Тема 3. Виробничий процес і організаційні типи виробництва Методичні поради до вивчення теми

При вивченні цієї теми студент повинен усвідомити те, що процес виробництва будь-якої продукції успішно відбувається лише у тому випадку, коли усі його складові елементи тісно взаємопов’язані між собою.

Основою формування кожного підприємства, незалежно від форми власності та галузі виробництва є виробничий процес.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних трудових дій робітників, у результаті яких утворюються матеріальні цінності.

Необхідними елементами виробничого процесу є три складові: живий труд – трудова діяльність людей, спрямована на створення матеріаль­них цінностей, предмети праці (оборотні засоби), засоби праці (основні засоби).

Виробничий процес включає трудові процеси, які потребують витрат часу та ресурсів (людських, матеріальних тощо) та природні процеси, які потребують лише витрат часу та матеріальних ресурсів, але не по­требують людських ресурсів. Трудові процеси виконуються робітника­ми самостійно або за допомогою машин, механізмів тощо (наприклад, токарне обладнання, фрезерування, шліфування деталей; фасування цу­кру, молока, йогуртів, соків; пошиття одягу тощо). До природних нале­жать, наприклад, такі процеси, як висихання фарби на виробах, твердін­ня бетону, скисання молока для подальшого його перероблення, визрівання сиру, просочування ізоляції в електротехнічних виробах, ви­тримка вин та коньяків тощо.

Основою будь-якого виробничого процесу є технологічні процеси – це сукупність операцій з виготовлення готової продукції чи її частин. Тех­нологічний процес складається з окремих операцій. Операція є складо­вою процесу виробництва продукції, яка передбачає виконання однієї роботи на одному робочому місці чи на робочих місцях-дублерах з по­стійним застосуванням однотипного інструмента або обладнання. Опе­рації, які належать до технологічних процесів, також звуться технологі­чними операціями. Операції сприяють раціональному розподілу праці, її спеціалізації, раціональній організації трудового процесу на кожній ді­льниці підприємства, рівномірному завантаженню окремих робочих місць, обґрунтуванню норм виробітку, норм часу та норм обслуговуван­ня. У залежності від особливостей виробничого процесу організуються виробничі ланки підприємства, вирішуються питання організації та пла­нування на підприємстві. Сукупність виробничих процесів утворює ви­робничу структуру підприємства.

Класифікація виробничих процесів залежно від призначення та ролі у процесі виробництва. Залежно від призначення та ролі у процесі виробництва виробничі процеси розподіляються на основні, допоміжні та обслуговувальні.

Центральне місце у виробничому процесі займають основні виробни­чі процеси та основні операції технологічного процесу, які до них нале­жать. Основний процес – це процес, у якому вихідні сировина і матеріа­ли перетворюються на готову продукцію. При виконанні основних операцій основного виробничого процесу змінюються форма, розміри, якісні характеристики вихідної сировини і матеріалів (наприклад, з ме­талевих заготівок виробляють деталі, вузли, машини, апарати, агрегати; хімічна енергія палива перетворюється на електричну енергію; з куска тканини виробляють одяг тощо).

Допоміжні виробничі процеси створюють умови для успішного здійс­нення основних процесів. Наприклад, виготовлення запчастин та ін­струменту, ремонт обладнання, перетворення енергії однієї напруги в іншу, енергії пари – в енергію води тощо. Такі процеси іноді називають­ся забезпечувальними. Виробництва, в яких протікають допоміжні про­цеси, об’єднуються у відокремлені виробничі ланки: інструментальне господарство, ремонтне господарство, енергетичне господарство.

Завдання обслуговувальних процесів – обслуговувати потреби основ­них і допоміжних процесів та створювати передумови для їх успішного виконання. Це складське та транспортне господарства, відділи та служ­би технічного контролю якості продукції.

Класифікація виробничих процесів за технологічною ознакою. Синтетичні виробничі процеси мають місце, коли з різних видів си­ровини та матеріалів виготовляють продукцію одного найменування (наприклад, електричні машини, верхній одяг, печиво, йогурт тощо).

В аналітичних виробничих процесах один вид сировини чи матеріалів використовується для виготовлення декількох видів готової продукції (наприклад, переробка нафти, виробництво чавуну, сталі, про­кату з руди, виробництво меблів тощо).

Прямі виробничі процеси застосовують один вид сировини для виго­товлення одного виду продукції (виробництво електроенергії на базі па­лива – вугілля, газу чи мазуту, енергії води, вітру, сонця тощо).

Незважаючи на різноманітність виробничих процесів, їх організація передбачає використання таких загальних принципів організації виробничого процесу на підприємстві.

