1. Типи мовленнєвих актів

Перша частина

Мартин: домінують експресиви, наявні також ди­рективи і декларативи;

П а л а ж к а: усі мовленнєві акти — експресиви.

Друга частина

Мартин: домінують директиви; наявні декларативи;

П а л а ж к а: переважають комісиви й експресиви.

2. Мовленнєві жанри

Перша частина

Мартин: відповідь на запитання; образи, ламента­ції (скарги);

П а л а ж к а: запитання, образи, погрози, дорікання.

Друга частина

Мартин: інформування, пояснення, прохання.

П а л а ж к а: розпитування, згода.

3. Норми культури мовлення

Норми культури мовлення порушуються обома пер­сонажами, вживаються грубі, стилістично знижені ви­рази:

Мартин: дурна, сліпа, глуха, нічого не тяме, як до пенька балакаєш, репаний мужик тощо;

Палажка: тобі повилазило, з глузду з ‘їхав, де ж він у біса тощо.

Обома партнерами вживаються просторічні слова і вирази:

Мартин: пристроїть, балакаєш, недурно, не бійсь та ін.;

Палажка: вчеплюсь у чуприну, кажи товком, не мо­роч мене, стерявсярозумом та ін.

Обидва учасники спілкування не знайомі з міськими звичаями, деталями міського побуту, а тому деформу­ють деякі слова:

Мартин: самуварь, кофій, сахарь; як його [каву] роб- лять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч;

Палажка: ростератор [регістратор].

У мовленні Мартина наявні русизми і кальки з ро­сійської (як ознаки «дворянського» мовлення): папінь- ка, задержав, присутствіє, зділай милость та ін.

лексем (самуварь, сахарь, ростератор тощо). Загалом у межах побутового, стилістично зниженого спілкування персонажі виявляють достатній рівень умінь породжен­ня мовлення.

5. Засоби непрямого спілкування

Таких засобів небагато, і вони наявні в мовленні Мартина. їх особливість: імпліцитна апеляція до пресу- позиції ‘скоро нас визнають дворянами’. Так, у відпо­відь на слова Палажки «Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син» Мартин від­повідає реплікою «І хлоп» з імпліцитним смислом ‘не рівня нам, дворянам’. Репліка Мартина «Вона [Мари­ся] не дурна, в ній батькова кров...» має імпліцитний смисл ‘дворянська кров’. У мовленні Палажки засоби непрямого спілкування відсутні. Вона негативно ста­виться до прийомів непрямого інформування, які вико­ристовує Мартин.

6. Риторичні аспекти мовлення

їх мало. Вони характеризують переважно мовлення Мартина. Елементи образності, мінімальні тропи і фігури не виходять за межі побутового мовлення (з'їхати з глуз­ду; пень як символ недолугості; чорні брови як символ ді­вочої краси; чорні брови злиняли; репаний мужик — тра­диційні метафори). У поясненні Мартином різниці між дворянином і хлопом наявний «символічний парале­лізм»: «сметана — одно, а кисле молоко — друге!».

7. Засоби мовного етикету

Вони відсутні в конфліктній частині спілкування; у кооперативній — обмежуються засобами ввічливості у звертанні до партнерів (Палазю-душко; зділай ми­лость). Початок спілкування також не супроводжуєть­ся вживанням традиційних етикетних форм.

Паралінгвістичні засоби спілкування

В аналізованому фрагменті паралінгвістичні засоби автором не виражені й впливу на перебіг спілкування не мають. З контексту зрозуміло, що Палажка під час роз­мови з чоловіком стоїть (Мартин: Сідай, душко!).

1. Регістрові характеристики

Притаманні повсякденному, побутовому спілкуван­ню давно знайомих, близьких людей, у межах усного ка­налу комунікації з усталеними соціальними і комуніка­тивними ролями та відомими типами ігрової поведінки.

2. Тональність спілкування

Перша частина — тональність знижена, груба.

Друга частина — тональність рівна, відносно спокійна.

3. Атмосфера спілкування

Перша частина — виразно напружено-конфліктна.

Друга частина — відносно спокійно-ділова.

