
- •Психічні властивості
- •2.Відображення у живій природі:
- •2)Психічне відображення.
- •1.Виникнення спонукання та попереднє визначення мети.
- •2.Обмірковування і боротьба мотивів.
- •3.Прийняття рішення, остаточна постановка свідомої мети.
- •4.Виконання рішень і намірів.
- •2.Теорія, базована на якостях нервової системи.
- •3.Конституційна теорія темпераменту.
- •I. За змістом матеріалу
Аналіз співвідношення понять «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» .
Поняття «людина» об’єднує в собі 2 лінії розвитку.
З одного боку людина – це біологічна істота – представник біологічного виду, який х – ся певною тілесною організацією що має ряд суттєвих ознак.
Індивід це окрема жива істота представник біологічного роду людей. ( колір очей , волосся і т.д)
З другого боку людина – суспільна істота - носій свідомості , яка є результатом її суспільного розвитку.
Особистість – це діяч суспільного розвитку свідомий індивід , який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну суспільну роль. Особистість це обов’язково свідомий індивід тобто людина яка має достатній рівень розвитку свідомості та соціальної зрілості , тому маленьких дітей та психічно хворих людей не вважають особистостями.
Індивідуальність – це поєднання біологічних , психологічних , соціальних особливостей людини , що утворюють її своєрідність , відмінність від інших людей.
Аналіз загальної психологічної сутності відчуття, його фізіологічних механізмів. Види відчуття.
Відчуття – це найпростіший пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Відчуття є первинною і початковою формою орієнтування організму в навколишньому середовищі.Новонароджена дитина в перші дні теж реагує лише на окремі властивості предметів, а згодом цей процес удосконалюється. Отже, відчуття є ранньою формою оточуючого світу.
Відчуття є процесом пізнання дійсності.
Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес ,який виникає у відповідь на дію подразника на відповідний (адекватний) йому аналізатор.
Аналізатор –це спеціальний фізіологічний канал відчуттів по якому інформація з оточуючого світу дістається до свідомості людини.
Будова аналізатора
1.Периферична –орган чуття –приймає збудження та перетворює зовнішню енергію в біострум.
Орган чуття –це анатомо фізіологічний апарат, що розташований на периферії(на краю) тіла або внутр..оргнаів, основною функцією є сприймання дії певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища.
Головною частиною кожного органа чуття є закінчення чутливого нерва-рецептор
2.Провідникова частина- містить доцентрові та відцентрові нерви, за допомогою яких нервове збудження потрапляє до КГМ та виходить з неї.
3.Центральна мозкова частина-відповідний центр в корі головного мозку , вищий відділ аналізатора.Саме тут на основі нервового збудження виникає психічний процес – відчуття.
Фізіологічні механізми високої чутливості до звуків рідної мови, до гами різнокольорових і музичних тонів формуються і розвиваються протягом життя шляхом утворення тимчасових нервових зв»язків(умовних рефлексів)Отже фізіологічний механізм відчуттів може бути охарактеризований як механізм умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів що виникає.
Види відчуття:
Класифікація відчуттів
1.за наявністю безпосереднього контакту рецептора подразником.
-дистантні(зір, слух, нюх)
-контактні(смак, біль, шкіра)
2.за розташуванням рецепторів
-інтероцептивні(на внутр…органах)
-екстероцептивні(на зовн..органах)
-пропріоцептивні( в рухових апаратах)
Існує 2 великі групи зорових відчуттів:
-хроматичні(світлова гама)
-ахроматичні(безкольорові)
Слухові відчуття (мовні,музичні, шуми)
Вібраційні( коливання пружного середовища
Нюхові
Смакові
Шкірні(тактильні-тиск, дотик; температурні, больові)
Органічні(переживання, емоційний стан)
Статичні( положення у просторі)
Кінестезичні(скорочення і розслаблення м»язів)
Аналіз провідної діяльності підліткового віку.
Провідними видми діяльності є міжособистісне спілкування з ровесниками(інтимно-особистісне спілкуваня) , з дорослими , суспільно –корисна, соціально- пізнавальна діяльність.
