 1825 рр. вийшли у світ такі його твори, як "Катехізис промисловців" (катехізис — усне повчання, настанова, твір, написаний у формі за­питань та відповідей), "Нове християнство" та ін. Поступово навко­ло К.А. Сен-Сімона утворюється коло його учнів та однодумців. Се­ред секретарів вченого були майбутній відомий історик О. Тьєррі та майбутній засновник позитивізму О. Конт. Після смерті К.А. Сен-Сімона у 1825 р. його учні Б.П. Анфантен, С.А. Базар, О. Род-рігес та інші активно пропагували численний та багатий літератур­ний спадок французького мислителя.

Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою К.А. Сен-Сімона:

1.Панування великого машинного виробництва, прихід до влади індустріальної еліти. Уважаючи індустрію "єдиним джерелом всіх багатств та добробуту", К.А. Сен-Сімон зазна­чав, що в майбутньому справедливому суспільстві "Проми­словці стануть першим класом у суспільстві; найвидатніші промисловці візьмуть на себе безоплатне управління держав­ними фінансами, вони будуть визначати становище, яке по­винні займати інші класи стосовно один одного"¹⁹.

2. Управління з єдиного центру, планомірний розвиток ви­робництва та розподілу в масштабах країни. На думку французького утопіста, це сприятиме поліпшенню добробу­ту держави "...з тією швидкістю, яка лише можлива". При цьому "суспільство буде володіти усім тим індивідуальним і суспільним щастям, на яке тільки може претендувати люд­ська природа"²⁰. 3.Прихід на зміну конкуренції асоціації, заснованої на прин­ципах абсолютної рівності та обов'язкової праці для всіх. На думку французького мислителя, у майбутньому справед­ливому суспільстві "усі люди будуть працювати ...на кожно­го буде покладений обов'язок постійно спрямовувати свої зу­силля на користь людству"²¹, що сприятиме поступовому зникненню класів та соціальних відмінностей, крім тих, які засновані на праці та здібностях.

4.Збереження приватної власності як інституту, що "слу­гує основою суспільної будівлі". К.А. Сен-Сімон стверджу­вав, що за умов індустріалізму власність буде знаходитися під контролем суспільства і даватиме власнику право на цен­тралізовано виділену із суспільного продукту винагороду на капітал. "Індустріальна рівність, — писав учений, — буде заснована на тому, що кожен буде здобувати із суспільства користь, прямо пропорційну суспільному становищу, тобто своїй позитивній здатності — застосуванню, яке він буде робити своїми засобами, у які слід включити... і його капі­тали"²². Обґрунтовуючи необхідність законодавчого регулювання від­носин власності, вчений зазначав, що "закон, який встанов­лює владу і форму управління, не має такого значення і та­кого впливу на добробут нації, як закон, який встановлює власність і регулює користування нею"²³. Гостро критикую­чи "усі права, засновані на народженні і всякого роду при­вілеях", вчений був переконаний, що багатство повинна успад­ковувати не сім'я, а держава, оскільки це сприятиме прогре­сивному розвитку людства "до стану асоціації, яка невпин­ною зростає"²⁴.

5. Зміна функцій держави у напрямку керівництва речами замість керівництва людьми. Наголошуючи на тому, що "метою суспільної організації повинно бути найкраще засто­сування для задоволення потреб людини знань, здобутих на­уками, мистецтвами і ремеслом, поширення цих знань, їх розвиток і якнайбільше нагромадження"²⁵, вчений вбачав роль уряду у тому, щоб "захистити працюючих від непродуктивних дій бездіяльних людей і забезпечити їм охорону і свободу у їх виробничій діяльності"²⁶. Він був переконаний, що "основні закони повинні бути спрямовані на те, щоб ясно встано вити і шляхетно комбінувати справи, які необхідно буде виконувати суспільству з метою фізичного і морального вдосконалення існування усіх його членів"²⁷.

