Тема 1. Організаційні основи виробництва

Методичні поради до вивчення теми

При вивченні цієї теми студент повинен усвідомити те, що основне виробництво – це головна частина виробничого процесу. У ньому зайнята переважаюча частка основних виробничих фондів, значна частка робітників. Саме тут переробляються сировина і матеріали, перетворюючись на напівфабрикати, комплектуючі або готові вироби. Тому від ефективності основного виробництва значною мірою залежить ефективність роботи підприємства у цілому. У зв’язку з гострою необхідністю підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств на перший план виступає організація виробничої діяльності як основа підвищення економічного потенціалу і безпеки України.

Виробництво визначає економічну безпеку, сталість фінансової системи держави та рівень життя людей. Основна мета виробництва полягає у забезпеченні споживача необхідною продукцією у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для товаровиробника.

Економічний результат діяльності промислового підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежить від раціональної організації виробництва, його відповідності сучасним вимогам: оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Отже, організація виробництва – це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва у просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання ресурсів. Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов’язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

У практичній діяльності під організацією виробництва розуміють сукупність правил, процесів і дій, що забезпечують форму, порядок поєднання праці та елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Вивчення даної теми доцільно продовжити визначення закономірності, основні принципи організації виробництва. У даному контексті слід зазначити те, що системна концепція організації виробництва передбачає поділ принципів організації на принципи організації структури управління та принципи організації процесу управління.

Слід зазначити те, що до принципів організації структур управління належать:

• економність і гнучкість структури управління;

• відповідність генеральним і територіальним схемам управління;

• скорочення кількості рівнів і ланок у структурі;

• скорочення витрат на склад апарату управління;

• чітке розмежування лінійного та функціонального управління;

• єдність розпорядливості та відповідальності;

• дотримання норм керованості;

• відповідність прав і обов’язків.

Принципи організації процесу управління включають:

• забезпечення максимальної керованості, тобто зведення до мінімуму некерованих об’єктів;

• орієнтація на досягнення поставлених цілей, а не на усунення впливів, що обурюють;

• визначення ступеня раціональності централізації управління;

• рівномірність розподілу робіт;

• забезпечення необхідних характеристик управління;

• скорочення процедурних частини;

• узгодження процесів у просторі і часі;

• раціональне сполучення регламентування, нормування й інструктування;

• відповідність організаційних форм використання технічних систем організації процесу управління;

• використання стандартизації в управління.

Отже, системна концепція організації виробництва дає змогу підвищувати якість і ефективність управління на підприємстві, адаптувати параметри функціонування організації до зовнішнього або внутрішнього середовища, підтримувати стійкість організації, забезпечувати упорядкованість параметрів структури організації.

Розглянувши сутність і суспільне значення організації виробництва, сутність поняття “організація виробництва” та закономірностей і основні принципи організації виробництва можна переходити до розгляду наступного блоку питань, що присвячені історії роз­витку теорії та практики організації виробництва. Студентам потрібно акцентувати увагу на архітектурних аспектах об’єктів давнини та основних етапах еволюції концепцій виробництва, розглянувши їхній зміст. А саме те, що перші “зафіксовані на твердому матеріалі” ідеї організації виробництва належать до часів створення Великої китайської стіни, єгипетських пірамід, флотів Римської та Іспанської імперій, доріг та акведуків Стародавнього Риму. У V–VI тис. до н.е. було започатковано практику письмових запитань і консультацій спеціалістів за різними окремими питаннями. Пізніше у Греції почали вивчати методи виконання трудових операцій, питання їх ритмічності. Платон сформулював принцип спеціалізації.

Промислова революція кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. відкрила нову епоху у розвитку теорії та практики організації виробництва. Паровий двигун як джерело енергії для машин дозволив організувати машинне фабричне виробництво. Виникла необхідність в узгоджених діях усіх його ланок за допомогою встановлення й суворого виконання певних норм та пропорцій між усіма сторонами виробництва.

Студентам треба розглядати вчення англійського економіста Адама Сміта, які дозволили сформулювати теорію про розподіл праці (1776) як умову підвищення її продуктивності та основної складової організації виробництва, а також вклад англійського текстильного фабриканта Р. Аркрайт, який спроектував ткацький верстат (1770), з метою найефективнішого його використання робітниками був вимушений створити фабричний кодекс, що передбачав суворий розклад, систему штрафів за відхилення від нього.

Концепція взаємозамінних частин виробів (1790), розроблена і обґрунтована Елі Уітні, поклала початок стандартизації. Винахідник і розробник системи ефективного виробництва Фредерік Тейлор у праці “Принципи наукового управління” (1911) обґрунтував доцільність: відокремлення та вивчення елементів операцій; хронометражу; нормування праці; обліку; контролю; стимулювання праці. Френк та Ліліан Гілбрети, досліджуючи динаміку трудового процесу, розробили принципи економії рухів на основі вибору варіантів структури мікроелементів, що сприяло виникненню промислової психології (1911).

Доцільним є розгляд теорії Харрінгтона Емерсона, який застосував ідеї Тейлора до організаційної структури виробництва та сприяв використанню експертів для підвищення організаційної ефективності.

Легендарний Генрі Форд на власному автомобільному заводі здійснив диференціацію та стандартизацію елементів виробництва, застосував складальну конвеєрну лінію, що стало основою поточної організації масового виробництва (1913).

А. Адамецький у 1920-х рр. створив моделі побудови виробничих процесів у часі, графіків руху деталей за операціями, вивів формули розрахунку виробничого циклу.

У 1930-х рр. У. Шухарт, Х. Додж, Х. Ромінг, Л. Тіппет розробили методи вибіркової перевірки та статистичні таблиці для контролю якості. Методи групової обробки деталей, що сприяли автоматизації та розповсюдженню високоефективних групових поточних ліній у серійному та дрібносерійному виробництві, у 1940-х рр. були розроблені С. П. Митрофановим.

Велика кількість фахівців у 1950–60-х рр. досягла певних результатів у методах дослідження операцій: моделювання виробничої діяльності, теорія черг, теорія прийняття рішень, математичне програмування, методи сітьового планування проектів (PERT та CPM). 1960–70-ті рр. характеризуються широким використанням підприємствами-виробниками, дослідниками та користувачами комп’ю­терної техніки графіків закупівель, управління запасами, прогнозування, управління проектами, планування матеріальних потреб (MRP).

На початку 1980-х рр. на основі праць Т. Оно, У. Демінга, Д. Юра­на та інших дослідників сформувалися концепції якості та гнучкості виробництва, конкуренції на основі часового чинника: “just-in-time” JIT (“точно у термін”), KANBAN, система тотального контролю якості TQM та автоматизація виробництва (Poka-yjkes, CIM, CAD/ CAM).

У 1990-х рр. фірми почали застосовувати концепцію загального управління якістю, розгортання функції якості, сумісне проектування, функціонально-вартісний аналіз, модель безперервних покращень. Міжнародна організація стандартизації ввела у дію міжнародні стандарти ISO 9000. М. Хаммер та консалтингові фірми запровадили моделювання оновлення бізнес-процесів та радикальних змін.