1.Міжособистісне спілкування
2.Спілкування підлітка з ровесниками
3.Спілкування підлітка з дорослими.
-стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки.
-прагнуть до довірливого , нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими
-малоусвідомлювані поведінкоі реакції
-реакція опозиції
4.Суспільно-корисна діяльність підлітка
-опанування знань, розвиток умінь і навичок й соціалізація підлітка, як особистості.
-охоче беруться за будь-яку суспільно-корисну справу.
5.навчання підлітка
-віддає перевагу тим видам навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах та очах значущих інших.
Види мислення, їх характеристика.Аналіз етапи розв»язування мислительних задач.
1 наочно – дійове мислення - пов’язане із практичними діями з конкретними предметами
2наочно – образне мислення - в його змісті переважають уяви образи об’єктів у дійсності.
3 словесно – логічне - це мислення поняттями , судження , за допомогою логічних операцій з ними має вигляд міркувань і здійснюється шляхом мислетинних операцій.
За особливостями завдань які треба розв’язувати , мислення може бути :
1 практичне мислення – це фізичне перетворення дійсності тобто внесення реальних змін в оточуючий світ.
2 теоретичне мислення – спрямоване на відкриття законів , властивостей об’єктивної дійсності.
За ступенем новизни результатів мислення.
1 репродуктивне - в його процесі людина спирається на вже відомі у суспільстві поняття , судження , умовиводи.
2 творче – характеризується створенням нового продукту і нових способів діяльності для суспільства.
1 усвідомлення проблемної ситуації
Проблемна ситуація - це суперечність між умовами та обставинами діяльності між тим якими знаннями володіє людина і тим до чого вона прагне досягти яких знань потребує.
2 усвідомлення проблемного завдання
Проблемна задача - це чітко зрозуміле питання над яким потрібно мислити.
3 аналіз умов задачі
Гіпотеза – припущення способів та шляхів розв’язування задачі та її кінцевого результату.
4 розвязування задачі
Починається перевірка правильності гіпотези
5 перевірка розв’язання задачі
Відбувається зіставлення отриманого результау із уявним результатом.
Визначити особливості соціальної ситуації розвитку і провідної діяльності у дошкільному віці.
Провідна діяльність
Провідною діяльністю дошкільного віку є гра.
Гра самостійна діяльність дітей що моделюй життя дорослих . гра має соціальний характер :
- Гра – діяльність в якій діти виконують ролі дорослих відтворюючи у ігрових умовах їх життя, прайю та стосунки між ними.
- Діти виконують ролі дорослих які здійснюють соціальні функції.
Гра має важливе значення для розвитку дитини
- Тут вона пізнає світ , стосунки , ролі, поведінку людей
- Оволодіває правилами та нормами життя
- Тренерує пам'ять , розвиває сприймання , мислення , фантазію
- Сприяє фізичному розвитку дитини , створює його перспективу. В ній виникають і диференціюються нові види діяльності , зокрема учіння , яке готує перехід дитини дор наступної стадії розвитку - етапу молодшого шкільного віку.
Соціальна ситуація розвитку
Сфера спілкування із дитина – предмет – дорослий перетворилася у Дитина – дорослий предмет у цьому віці не цікавить дитину на перший план пізнання вийшли стосунки у дорослому світі , поведінка дорослої людини. Виникає пізнавальне спілкування з дорослим :дошкільники ставлять тисячі запитань ..
Виникає ще одна форма спілкування - особистісне спілкування з дорослим : дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм і правил.
Дати характеристику пізнавальним новоутворенням підлітка.
1.Розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений новими, значно вищими вимогами навч..діяльності.
-уява –форм..вищі довільні форми уяви
-зростає обсяг уяви.
- удосконалюється вміння розподілити та переключати увагу.
Відчуття і сприймання
-трансформація процесів відчуття
-почуття естетичного сприймання прекрасного
2.Розвиток словесно-логічної пам»яті
-активно починає розвиток механічного
-розвиток довільної опосередкованої пам»яті.