Рушійною силою економічного розвитку вчений вважав освічених людей. Він заперечував революційні методи переходу до нового суспільства і наголошував на можливості мирного і швидкого переходу до омріяного ідеалу. Першочерговим завданням, на думку вченого, мало стати створення партії промисловців, яка разом з королівською владою, шляхом часткових реформ, покликана була сприяти усуненню спадкової знаті, викупу земель у землевласників та поліпшенню становища селян. Водночас К.А. Сен-Сімон писав, що запропоновані ним зміни "зовсім не ворожі королівській владі, законності і навіть божественному праву; навпаки, вони безпосередньо спрямовані на те, щоб дати королю більше спокою і, відповідно, більше щастя"²⁸. Відтак вчений надавав величезного значення пропаганді ідей справедливого суспільства — "нового християнства", здатного об'єднати на шляху до життя "в щасливіших умовах"²⁹.

Оригінальну модель справедливого суспільного устрою запро­понував відомий представник пізнього утопічного соціалізму Шарль Фур'є (1772—1837). Поставивши за мету створити соці­альну науку, засновану на гармонії та справедливості, він, як і К.А. Сен-Сімон, поклав в основу свого учення ідею історичної закономірності еволюції людського суспільства. Вчений запропо­нував власну схему прогресивного розвитку людства (рис. 6.1), засновану на переконанні, що історичний цикл людства охоплює 80 тис. років.

Виходячи з того, що світ підпорядковується законам руху, Ш. Фур'є виокремив два види цих законів: закони матеріально­го руху (закони тяжіння, які були відкриті Ньютоном) і закони соціального руху — "тяжіння пристрастей", заслугу відкриття яких вчений приписував собі.

• верховні, розподільчі , які є найважливішими (пристрасть до змагання, до різноманітності, до творчості).

Рис. 6.1. Періодизація історичного розвитку суспільства за Ш. Фур'є³⁰

Пов'язуючи історичні епохи зі ступенями розвитку виробни­цтва, він стверджував, що рушійною силою історії є людські пристрасті, у яких виражається гармонія, призначена боже­ственною волею. Відтак розуміння шляху до справедливого су­спільного устрою потребує усвідомлення встановленого Богом со­ціального порядку, який відповідає людській природі, що визна­чається пристрастями. При цьому усі людські пристрасті вчений поділив на три групи:

• матеріальні, чуттєві, пов'язані з п'ятьма органами відчуттів;

• прихильності, симпатії (дружба, любов, честолюбство і т.д.);

Стверджуючи, що взаємодія трьох верховних пристрастей по­роджує гармонію, Ш. Фур'є зазначав, що встановлення справед­ливого суспільного устрою забезпечує вільне задоволення людсь­ких пристрастей і досягнення загальнолюдського щастя. При цьо­му злагодженість інтересів усіх членів суспільства породжує ще одну пристрасть — гармонізм, пов'язаний із прагненням людини узгодити своє щастя із щастям оточуючого світу і всього людсь­кого роду.

Відомий французький соціаліст-утопіст Франсуа Марі Шарль Фур'є (1772—1837) народився у заможній купецькій сім'ї в Безансоні. Батько помер, коли хлопцю було 9 років. Закінчивши Безансонський ієзуїтський коледж Ш. Фур'є здійснив невдалу спробу вступити до військово-інженерної школи. З часом під тиском сім'ї він виму­шений був зайнятися торговельною спра­вою: був бухгалтером і касиром, експеди­тором і комівояжером, біржовим маклером тощо. Рано вступивши в конфлікт із сім'єю та середовищем, Ш. Фур'є через усе своє життя проніс ненависть до обману та спекуляції в торгівлі. Він прагнув довести, що необхідно і можливо "вивести людський рід із соціального хаосу та викорінити на всій землі злидні та злочини". Виявляючи великі здібності до навчання, французький мислитель, активно займався самоосвітою, вивчав праці давньогрець­ких філософів (Платона, Аристотеля), філософів Нового часу (Руссо, Лейбніца) та ін. Виявляючи оригінальність та нетрадиційність мислен­ня, французький дослідник виступив проти концепції "природного пра­ва", згідно з якою принципи свободи і рівності закладені у природі людини і не залежать від соціальних умов.