Висновки

Комунікативна позиція Мартина значно сильніша, ніж Палажчина.^Він досягає своєї предметної і комуні­кативної мети. Його комунікативні тактики гнучкіші: він швидше переходить від конфронтаційного спілку­вання до кооперативного, не гублячи основного страте­гічного завдання (предметної і комунікативної мети): видати Марисю за «благородного» і зробити Палажку своїм однодумцем.

Комунікативна позиція Палажки слабка: її комуні­кативна мета зводиться лише до пом’якшення комуні­кативних стратегій Мартина: «Не дратуй мене, то есе буду робить, як звелиш». Частково досягає цієї мети. Комунікативні тактики Палажки не гнучкі: вона по­вільніше за Мартина переходить від конфронтації до співробітництва, відмовляється від своєї основної пред­метної мети — видати Марисю за Миколу.

ФРАГМЕНТ 2

(З метою детальнішого комунікативного аналізу фрагмента дискурсу кожна його трансакція пронумерована).

Голосне стукання до дверей салону розбуркало його [Євге­нія Рафаловича] з того душевного зомління, примусило встати з місця і отямиться. Машинально він обтер очі рушником, вий­шов із спальні, замкнув її за собою і, промовивши «Прошу ввій­ти», наблизився до дверей салону і відімкнув їх. Двері широко отворилися, і в отворі стояв пан маршалок Брикальський, вис- троєний, пахучий, блискучий, усміхнений, щасливий.

1. — Чи можу ввійти? — запитав, кланяючись.

• Але ж прошу, прошу, — відповів Євгеній і також ле­генько вклонився. Пан маршалок стояв хвилину в дверях. Його лице ясніло якимсь незвичним блиском, очі горіли, на устах тремтів щасливий усміх, готовий, бачилось, в одній се­кунді зірватися бурею і вибухнути веселим, сердечним рего­том. Потім він широко простер руки і кинувся на Євгенія.

2. — Ха, ха, ха! Коханий меценасе! Позволь, нехай обій­му тебе! Ха, ха, ха! Почтива душе! Ну, дай же поцілувати себе!

І він стискав, майже душив Євгенія в своїх обіймах, не зважаючи, що сей з зачудуванням зробив крок узад, хороня­чись перед вибухом його щирості, що відкрив уста для про­тесту і навіть руками силкувався легенько відсторонити пана маршалка, від якого зовсім не надіявся такої інтимності. •'¹

3. — Але ж ні, ні, не пручайся! Не можу здержатися! Та­ку радість, таку приємність, таку розкіш, яку ти справив ме­ні — золота душе! — я мушу, мушу!..

І він ще раз обняв, ще раз притиснув Євгенія до своєї гру­ді, ще раз прихилив йому до лиця свою напомадовану рідень­ку чуприну.

Євгеній пересилував себе і почав усміхатися.

• Пан маршалок, як бачу, приходить до мене в подвійно проступнім намірі.

4. — В подвійно проступнім? Ха, ха, ха! Зараз видно юриста! Прошу, прошу! В подвійно проступнім? Як се маю ро­зуміти?

• Проста річ. Пан маршалок кидаються на мене дійс­твом — се один проступок. І в додатку хочуть вмовити мене, що я сам тому причина, що я, так сказати, моральний спра- вець того проступка.

5. — Чудово! Чудово! Ха, ха, ха! Ну, але жарт набік. Доб­рий день, пане меценас! Вашу руку! Так. Здорові, дужі, весе­лі, енергійні — надіюсь, надіюсь... Світ перевертаєте, сус­пільність реформуєте — так і слід, так і слід. У вас сила ...! Нас, що пережили своє, — набік! Під ноги старе порохно! Не­хай не заваджає!..

• Поки що — прошу сідати, — промовив Євгеній, якому пан Брикальський не давав прийти до слова.

6. — (а)² Дякую, дякую, (б) Отже так! Се ваша робітня, — мовив він, переводячи дух і роззираючись довкола. — Даруй­те, що вас тут нападаю, та й ще в такій вчасній годині. Був у вашій канцелярії — там замкнено. Сторож сказав мені, що ви ще нагорі. «Дай, — думаю собі, — відвідаю того льва в його леговищі».

• Дуже вдячний за честь.

7. — Але ж навпаки, навпаки! Я дуже рад. Здавна бажав відвідати вас у вашім запсііззітиш, в тій кузні, де властиво виковуються ті плани...