3.Розвиток мислення (абстрактного)
-формування понятійного мислення
-гіпотетично-дедуктивні судження
-індивідуальний характер мислення
4.розвиваєтьяс мовлення
-удосконалення мовлення,як засобу спілкування
-красномовність не притаманна підліткам
-збагачується словниковий запас.
5.Розвиток уяви.
-існує лише одгна псих..функція якою підліток оволодів так, що в змозі довільно нею керувати.
-розшир..зміст образів уяви.
-процеси уяви набувають довільності , поступово перетворючись в особливі дії, спрямовані на побудову образів ще не прийнятих людиною предметів, ситуацій.
-зростає вимогливість підлітків до утворення своєї уяви.
-реальність уявного світу підлітка суб»єктивна – це тільки його реальність.
Дати аналіз соціальної ситуації розвитку раннього юнацького віку.
У юнацькому віці зростає інтерес до дорослих; Знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають довірчими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх Особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя, а саме: бути зданим орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо; для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляд, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні до себе, і до оточуючих; мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);
бути зданим спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.
Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільш гострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйнятгя. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга. Ставлення до ровесників диференціюється, критерії їх оцінок набувають множинності: одного високо оцінюють за знання і обирають його для спільних занять, іншого—за успіхи в спорті: з ним відвідують спортивну секцію. Але існує тенденція переносу ставлення до ровесника як до друга за декількома найважливішими для себе критеріями, наприклад, за успіхами в навчанні та за моральними цінностями. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. Дружба— це процес здійснення соціальної рівності ("Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти"). Дружба має моральну природу: головне — чесність та вимогливість, розум та здатність оцінювати своє "Я" в його власній сутності. демонстративні чим у підлітка. Емоційна сфера стає значно багатшою.
Дати характеристику свідомості людини як вищої форми розвитку психіки.
Cвідомість – це вища інтегрована форма психіки , яка формується під впливом суспільно – історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.
Основні характеристики свідомості :
1 акумуляція ( накопичення) знань про навколишній світ
2 розрізнення суб’єкта і об’єкта тобто усвідомлення власного я і я інших людей.
3 забезпечення ціле утворюючої діяльності людини.
Свідомість – це інтегральний фактор психічних процесів . у психіці не існує окремих психічних явищ , усі вони взаємопов’язані , але при цьому кожне психічне явище зберігає свою особливість. Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу
Дати характеристику соціальній ситуації розвитку і провідній діяльності немовляти.
Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями. Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик.
Перші “запитання”, які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Для дитини діалог — це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги. Соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація "МИ", соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати, для чого людство і створило ерзаци присутності дорослого — пустушку та колисання. Провідною діяльністю дитини в немовлячому віці є емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини,— це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Д.Б. Ельконін писав: перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства — це потреба дитини в людині, спочатку матері, батьку, потім друзях, товаришах, в колективі і нарешті — в суспільстві. На розвиток цієї потреби слід звернути особливу увагу:з дитиною необхідно розмовляти, посміхатися, не посилаючись на те, що дитина ще не розуміє того, що говорить дорослий.
Дати психологічну характеристику типів темпераменту та особливості їх врахування у навчально-виховній роботі.
Сангвінік Характеризується високою лабільністю. Умовні рефлекси утворюються легко і вирізняються точністю та міцністю. Сангвініки можуть легко збуджуватись. А також легко гальмувати свої бажання .Діяльність сангвініка характеризується продуктивністю. Якщо йому цікаво, якщо він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця.
Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з людьми, вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почувається в новому оточенні. За спрямованістю він яскравий екстраверт. У колі друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій переважно оптимістичний.
Для сангвініка характерна підвищена реактивність.У нього гнучкий розум, добре розвинуте почуття гумору.
За відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними та поверховими.
Холерику Характерна циклічність у діяльності та поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху до мети, і раптом усе лишити.Непостійність його настрою та циклічність поведінки пояснюються неврівноваженістю вищої нервової діяльності та виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Тому інтенсивна діяльність підкірки не завжди достатньо регулюється корою. Це яскраво простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.
Характерним для холерика є те, що позитивні рефлекси у нього виробляються дуже легко й залишаються надовго, а гальмівні виробляються з труднощами. Холеричний тип, який є підвищено збудливим та нестриманим, може виявлятися в житті в різних варіантах.