Втративши під час Французької революції успадковане володін­ня, Ш. Фур'є вступив у революційну армію і півтора роки служив республіці. Звільнившись з армії за станом здоров'я, він якийсь час був дрібним торговельним маклером у Ліоні, а згодом перейшов на державну службу. У грудні 1803 р. Ш. Фур'є опублікував у місцевій газеті статтю "Всесвітня гармонія", у якій повідомив про власне відкриття "законів соціального руху". У 1808 р. він анонімно видав книгу "Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль", яка залишилась май­же непоміченою. Напружено працюючи над розвитком своїх ідей, вчений у 1822 р. написав працю "Теорія всесвітньої єдності", а у 1828 р. — книгу "Новий господарський і соцієтарний світ, або відкрит­тя способів привабливої і природовідповідної праці, розподіленої в серіях за пристрастю".

Все життя французький утопіст не залишав надії на те, що зможе переконати панівні верстви у необхідності переходу до нового гар­монійного суспільства. Він навіть встановив спеціальні години прийому, чекаючи тих, хто допоможе реалізувати намічені проекти. Після 1830 р. у Франції почав бурхливо розвиватись фур'єристський рух. У 1832 р. мислитель здійснив спробу організації соціалістичної общини (фалан­ги) на придбаній ним земельній ділянці, за 65 км від Парижа. Але його експеримент був невдалим. Помер Ш.Фур’є у 1837 р. у Парижі.

Звинувативши класиків у тому, що їх теорія "промовляє лише до гаманця... перетворюючи насолоду і розкіш, в релігійні дійства" і породжуючи "легіони виснажених голодом людей,які продають себе за низькою ціною"³¹, вчений виступив з емоційною критикою капіталізму. Вихідною у його теоретичній по­будові була думка про те, що "порядок устрою цивілізації" (капі­талізм) перетворює соціальний прогрес на ілюзію, спотворюючи гармонійні людські пристрасті (честолюбство трансформується у користолюбство і зажерливість, працелюбність — у лінощі та бездіяльність тощо). Відтак існуючий устрій постійно породжує "стільки несправедливості і жахів, скільки ці пристрасті викли­кали б справедливості і доброчесності за умови прямого руху і узгодженого розвитку"³². На думку французького утопіста, капіталізм:

— не в змозі подолати суперечності між інтересами не­ великої групи багатіїв і злиденною більшістю населення; забезпечити добробут населення та вирішення соціальних питань;

— веде до експлуатації та гноблення трудящих паразитуючими верствами, характеризується підневільною працею, яка перетворюється із джерела радості й норми життєдіяльності суспільства на новий вид рабства, прокляття і жах. Ш. Фур'є нарахував 14 категорій парази­тизму в тогочасному суспільстві. Особливо гостро він виступав проти торговців, які "перетворюючись на власників продукту, грабують виробника і споживача і сіють безлад в господарській системі своїми пошуками зиску, біржової гри, шахрайства, здирства і т.д."³³;

— породжує конкуренцію, господарську анархію і соціальний хаос, які призводять до небаченого марнотратства сил і засобів і ведуть "народ до злиднів через успіхи промисловості"³⁴; і

— загострює суперечності колективного та індивідуального інтересів, оскільки "в господарській системі устрою цивілізації кожна окрема людина перебуває у стані навмисної війни з масою .. .недоброзичлива до неї в силу особистого інтересу. Лікар бажає своїм співгромадянам добрих лихоманок, а повірений — добрих позовів у кожній сім'ї. Архітектору потрібна добра пожежа, а скляр бажає доброго граду, який би повибивав усе скло. Кравець, чоботар бажають публіці тільки нестійко пофарбованої тка­нини і взуття із поганої шкіри з тим, щоб їх зношували втричі швидше..."³⁵.