1. Спеціалізація виробничих процесів, тобто закріплення за кожною ді­льницею, робочим місцем певного виду робіт, схожих за виконанням (цей принцип лежить в основі розподілу народного господарства на комплексні галузі виробництва і подальшої спеціалізації окремих га­лузей та підгалузей, підприємств).

2. Пропорційність. Полягає у однаковій відносній продуктивності виро­бничих підрозділів як основного, так й допоміжного виробництва. Принцип передбачає рівномірне і оптимальне завантаження потужно­сті обладнання, відсутність “вузьких” місць у виробничому процесі та зайвого обладнання.

3. Паралельність. Сутність принципу полягає в одночасному, тобто па­ралельному, виконанні окремих операцій виробничого циклу. Таке їх виконання сприяє скороченню втрат часу, пов’язаних з чеканням предметами праці наступних операцій.

4. Ритмічність. Характеризується рівномірним запуском та випуском продукції протягом визначеного часу (година, зміна, тиждень, декада, місяць), однаковими проміжками часу між запуском-випуском окре­мих партій продукції при рівномірних трудових витратах на виготов­лення продукції.

5. Прямотоковість. Передбачає організацію виробництва у просторі за найкоротшим шляхом виконання усіх операцій та руху предметів праці за робочими місцями, виробничими дільницями, цехами від запуску сировини до випуску готової продукції.

6. Потоковість. Означає скорочення перерв або їх повну ліквідацію при виробництві окремих видів продукції. Найбільш повно цей принцип використовується у потоковому виробництві.

7. Безперервність. Організація виробничого процесу таким чином, щоб кожен предмет праці як можна менш часу залишався поза роботою.

8. Принцип найменших зусиль. Передбачає таку побудову виробничого процесу, у залежності від особливостей технології, при якій мінімі­зуються витрати енергоресурсів на транспортування предметів праці від одної операції до іншої.

9. Автоматичність. Забезпечення максимально можливого рівня ви­конання усіх операцій виробничого процесу автоматично, без участі у ньому робітників.

10. Принцип уніфікації. Передбачає використання однакових деталей, комплектуючих, вузлів та модулів для різних типів машин і облад­нання; однакових інгредієнтів для різних виробів.

11. Принцип нормалізації. Передбачає багатоцільове застосування окре­мих видів продукції, машин, обладнання у різних середовищах. На­приклад, одна і таж машина може пересуватися на поверхні води, під водою та літати у повітрі.

Сучасна організація виробничого процесу передбачає застосування більшості перелічених принципів для створення ефективного виробниц­тва.

Наступний блок питань узагальнює поділ виробничих процесів на організаційні типи виробництв та їхні техніко-економічні характеристики.

Під типом виробництва розуміють сукупність ознак, які визнача­ють організаційно-технологічну характеристику виробничого проце­су, який виконується як на одному робочому місці, так і на сукупності їх у масштабі дільниці, цеху, підприємства.

Тип виробництва – найважливіший параметр, який визначає форми і методи організації праці, виробничого процесу, оперативно-календарного планування, системи управління тощо.

В основу класифікації типів виробництва покладено такі чинники: номенклатура продукції, обсяг виробництва (річна виробнича програ­ма), конструктивно-технологічні особливості виробів, ступінь стійко­сті номенклатури (характер повторюваності випуску виробів), харак­тер завантаження робочих місць. Залежно від цього змінюється вид та рівень спеціалізації виробництва, починаючи з робочого місця і закін­чуючи підприємством.

Для промислових підприємств існують три типи виробництв: оди­ничне, серійне та масове.

Одиничний тип виробництва характеризується виготовленням оди­ничних екземплярів виробів широкої номенклатури, виробництво яких впродовж тривалого часу (рік і більше) не повторюється повто­рюється через невизначені інтервали часу. При цьому на кожному ро­бочому місці виконуються різнобічні деталеоперації (цехи одинично­го виробництва, дослідні цехи). Наприклад, виробництво космічних кораблів, телескопів, електричних машин і апаратів за спецзамовленням, ексклюзивного одягу, тортів тощо.

Серійний тип виробництва характеризується виробництвом обме­женої номенклатури виробів з певною конструктивно-технологічною однорідністю. При цьому виготовлення кожного з виробів повторю­ється з визначеною періодичністю. На кожному робочому місці вико­нується декілька деталеоперацій, які ритмічно повторюються. Залежно від ступеня повторюваності розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та багатосерійне виробництва.

Масовий тип виробництва характеризується вузькою номенклату­рою виробів (один чи декілька), які випускаються у значній кількості При цьому на робочому місці виконується одна-три деталеоперації впродовж тривалого часу (рік і більше). Умовою масового виробницт­ва є повнота завантаження обладнання і робочих місць завданням з випуску виробів тільки одного найменування.