Характеризується підвищеною емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво-він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги.За спрямованістю-екстраверт, любить бути в центрі уваги, непоступливий.Швидкий темп мовлення.
Меланхолійному типові темпераменту властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси - низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об»єктах діяльності. Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Грубість, нетактовність, неповагу та інші негативні моменти поведінки меланхоліки переносять дуже боляче. Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпераменту: повільний, млявий темп рухів, малорухома й водночас напружена міміка, повільна манера мовлення, голос неголосний, погляд часто збоку або повз співрозмовника.
Флегматик - людина повільний, врівноважений і спокійний, якого нелегко емоційно зачепити і неможливо вивести з себе. Почуття його зовні майже не проявляються. Флегматики вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому в своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний. Вони точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Для них характерна зосередженість, витривалість, серед інших вирізняються стійкістю уваги, здатністю старання й наполегливо працювати. За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби в нових знайомствах. Водночас йому властиві обов´язковість, товариськість, рівне ставлення до інших людей. Його важко роздратувати чи довести до афективного стану.
Особливості врахування різних видів темпераменту у процесі навчання та виховання учнів.
У дітей сангвіністичного темпераменту легко утворюються та залишаються стійкими тимчасові зв»язки , вони легко засвоюють новий матеріал. Але внаслідок того що вони дуже рухливі і їхня увага відвертається від основної справи. Потрібно постійно підтримувати інтерес сангвінів до розпочатої справи інакше вони почнуть нудьгувати, стануть млявими або навпаки, шукатимуть сторонні збудники та розважатимуться.
Холерики. Працюючи з холериками слід враховувати, що вони легко концентрують свою увагу на тому чи іншому об»єкті але не можуть її швидко переключити. Тому як процеси гальмування в них уповільнені. Холерики можуть порушувати дисципліну на уроках , тому що частіше бувають підвищено збудливими навички та звички в холерика утворюються легко, але змінити їх буває дуже важко. До них не можна застосовувати грубих, категоричних заборон, а спрямовувати їх на іншу діяльність поступово.
Флегматик. У дітей флегматичного та меланхолічного типу темпераменту тимчасові зв»язки утворюються повільніше, внаслідок недостатньої рухливості кількості процесів, тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння та опанування навчального матеріалу. Динамічні стереотипи у флегматиків утворюються повільніше ніж у сангвініків/ а тому їх треба поступово переключати з однієї звичної дії на іншу.
Діти меланхолічного темпераменту потребують особливої уваги через свою вразливість, швидку втомлюваність організму, їм необхідні спокійне сприятливе оточення, який передбачає поступовий перехід від звичних умов життя до іншої діяльності та інших умов. Слабкість нервового процесу цих учнів вимагає чуйного та бережного ставлення до них.
Дати характеристику особистісним новоутворенням дошкільника.
Діяльність і поведінка дошкільника спричинюються рядом мотивів, між якими існує складна система різних співвідношень. При виникненні ситуації зіткнення безпосередніх особистісних спонукань дитини з засвоєними соціальними мотивами виникає так звана боротьба, внаслідок якої один мотив починає домінувати і підпорядковувати інші. Повторюваність цієї ситуації формує супідрядність мотивів як особистісне новоутворення дошкільного віку.
Супідрядність мотивів - спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими
Конкретний зміст цієї ієрархії, а саме, які мотиви підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку дітей і їх виховання. Дії дорослих виступають прикладом для дошкільника, який опосередковує свої бажання та дії цим зразком. У дітей цього віку наявні особистісні та соціальні мотиви поведінки, однак перші є домінуючими.
У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці засвоєними моральними нормами. Спочатку у неї формуються моральні уявлення та оцінки, джерелом яких є спілкування з дорослими, сприймання казок, мультфільмів та оповідань етичної тематики. Паралельно поведінка малюків регламентується вимогами дорослих. Відповідність вчинків дитини суспільним етичним нормам, що визначається та оцінюється дорослими, викликає моральні переживання. З часом ці моральні переживання забезпечують присвоєння моральних норм - вироблення внутрішніх етичних інстанцій, яких дитина дотримується навіть поза контролем дорослого.