- породжує "торговельний феодалізм", монопольне пану­вання торговельного і грошового капіталу, які перетво­рюються у "жахливу силу" і підпорядковують собі "усі основні класи... і навіть уряд", викликаючи до життя спе­куляцію, "безсоромне шахрайство", ажіотаж на ринку, банкрутства тощо³⁶.

У зв'язку з зазначеним вище Ш. Фур'є назвав устрій цивілі­зації, де панують брехня і відштовхуюча праця, "світом навиворіт". Він зазначав: "Мета моя не покращити устрій цивілізації, а зни­щити його і викликати бажання винайти кращий соціальний ме­ханізм, доводячи, що порядок цивілізації безглуздий як в части­нах, так і в цілому"³⁷.

Обґрунтовуючи необхідність створення умов для гармонійно­го розвитку людських пристрастей, вчений розробив детальний проект організації нового справедливого суспільства, "засновано­го на застосуванні правдивості і привабливої праці"³⁸. Водночас він визнавав, що "...устрій цивілізації займає у послідовному ряді щаблів руху важливу роль, тому що саме він створює рушійні сили, необхідні для того, щоб піти по шляху до асоціації: він ство­рює крупне виробництво і витончені мистецтва"³⁹.

Систему А. Сен-Сімона і Ш. Фур'є можна по-справедливості віднести до найвизначніших творів минулого і теперішнього в силу величезної інтелектуальної могутності, яка у багатьох відношеннях відрізняє їх, і в силу широкого філософського аналізу деяких фун­даментальних проблем суспільного життя і моралі. Дж.С.Мілль

Програма побудови нового суспільства Ш. Фур'є передбачала "не знищення власності, навпаки, знищення найманої праці шля­хом придбання асоційованої, такої, що стала всезагальною, влас­ності; яка приймає як засіб не боротьбу класів, а асоціацію розуму, праці і капіталу, яка прагне до примирення антагоністичних інтересів капіталіста і робітника, виробника і споживача, креди­тора і боржника, з'єднуючи ці інтереси в одній особистості"⁴⁰.

Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Ш. Фур'є:

1. Ліквідація експлуататорського характеру приватної власності і поступове підпорядкування її інтересам суспіль­ства шляхом створення асоціацій вільних виробників (фа­ланг⁴¹), пов'язаних між собою взаємодопомогою і обміном надлишками. "Перше завдання політичної економії, — пи­сав дослідник, — полягає в тому, щоб навчитися перетворю­вати найманців у власників із спільними інтересами"⁴².

Фалангу вчений змальовував як виробничо-споживче това­риство, яке налічує 1620 чол. (близько 400 сімей). Така чи­сельність асоціації, на думку дослідника, була зумовлена існуванням 810 можливих людських характерів, необхідних для оптимального розподілу праці й повного розквіту та задоволення людських пристрастей. Враховуючи необхідність забезпечення коленого виду заняття підходящим виконавцем та потребу в заміні, ПІ. Фур'є подвоїв цю цифру. Вчений приділяв велику увагу змалюванню життя і побуту фаланг. Він детально описав прекрасні палаци (фаланстери), в яких живуть члени фаланг. Ці будівлі розташовані на зе­мельних ділянках площею 400 га. Центральна частина кож­ного палацу відведена для громадських закладів — їдалень, бібліотек, храмів, телеграфів тощо, у правому крилі розта­шовані майстерні, а у лівому — зали для зборів та житлові приміщення.

Основою господарського життя фаланги є колективізова­на і механізована сільськогосподарська праця. На думку французького утопіста, людські схильності до сільськогос­подарської і промислової праці знаходяться у співвідношенні 3:1, тому промисловість знаходиться у системі суспільної праці на другому місці. Надлишки виробленої продукції по­ступають у обмін між фалангами і реалізуються за цінами, встановленими господарськими арбітрами.