• Пан маршалок іронізують. Я собі простий адвокатина. Куди мені якихсь планів? Як бачите, жию попросту, зароб­ляю на хліб, удержуюся сяк-так при теперішнім порядку і зовсім не почуваю в собі ані сили, ані охоти на суспільного ре­форматора.

8. — (а) Га, га, га! Говоріть, паночку, говоріть се кому ін­шому, не мені! Я також дещо троха знаю. Го, го, і очі маю, і вмію ними бачити! (б) А у нас, що стоїмо на вищому щаблі, дуже тонке чуття на кожен найменший рух, який проявля­ється внизу.

• Чи тілько часом вашої власної дрожі не приймаєте за якийсь страшний і ворожий вам рух? — промовив троха терпко Євгеній.

9. — (а) Ого, пан меценас починають підпускати шпиль­ки! Ну. Ні, мене тим не вколете! Я чоловік загартований, (б) Але скажіть, зробіть ласку, що властиво за ціль має той ваш дотепний — мушу се признати, що дуже дотепний, — жарт з тими хлопами?

• Жарт з хлопами? Не розумію, про що пан маршалок говорять.

10. — Ха, ха, ха! — знов розреготався пан маршалок. — Отеє правдивий гуморист. Пустив «віца», а сам ані не морг­не, ще й удає, буцімто нічого не знає.

• Пан маршалок ставлять мене в клопітливе положення. Я признаюся, що дуже люблю «віци» і рад би також посмія­тися, але, їй-богу, не знаю, про що йде мова.

11. — Але ж, коханий пане меценасе! — кричав марша­лок, знов простираючи до Євгенія свої обійми. — Перед вами властитель Буркотина і говорить вам про дотеп, який ви зро­били з його хлопами, а ви ще удаєте, що не розумієте!

• А, так! Се про ваших хлопів!

12. — Так, так! Ха, ха, ха! Знаєте, ми з жінкою вчора ре­готалися так!.. Треба вам було чути, з яким обуренням опові­дали нам ті люди ... знаєте, вони у нас іздавна-давна привик­ли — скоро що-небудь, з усім іти до двора. І з тим... Як тіль­ко вернули з міста, зараз до мене. «Просимо ласки панської, ми би хотіли спитатися, що то за адукат такий. Ми йому від­дали свою справу за ту толоку, а він нам каже: — «Ви дурні.

• Так нам казав, їй-богу! — Ви дурні! що вам, — каже, — правуватися з паном за якусь толоку? Що тота толока варта? Тьфу! Я вам не те скажу. Дайте мені тисячу ринських, а я вам виправую весь панський маєток, з будинками, фільварками і лісами». Ха, ха, ха!

Пан маршалок дуже добре наслідував голос, і вимову, і жести селян, але при останнім слові таки не видержав і роз­реготався.

Євгенієве лице потемніло. Відблиск усміху щез із нього, але очі сильно і остро вперлися в лице маршалка.

• Пане маршалку, — промовив він спокійним, але твер­дим тоном.

13. — (а) Але ж чекайте, чекайте, коханий меценасе! — перервав його Брикальський, клеплючи його по коліні. — Не потребуєте хмуритися! Адже я дуже добре знаю, куди стежка в горох, (б) Але я хочу скінчити вам їх промову, — се чудова штука! Ха, ха, ха! «А я, прошу ласки панської, так нам казав той адукат. Але ми йому сказали: — Пане адукате, ми бідні люди, але на чуже не лакомі. Нам панські добра не­потрібні, ми свого пана маршалка любимо і шануємо, а пан­ські добра — то панські, а не наші. А ми з паном маршалком не хочемо правуватися. І ми з ним погодимося, і просимо вас, аби ви нас не бунтували против нашого пана маршалка. І аби ви нам віддали наші папери і те, що ми видали вам на штем­пелі і на писанину, бо ми не хочемо вдаватися в процеси, бо ми люди спокійні, а наш пан маршалок добрий пан, дай йому боже здоровля і многа літа!» (в) А що, правда, що добре вире- цитував? Так, як навчили їх, правда?

• Пане маршалку, — мовив поважно Євгеній, — дуже перепрошаю, але мені здається, що з сим останнім питанням пан маршалок удалися на невластиву адресу.

14. — Як то? Як то?