Дати загальну психологічну характеристику психічного розвитку.
Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховногоо процесу.
Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття "розвиток" від інших змін об'єктів та зміст і специфіку психічного розвитку дитини.
Об'єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами "більше-менше", перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані — збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психічному — збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті і т.д.
Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.
Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.
Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині.
Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):
1. Преформований. 2. Непреформований.
Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.
Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини. Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені чітко ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти. Разом з тим, психічний розвиток — це закономірні зміни психіки людини, які виявляються в кількісних та якісних структурних перетвореннях. Це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.
Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення — це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням — це процес індивідуального розвитку (онтогенез).
Дати характеристику соціальній ситуації розвитку молодшого шкільного віку.
Специфіка соціальної ситуації розвитку молодшого школяра зумовлюється переходом до нового соціального статусу - школяра. Вступ дитини до школи змінює її статус та взаємини в соціумі, тому забезпечує конструктивне подолання нею кризи 6 (7) років. Однак раптовий перехід дитини до статусу школяра є складним:
o оскільки результати навчання дитини є значимими для суспільства, то успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня,
o перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити до школи, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі, Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання, тому успішність їх пристосування до нового соціального статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується перше психічне новоутворення віку - внутрішня позиція школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкільного навчання.
З»ясувати психологічну сутність самосвідомості та Я-концепції особистості.
САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо. На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації.
"Я-концепція" - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. "Я-концепція" формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки зі світом, що її оточує. Образ "Я" - продукт самосвідомості, тобто вияву усвідомлення та оцінки індивідом себе як суб'єкта практичної і теоретичної діяльностей, ідеалів, переконань, які мотивують його активність. Види образів "Я": соціальне "Я", духовне "Я", фізичне "Я", інтимне "Я", сімейне "Я" тощо, а також "Я" - реальне, "Я" - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне тощо.
"Я-концепція" — це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру.. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити". Отже, образ "Я" постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини. образ "Я" забезпечує самототожність (індентифікацію), особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється у вербалізованій формі: власного бажання - "я хочу", усвідомлення своїх можливостей - "я можу", вимогливості - "мені потрібно", цілеспрямованості - "я прагну".
З»ясувати суть основних властивостей уваги.
1.Інтенсивність- це ступінь напруження уваги. Чим менший інтерес у людини до діяльності , тим більше впливаєть на неї інші подразники.
2.Концентрація- це міра заглибленості в об»єкт уваги або діяльність, яку людина виконує в даний момент. Чим більша концентрація уваги, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних подразників.
3.Стійкість- це тривале утримання уваги на предметі чи діяльності. Включає в себе інтенсивність і концентрацію уваги.
4.Коливання- це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об»єкта або діяльності.
5.Нестійкість- це ступінь відволікання уваги.
6.Обсяг -це кількість об»єктів , які сприймаються одночасно з достатньою нестійкістю. 7.Переключення –довільна зміна людиною спрямованості своєї уваги з одного об»єкта на інший.
8.Розподіл уваги0 одночасна увага до 2-х або кількох об»єктів та одночасне виконання дій з ними і спостереження за ними.
Охарактеризувати провідну діяльність молодшого шкільного віку.
Учіння молодшого школяра першочергово спрямоване на інтелектуальний розвиток, однак паралельно розширює кругозір дитини, формує її світогляд, сприяє моральному на соціальному становленню.
Учіння - провідна діяльність молодших школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності. Навчальна діяльність молодших школярів є полімотивованою. Спостерігається також динаміка навчальної мотивації впродовж даного вікового періоду. Так, багатьох першокласників, якими навчання в школі сприймається як гра, воно приваблює супутніми ознаками - шкільним приладдям, дзвониками тощо, - тут має місце зовнішньо атрибутивна мотивація навчання. Молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у першому класі та бальних оцінок у 2-4 класах. Поступово у молодших школярів формується самооцінка результатів їх учіння. Оскільки самооцінка виступає потужним механізмом саморегуляції успішності навчання дитини, то її значимість у молодшому шкільному віці є дуже суттєвою.