2. Обов'язковість та привабливість праці для всіх, виконан­ня робіт за планом. У результаті того, що коленому члену асоціації гарантується необхідний прожитковий мінімум, праця втрачає примусовий характер і перетворюється на потребу і задоволення. На думку вченого, організація праці в майбутньому суспільстві буде визначатись серіальним прин­ципом, який дасть змогу встановити гармонію між пристра­стями людей. "Серії за пристрастями" — це спеціалізовані трудові об'єднання, які діють "дуже короткими сеансами, щонайбільше — півтори-дві години"⁴³. На основі вільного ви' бору того виду праці, який найбільш відповідає їх здібностям і задоволення таким чином пристрасті до урізноманітнення, члени фаланги можуть "займатися протягом дня сімома-вісьмома видами привабливих робіт"⁴⁴. За цих умов, на думку

мислителя, зникне не лише протилежність між фізичною і розумовою працею, але і спеціалізація, яка перетворює лю­дей на рабів. У результаті цього праця стане "настільки ж привабливою, як нині наші святкування і видовища"³.

3. Відсутність конкуренції, яка породжує збитки одних і виграш, інших; розвиток змагання між трудящими, яке сприятиме виграшу всього суспільства. На думку Ш. Фур'є, майбутній справедливий устрій викличе нові стимули до праці. Радість творчості та суспільне визнання уможлив­лять зростання продуктивності праці та поліпшення добро­буту суспільства.

4. Справедливий розподіл, який надає кожній особі "три дивіденди, визначені за Ті трьома виробничими даними — капіталом, працею і талантом»⁴⁵. У майбутньому справед­ливому суспільстві, змальованому французьким мислителем, доходи кожного члена асоціації матимуть кілька джерел. Відтак суспільний продукт розподілятиметься таким чином: ⁵/₁₂ — за працею, ⁴/₁₂ — за розміром акціонерного капіталу, ³/₁₂ — за талантом і знаннями. Водночас Ш. Фур'є був пере­конаний у тому, що подальший розвиток і зміцнення асоці­ацій сприятиме зміні пропорцій розподілу на користь праці.

• 5.Спонтанний гармонійний розвиток суспільства за відсут­ності політичних інститутів та зведення до мінімуму ролі держави. Виходячи із необхідності урахування пристрасті людей до величі, Ш. Фур'є вважав за необхідне зберегти у новому суспільстві високі титули і звання, носії яких, однак, не повинні були мати ніяких реальних владних функцій. На думку мислителя, вища господарська рада фаланги, до скла­ду якої будуть входити високі посадові особи кожної серії, буде виключно дорадчим органом, який відображатиме "мо­гутність суспільної думки". При цьому високі титули будуть надаватися за особливі заслуги перед суспільством і відігра­ватимуть важливу роль стимулу трудового змагання.

Система Фур'є не передбачає знищення приватної власності, або хоча б права успадкування; навпаки, вона відкрито визнає як елемент у розподілі продукту як працю, так і капітал... На відміну від комунізму ця система, принаймні в теорії, не знищує жодного із тих спонукальних мотивів до праці, які діють у сучасному суспільстві. Дж.С. Мілль

Вчений трактував класову боротьбу як величезне нещас­тя для людства. Він писав про те, що майбутній соцієтарний устрій приведе до співробітництва класів на основі гармонії їх інтересів та об'єднання всіх членів суспільства в єдиних вироб­ничих і невиробничих громадських організаціях. Заперечуючи революцію, пов'язану з "пограбуванням багатих в інтересах інтри­ганів", французький утопіст обстоював мирний перехід до но­вого суспільства шляхом реформ, агітації та прикладу. "Зав­дання моє не в тому, щоб покращити цивілізацію, — писав Ш. Фур'є, — а в тому, щоб збентежити її і викликати у людей бажання кращого соціального механізму"⁴⁶.

