Модуль іі. Організація виробничих процесів у первинних ланках підприємств

Тема 6. Побудова виробничої структури у просторі Методичні поради до вивчення теми

При вивченні цієї теми студент повинен оволодіти знаннями щодо особливостей елементного складу та сутності виробничої структури, так як поєднання частин виробничого процесу у просторі забезпечується виробничою структурою підприємства.

Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, утворює виробничу дільницю.

Основні виробничі й допоміжні дільниці та обслуговуючі служби, які згруповані на певній площі для виконання комплексу робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці, утворюють цех – територіально й адміністративно відокремлений підрозділ підприємства.

Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво. Виходячи із сутності та змісту виробничого процесу, розрізняють основне, допоміжне, обслуговуюче, побічне та підсобне виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.

Узагальнюючи викладене, можна констатувати, що виробничою структурою називається склад групи робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, які мають технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки й розташовуються на певній площі.

Виробнича структура, що будується на основі цехів, належить до цехової структури. Цехи за певними ознаками виробничого процесу та призначенням продукції (послуг) поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні, підсобні.

Основні цехи відповідно до фаз або стадій виробництва поділяються на заготівельні, обробні та складальні.

До чинників, що впливають на виробничу структуру підприємства, належать: конструктивні й технологічні особливості продукції, обсяг її випуску, номенклатура продукції, рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами, рівень автоматизації та механізації виробничих процесів, ступінь охоплення життєвого циклу виробів.

Розрізняють такі принципи просторової організації ідеального процесу, такі як: спеціалізація, пропорційність, прямоточність, що покладаються в основу побудови виробничої структури. Технологічна, предметна або змішана (предметно-технологічна) спеціалізація використовуються під час формування основних цехів та дільниць.

У разі технологічної спеціалізації виробничий підрозділ виконує тільки певну частину однорідних операцій на послідовно розташованому устаткуванні за широкої номенклатури оброблювальних предметів праці, що характерно для одиничного та дрібносерійного типів виробництв.

Предметна спеціалізація виробничої структури, притаманна масовому та великосерійному виробництву, передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів вузької номенклатури з використанням різноманітного спеціалізованого устаткування, розташованого за ходом технологічного процесу.

На промислових підприємствах із масовим та серійним типами виробництва застосовується змішана структура, за якої заготівельні виробництва та цехи будуються за технологічним принципом, а оброблювальні та випускаючі об’єднуються у пред­метно-замкнені ланцюги (цехи або дільниці). Технологічні, пред­метні та змішані структури мають певні переваги й недоліки.

Цехи з предметною спеціалізацією включають дільниці як з предметною, так і з технологічною спеціалізацією, а цехи з технологічною спеціалізацією – технологічні дільниці, сформовані за групами устаткування й габаритами виробів.

Предметна спеціалізація передбачає формування цеху на базі кількох предметно-замкнених дільниць, кожна з яких спеціалізується на випуску відносно вузької номенклатури виробів, що мають подібні конструктивно-технологічні ознаки й реалізують закінчений цикл їх виготовлення за принципом прямоточності.

Оптимізація виробничої структури здійснюється шляхом всебічного її аналізу за низкою показників:

• розміри виробничих ланок;

• ступінь централізації окремих виробництв;

• співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами;

• пропорційність виробничих ланок;

• рівень спеціалізації окремих виробничих ланок;

• ефективність просторового розташування, характер взаємозв’язків між підрозділами.

У сучасних умовах важливою проблемою є просторове розташування підприємства. Під час створення підприємства розробляється генеральний план, який являє собою графічне відображення його території з усіма будівлями, спорудами, комуні­каціями, транспортними шляхами та сполученнями, прив’язани­ми до певної території (місцевості). В основу розробки генерального плану покладаються просторові зв’язки елементів виробничої системи (виробництв, цехів та господарств), що забезпечують економію території та виробничих площ. При цьому враховується низка принципів.

Показниками раціонального планування виробництва та підприємства у цілому є: розмір площі території; оптимізація поверховості; протяжність комунікацій; ступінь забудівлі; забезпечення санітарно-гігієнічних норм і виробничих умов; наявність резервних площ для розширення й реконструкції підприємства; функціо­нальність конструкції; естетична та архітектурна виразність форм корпусів та службових приміщень.

Загальною проблемою як для нових, так і для діючих підприємств є розміщення виробничих об’єктів. Критерії їх розміщення визначаються конкуренцією та економічною вигодою.

На вибір місця розташування виробничих підприємств впливають: близькість до споживачів, діловий клімат, загальні витрати, інфраструктура, потенціал трудових ресурсів, постачальники, місце розташування інших об’єктів підприємства, зони вільної торгівлі, політичний ризик, державні бар’єри, торговельні союзи, екологічні вимоги, країна-споживач, конкурентоспроможність.

Студентам треба зрозуміти, що ефективність виробництва значною мірою залежить від раціональності його структури. Серед напрямів проектування та вдосконалення виробничої структури вирізняються такі: оптимізація розмірів підприємства; поглиблення спеціалізації основного виробництва; розширення кооперації з технічного обслуговування виробництва.

Прогресивна організація виробництва базуються на формуванні комплексних автономних дільниць з предметною спеціалізацією.