Охарактеризувати основні пізнавальні новоутворення молодшого школяра та особливості його пізнавального розвитку.
Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.
Нижня межа цього вікового періоду (6—7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків.
Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми Протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Однак темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється. За цими показниками хлопчики випереджають дівчаток. Однак за збільшенням грудної клітки дівчатка у 9 років наздоганяють хлопчиків, а в 10 — випереджають.
Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодшому шкільному віці відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливості для цілеспрямованої вольової поведінки, планування і виконання програм дій. Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фіксувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимог учителя. Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі вражень від зовнішнього світу, утворенні тимчасових нервових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні особливості. Так, очі завдяки пластичності кришталика можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не стежити за їхньою поставою, це може спричинити підвищення очного тиску, нечіткість зображень на сітківці, короткозорість.
Охарактеризувати особистісні новоутворення підліткового віку.
1.Почуття дорослості у підлітковому віці.
-новий рівень самосвідомості , суб»активне уявлення про себе, як про дорослу людину.
-не влаштовують правила , мораль, які існують для дітей і є джерелом їх несамостійності.
-усіляко намагається реалізувати свою потребу в утвердженні опозиції дорослої людини.
2.Потреба у самоствердженні , самореалізації.
-підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями
3.Розвиток самосвідомості
-самопізнання
-образ фізичного Я
-формуєтьяс статева ідентифікація
-вищий рівень активності у самопізнанні ніж у молодшого школяра.
-Я-образ нестійкий.
4.Самооцінка підлітка
-нестійка, та не завжди адекватна
-оцінюють свою особистість загалом.
-формування адекватної самооцінки
5Розвиток спонукальної сфери підлітка.-намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих.
-починає формуватися світогляд
-прагнення бути не гіршими від інших не втратити своє я, що свідчить про наявність у дітей почуття власної гідності
-основою мотивації стають цінності
-домінантні групи інтересів підлітка
1.егоцентрична –інтерес до власної особистості
2.домінінта далечини-велика суб»єктивна значимість далеких подій, ніж поточних та близьких.
-домінанта зусилля – потяг до протистояння.
-домінанта романтики – прагнення до невідомого, незвіданого,ризикового.
Охарактеризувати провідну діяльність раннього юнацького віку.
Навчально-професійна діяльність.
ПАрофесійне самовизначення.
У старших класах форм..психологічна готовність до самовизначення.
-сформованість на вимого психологічн..структурного теоретичного мислення
-розвиненість потреб що забезпечують змістовну наявність особи.
-ставлення передумов індивідуальності, як результат розвитку і усвідомлення свої здібностей і інтересів.
На стадії фактичного вибору (11 років)
Стадія пробного вибору(16-19)
Реалістичний вибір(після 19 років)
-усвідомлення цінності суспільно-корисної праці
-загальне орієнтування в системно-економічній ситуації країни.
-визначення далекої професійної мети
-знання про внутрішні перешкоди, що ускладнюють досягнення мети
-орієнтація на престиж професії
Охарактеризувати пізнавальні новоутворення та інтелектуальний розвиток у ранньому юнацькому віці.
-формально-логічне
-формально-оперативне мисленя
-індивідуальна спрямованість і вибірковість інтересів пов»язана з життям
-вживання раціональних прийомів довільного запам»ятовування матеріалу
-способи самопізнання
-самоконтроль.,самоаналіз
-Володіння складними інтелектуальними операціями.
-вікова особливість полягає в тшвидкому розвитку спец..здібностей, пов»язаних з професійною сферою.
-виникнення здібностей до інтроспекції., до рефлексії.
-здатність розрізняти суперечності міжж думками , словами і вчинками.
Отже основним пізнавальним новоутворенням ранньої юності є формування індивідуального стилю розумової діяльності , тобто стійкої сукупності індивідуальних варіацій у способах сприймання , запам»ятовування і мислення за якими стоять різні функції набування накопичення і переробки та використаня
Обгрунтувати основні особистісні новоутворення та розвиток особистості у ранній юності.