Виходячи з того, що суспільство може свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, вчений закликав енту­зіастів до створення зразкових асоціацій, здатних захопити своїм прикладом людство і привести до "загальної єдності на землі, зникнення війн, злиднів і несправедливості"⁴⁷. На думку дослід­ника, за цих умов перехід до гармонії "зайняв би проміжок ча­су у тридцять років". Водночас Ш. Фур'є підкреслював визна­чальну роль геніальної особистості у побудові нового су­спільства.

Найвидатнішим представником утопічного соціалізму в Англії був Роберт Оуен (1771—1858), автор праць "Виклад раціональної системи суспільства" (1830), "Книга про новий моральний світ" (1840), "Новий погляд на суспільство або досвід про принципи утворення людського характеру " (1813), "Доповідь графству Ленарк про план полегшення спільних бід" (1821) та ін.

Виступаючи з гострою критикою капіталізму, Р. Оуен, на відміну від К.А. Сен-Сімона і Ш. Фур'є, заперечував приватну власність у будь-яких формах, стверджуючи, що вона була і є причиною чис­ленних злочинів і бід, яких зазнає людина. "Приватна власність відчужує людський розум і слугує постійною причиною виникнен­ня ворожнечі в суспільстві, незмінним джерелом обману і шахрай­ства серед людей, — зазначав дослідник, — вона є єдиною причи­ною злиднів з усіма численними злочинами і горем, які вона викли­кає у всьому світі"⁴⁸. Приватну власність і прагнення до прибутку вчений трактував як дійсну причину економічних криз надвироб­ництва, стверджуючи, що існування прибутку унеможливлює реалі­зацію і споживання вироблених робітниками товарів.

На відміну від французьких утопістів, які заперечували кла­сичну політичну економію, Р. Оуен був прихильником трудової теорії вартості Д. Рікардо. Він зазначав, що фізична праця, правильно спрямована, є джерелом загального народного добро­буту. Звідси англійський мислитель робив соціалістичні виснов­ки про необхідність реалізації прав виробників на повний про­дукт їх праці шляхом знищення приватної власності й нетрудо­вих доходів.

Вчений одним із перших виступив з критикою "закону наро­донаселення" Т. Мальтуса, з цифрами в руках доводячи, що "за умов правильного керівництва фізичною працею Великобританія і залежні від неї країни можуть давати засоби існування безмеж­но зростаючому в чисельності населенню, причому з великою ви­годою для всых жителів»⁴⁹. На думку Р. Оуена, закон вартості діяв лише у докапіталістич­ному суспільстві, де товари обмінювались відповідно до кількості витраченої праці. Вимірювання цін грошима заперечує дію закону вартості при капіталізмі. Відтак гроші Р. Оуен трактував як вели­чезне зло, знаряддя експлуатації та гноблення, штучне мірило цін­ності, яке позбавляє виробників адекватної винагороди за їх працю.

Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуена:

1. Відсутність приватної власності, організація кооперова­ної праці на засадах суспільної власності, рівність у пра­вах і обов'язках. "Коли все, за винятком лише предметів особистого користування, перетвориться у суспільне надбан­ня, а суспільне надбання буде завжди в надлишку для всіх, коли припинять своє існування штучні цінності, а потрібни­ми будуть лише внутрішні цінні блага, — писав учений, — тоді будуть належним чином зрозумілі незрівнянні переваги системи суспільної власності над системою приватної влас­ності із злом, яке вона викликає"⁵⁰.

Визначаючи кооперовані общини як первинні клітинки но­вого суспільного устрою, "науково обґрунтовані об'єднан­ня чоловіків, жінок і дітей у їх звичайному кількісному співвідношенні чисельністю від 400 або 500 до 2000 осіб... засновані на принципі єдності праці і споживання з опорою у сільському господарстві", англійський утопіст стверджу­вав, що "...і общини будуть організовані як єдина сім'я, ко­жен член якої об'єднується з іншим в сприянні один одному настільки, наскільки дозволяють його знання, а самі общи­ни будуть подібним же чином пов'язані між собою"⁵¹.