• Прошу прийняти до відома, що я не вчив нікого і ніко­ли брехати, а про се, що мені тут вирецитували пан марша­лок, нічогісінько не знаю.

15. — Як то? Не знаєте? Так се не ви навчили їх сього?

• Надіюсь, що пан маршалок не мають наміру ображати мене такими...

16. — Але ж, коханий меценасе! Ображати! Вас! Кленусь вам, ми вчора обоє з жінкою, почувши сю вість від хлопів, зразу реготалися, а далі задумалися. А що, чи не ліпше би справді зробити так, як нам піддає меценат? (Ми не сумніва­лися, що хлопи говорять з вашої інструкції). Замість праву­ватися за те дурне пасовисько — віддати їм його задармо?

Пан маршалок говорив ті слова так собі, ніби знехотя, з виразом щирості в голосі, але його очі впилися при тім у Єв­генієве лице і слідили кождий найменший рух, кожду ледве помітну зміну виразу.

• (а) Мене ся справа не обходить зовсім, — холодно мо­вив Євгеній, — бо буркотинці від учора перестали бути моїми клієнтами, (б) Можу запевнити пана маршалка ще раз словом чести, що таких слів, як тут мені передавали пан маршалок, ані подібних слів у такім сенсі я селянам не говорив, (в) Наша розмова йшла зовсім на іншу тему.

17. — А вільно спитати, на яку? — підхопив пан маршалок.

• (а) Дарують пан маршалок, сього я не можу сказати. Коли селяни схочуть, то можуть сказати, я їх до секрету не зобов’язував, але я сам не можу сього сказати, (б) Але коли б

мені вільно було порадити пану маршалкові так, по щирос- ти...

18. — Прошу, прошу!

• То я також порадив би відступити сю толоку селянам.

19. —Так?

• Справа спорна, нема сумніву, але накілько я її знаю, селяни можуть виграти.

20. — Чи справді?

• Се моє переконання, якого я набрав, простудіювавши докладно акти.

21. — І ви радите мені уступити добровільно.

• (а) Се моя рада, (б) Розуміється, коли...

22. — Коли що?

• Коли се для пана маршалка можливо, — відповів спо­кійно Євгеній.

23. — А то як ви розумієте? Чому би мало бути неможли­во?

• На се питання пан маршалок борше могли би мені від­повісти, ніж я пану. Різні бувають причини.

24. ^;: Пан маршалок устав. Розмова зачинала йому не подо­батись. Він ішов сюди зовсім з іншим наміром. Він бажав від­разу розбити, здемаскувати Євгенія, любуватися його заклопо- танням, коли побачить, що його бунтівницька агітація серед селян відкрита, зраджена тими, кому мала вийти на користь. Для більшого ефекту він навіть прибрехав добру пайку в справ­ді наївнім та лукаво-підхлібнім оповіданню селян. А тимчасом він побачив, що Євгенія не так легко збити з пантелику, поба­чив надто, що його власна брехня відібрала йому значну часть тої певності і смілості, яка була би потрібна для повалення та­кого зручного противника. Він чув якусь оскомину в душі і для того встав, попрощався якнайчемніше з Євгенієм і пішов. Єв­геній провів його на сходи і вернувся до свого покою.

Євгеній ходив по покою і думав.

«Го, го, пане маршалку! Так легко ви не заведете мене в горох. Я знаю вас ліпше, ніж ви мене. Я знаю дуже добре, що вам учора не до сміху було, коли вам селяни передавали мою раду. І сьогодні ви силувалися на гумор, але не додержали до кінця. О, знаю, вам хотілося вшпигнути мене в саме серце, показати мені, що ті мужики, котрих добра я бажаю, самі перші зраджують моє довір’я, готові видати мене кримінало­ві. Так, се була би для вас найбільша радість; ся думка блис­котіла у ваших очах, коли ви входили до сього покою!»

Він живіше почав ходити по покою.

«Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбіль­шу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і на­дію на ліпше! Адже тільки се побожне бажання надавало па-

*3аключна трансакція, пов’язана з прощанням учасників спіл­кування, передається словами автора.

ну маршалкові при вході сюди такий щасливий, тріумфую­чий вид. Він кинувся навіть цілувати мене! Видно що «ціло-

ваніє Юдино» — се якась типова склонність таких сердець...»

Комунікативний аналіз фрагмента

Контекст і ситуація спілкування