3.1.4. Економічна думка в Україні часів середньовіччя

Економічна думка в Україні періоду середньовіччя сягає своїм корінням історії Київської Русі та започаткування державності східних слов'ян. Літературним джерелам цієї доби притаманні енциклопедичність, просвітництво, поважне ставлення до пред­метів духовної та матеріальної культури, до людей, освічених у науках та ремеслах.

Економічні ідеї мислителів Київської Русі містяться у держав­них документах, угодах, грамотах великих князів, записах норм світського та церковного права. Особливе місце серед пам'яток давньоруської літератури займають літописи, яким притаманна глибина та високий рівень систематизації інформації. На думку багатьох дослідників, давньоруські літописи є видатним яви­щем у суспільному житті не лише Київської Русі, але й усієї середньовічної Європи.

Давньоруські писемні джерела відображають процес феодалі­зації країни, захоплення общинних земель князями та церквою. Літописи відображають не лише перелік історичних подій, фактів, але і дають уявлення про широке коло уявлень і понять середньо­ вічного суспільства, зародження наукових знань.

Важливе місце серед першоджерел, які уможливлюють дослі­дження розвитку економічних ідей на теренах Київської Русі, належить "Руській правді" — першому давньоруському зведен­ню законів. Це своєрідний кодекс феодального права, спрямова­ний на регламентацію станових взаємин, майнових відносин, за­хист прав власності феодальної знаті на землю і залежних селян, отримання грошових і натуральних виплат тощо.

У тексті "Руської правди" вживаються терміни, які виража­ють такі економічні поняття, як лихварський капітал ("істот"), позичковий процент ("рез", якщо предметом позики були гроші, "просоп" — жито, "настав" — мед), товар, ринок ("торг"), зовніш­ня торгівля ("гостьба") тощо.

"Руська правда" відображає тривалий період еволюції давньо­руської держави. Вона складалася протягом XI—XII ст. і діяла до XV ст. Процес формування давньоруського законодавства був запо­чаткований "Правдою Ярослава", розробленою Ярославом Мудрим у 1015—1016 рр. У 1024—1026 рр. вона була доповнена деякими положеннями, спрямованими на зміцнення влади князя у Києві.

Подальший розвиток "Руської правди", пов'язаний із діяль­ністю синів Ярослава: Ізяслава, Святослава і Всеволода, які у 1072 р. затвердили у Вишгороді "Правду Ярославичів", спрямовану на зміцнення феодальних підвалин організації суспільного життя. Водночас під впливом народних рухів 60-х — початку 70-х років XI ст. "Правда Ярославичів" передбачала деяке пом'якшення соціальних суперечностей та обмеження свавілля землевласників стосовно залежного населення. Ясна річ, всі ці зміни відобража­ли потреби розвитку феодального господарства, у тому числі не­обхідність юридичних та економічних гарантій утримання селя­нами власного господарства, забезпечення його тягловою силою та сільськогосподарським реманентом.

Правові норми "Руської правди" були доповнені у подальшо­му внуком Ярослава Мудрого — Володимиром Мономахом, який у своєму Статуті (1113 р.) підтвердив вотчинний імунітет фео­далів, їх право на експлуатацію підвладного населення. Водно­час передбачалось суттєве обмеження свавілля лихварів (на ос­нові регулювання процедури і розміру позичкового процента) та полегшення украй важкого становища закупів (смердів, які по­трапили у боргову залежність до пана).

Наступний етап розвитку зведення юридичних норм пов'яза­ний із статутами Всеволода Ольговича та Ізяслава Мстиславови­ча (XII ст.), більшість статей яких регламентували князівське господарство, правопорядки у помісних селах, спадщину тощо.

Кодекс правових норм "Руська правда":