Видатний англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771—1858) народився у в маленькому містечку Ньютаун (Вельс) у сім'ї дрібного торговця. Проявивши великі здіб­ності до навчання, він ще учнем заробляв репетиторством і допомагав учителю місце­вої школи.

Після закінчення навчання Р. Оуен слу­жив учнем і прикажчиком у мануфактурній крамниці. Прагнучи реалізувати свій під­приємницький хист і енергію, він взяв у бра­та позику і відкрив невелику майстерню з виготовлення ткацьких машин. Англія на той час переживала період промислової революції і бурхливого розвитку бавовноткацько­го виробництва. Завдяки успішній діяльності у цій сфері Р. Оуен став управляючим, а згодом — директором великої бавовноткаць­кої фабрики у Манчестері.

Одружившись у 1800 р. з дочкою багатого фабриканта, Р. Оуен переїхав у поселення Нью-Ленарк біля Глазго (Шотландія) і став співвласником і управляючим ткацької фабрики, на якій працювало біля 2000 робітників. У Нью-Ленарку англійський соціаліст-утопіст спробував реалізувати своєрідний соціально-економічний експери­мент, створивши ідеальну промислову общину, здатну забезпечити не лише високі прибутки підприємців, але і добробут найманих ро­бітників. Успішному здійсненню його планів сприяли міцна матері­альна база і географічна ізоляція Нью-Ленарка. За короткий строк Р. Оуен здійснив технічну реорганізацію виробництва і цілу низку соціальних заходів. Робочий день був скорочений до 10,5 годин (проти звичних на той час 12—16 годин), були побудовані зручне житло для робітників, яслі, дитячий садочок, школа, культурний центр з бібліотекою. У фабричному магазині товари продавались за ціна­ми на 25 % нижчими за роздрібні. Була створена страхова каса, працювали народні дружини з підтримки громадського порядку тощо. Через два роки компанія стала приносити високі прибутки, ре­альні доходи на одну особу стали значно вищими, ніж в інших посе­леннях, підвищилась трудова і соціальна активність робітників, зникли крадіжки, бійки і пияцтво. Коли у 1806 р. у зв'язку з кризою, яка охопила бавовноткацьку промисловість, фабрика зупинилась і не працювала 4 місяці, заробітна плата робітникам виплачувалась ре­гулярно. Нью-Ленарк став зразковим поселенням, місцем палом­ництва, інтерес до якого зростав не лише в Англії, але й у всій Європі. Сам Р. Оуен намагався активно пропагувати свій досвід. У 1813 р. він видав книгу "Новий погляд на суспільство, або Дослід про формування характеру", яку розіслав багатьом державним дія­чам. Однак успіх експерименту був обмежений рамками одного посе­лення і багато в чому залежав від неординарної особистості Р. Оуена. Коли після конфлікту з іншими співвласниками він залишив Нью-Ленарк, все повернулось "на круги своя".

Не залишаючи ідеї удосконалення існуючого світу, Р. Оуен про­довжував пропагувати організацію трудових комун як первинних ланок майбутнього справедливого суспільства. Прагнення реалізу­вати ці ідеї на практиці привели дослідника у 1824 р. в США, де він разом із синами купив ділянку землі й заснував у штаті Індіана ко­муністичну колонію "Нова Гармонія", статут якої був заснований на принципах зрівняльного комунізму. На це пішли чотири роки життя і 40 тис. фунтів стерлінгів — майже всі заощадження Р. Оуена. Од­нак до 1829 р. виявився повний провал цього проекту.

Після повернення на батьківщину англійський утопіст займався активною громадською діяльністю. У 1832 р. він спробував реалізу­вати ідею "трудових грошей", створивши "національний базар спра­ведливого обміну продуктами" і "Великий національний союз ви­робництва". "Базар справедливого обміну» приймав товари від кооперативів за оцінкою, в основі якої лежали затрати праці, і про­давав ці товари іншим товаровиробникам за "трудові гроші". Однак з часом він став затоварюватись неходовими товарами, оскільки учасники обміну прагнули отримати за трудові квитанції ті товари, які можна було вигідно продати. Ця ідея зазнала краху і Р. Оуен був вимушений за власні кошти покривати збитки.

У 30-ті роки він очолював кооперативний рух в Англії, боровся за фабричне законодавство, спрямоване на захист інтересів робітників, керував спробою створення першої національної профспілки, яка мала об'єднати до півмільйона осіб. Незважаючи на те, що ці ініціативи не мали очікуваного успіху, Р. Оуен не залишав справи свого життя. До самої смерті він видавав журнали, книги, брошури, читав лекції, ви­пускав звернення, відстоюючи свої ідеї. Помер Р. Оуен у 1858 р.

2. Обов'язкова для всіх праця, яка перетворюється в єдине мірило цінності завдяки безпосереднім контактам виробників. Стверджуючи, що "правильно зрозумілі інтереси суспільства вимагають, щоб людина, яка виробляє цінності, отримувала справедливу і чітко встановлену їх частку, — Р. Оуен обґрун­тував необхідність ліквідації грошей і заміни їх бонами праці, "робітничими грошима", еквівалентними трудовим затратам як "природному мірилу цінності". На думку англійського уто­піста, "новий вимірник швидко знищить в суспільстві бідність і неосвіченість... уможливить поступове поліпшення умов існу­вання всіх соціальних груп... зробить зайвою і абсолютно не­потрібною теперішню деморалізуючу систему гендлярства, яка так розбещує і принижує людську природу"⁵².

3. Соціалістичний принцип розподілу: від кожного за здібно­стями, кожному за працею; ліквідація протилежності між містом і селом на основі чергування занять землеробською та ремісничою працею, масове використання машин для по­легшення ручної праці.

Заперечуючи революційну боротьбу, Р. Оуен підкреслював, що "перехід від неосвіченого, відштовхуючого, неорганізо­ваного і жалюгідного теперішнього до освіченого, привабли­вого, організованого і щасливого майбутнього ні в якому разі не може бути здійснений насильницьким шляхом"⁵³. На дум­ку англійського дослідника, "необхідний перехід полягає у заміні існуючих шкідливих і поганих умов хорошими і чу­довими у всіх сферах життя... Цей перехід може бути здійснений лише мирним шляхом, на основі розвитку великих ос­новних істин, проголошених людям у дусі миру, доброзич­ливості й милосердя і роз'яснених з невтомним терпінням і наполегливістю"⁵⁴, а також шляхом прийняття "розумних законів", які ліквідували б причини існування "нічого не продукуючих виробників"^55.

Р. Оуен був переконаний, що в організації нового суспільства велику роль повинна відігравати держава. Він писав про не­обхідність "...спонукати всі уряди ...заради власної їх безпеки і користі одночасно відмовитися від принципу брехні... і поступо­во змінити нинішні погані суспільні порядки на добрі і доско­налі"⁵⁶. У зв'язку з цим англійський утопіст зазначав, що шля­хом купівлі земельних ділянок та надання пільгових кредитів, уряд міг би сприяти організації та поширенню кооперативних об'єд­нань трудівників. З метою реалізації своїх планів Р. Оуен звер­тався до капіталістів і урядів різних країн, постійно надсилав свої пропозиції англійському уряду, американським президентам, паризьким банкірам, російському царю Олександру І та ін.

Великого значення англійський дослідник надавав профспіл­кам, завдання яких він вбачав у викупі підприємств у приватних власників та передачі їх добровольцям-кооператорам. Мислитель був переконаний, що успішний приклад перших добровільних коо­перативів стане поштовхом до масового кооперативного руху, який охопить усю країну.