1.Втиникнення потреби у самовизначенні.
2.готовність до особистісного та професійного самовизначенняю
3.Формування життєвих планів.
-спрямованість в майбутнє
-прагнення будувати життєві плани
Попереднє самовизначення , побудова життєвих планів – центральне психологічне новоутворення юнацького віку.
4.Розвиток самосвідомості і особистості .
Подальший розвиток «я концепції»
-відкриття власного Я., власного світу, думок
-самовпевненість
5.прагнення пізнати себе як особистість призводить до поглибленого самоаналізу.
6.ціннісні орієнтації (етичні, естетичні)
Складається світогляд як система узагальнених знань про світ і про інших людей.
7.активно розвивається сфера емоцій та почуттів
Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних і інтелектуальних можливостей , горизонтів, що відкриваються створюють у хлопців і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус.
Юність це період якому властиві суперечливі переживання, внутрішня незадоволеність, тривожність, але вони менш
Охарактеризувати основні показники вікового психічного розвитку.
Показники психічного і особистісного розвитку. Процес психічного та особистісного розвитку характеризується такими основними інтегральними показниками, як розвиток свідомості, розвиток спрямованості особистості, розвиток психічної структури діяльності, розвиток суб'єктності дитини у різних сферах її життєдіяльності, розвиток духовності, довільність у поведінці та організації психічних процесів.
Розвиток свідомості особистості. У процесі розвитку свідомості як вищого рівня психічного відображення і саморегуляції змінюються зміст, структура та механізми ідеального відображення дитиною дійсності. Це виявляється у зміні характеру розумової діяльності
Розвиток спрямованості особистості. Враховуючи сформованість у дітей різноманітних потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів, можна з'ясувати їх провідну спрямованість, яка визначає основні особливості поведінки. В одних дітей вона постає як навчальна спрямованість (добре вчитися, виконувати вимоги вчителів задля оцінки), в інших — як пізнавальна (інтерес до розв'язування задач, здобуття нових знань, вибіркове ставлення до навчальних предметів, надання переваги не оцінці, а зацікавленості заняттям
Розвиток психічної структури діяльності особистості. З віком дитина опановує основні складові діяльності (цілетворення, планування, прогноз, оцінка, самооцінка, діагностика, корекція). Це також означає, що в неї розвиваються мотиви та саморегуляція, вона оволодіває певними діями, виробляє індивідуальний стиль діяльності
Розвиток суб'єктності дитини. Суб'єктність особистості проявляється на основі рефлексивного усвідомлення себе та своїх можливостей, внутрішніх інтенцій (спрямованості до активності). Це усвідомлення здійснюється у кількох напрямах:
— усвідомлення себе як тілесного індивіда (соматичне Я);
— усвідомлення себе як соціальної істоти, подібної до інших людей, як члена соціуму (соціальне Я);
— усвідомлення себе як індивідуальності, яка має власний психічний світ, не тотожний психічному світові будь-якої іншої людини (духовно-психічне Я), на основі чого виникає почуття собіподібності, ідентичності (Я-образ);
— усвідомлення себе як духовної особи, яка має певний сенс життя, сумління, віру.
Розвиток духовності особистості. Духовний розвиток є основою розвитку особистості. Духовність людини не тотожна духовному життю суспільства. Вона є способом самопобудови особистості. Духовність пов'язана з вибором власного образу, своєї долі та ролі, тобто із зустріччю зі своїм Я, своїм сумлінням. Вона означає розвиток духовної ментальності особистості.
Духовний розвиток особистості полягає в оволодінні духовним потенціалом свого народу, людства.
Довільність у поведінці та в організації психічних процесів особистості. З віком дитина все більше може керувати собою, у неї виникає різнопланова саморегуляція поведінки, мотивації, розвитку. Система саморегулювання передбачає сформованість умінь ставити цілі, планувати свою діяльність, прогнозувати, оцінювати, коригувати свою поведінку.
Охарактеризувати основні новоутворення у психіці немовляти.
Новоутворення періоду немовляти. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку.
Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася. Замість єдності батьків і немовляти, з'явилися двоє: дорослий і дитина.
Слово дорослого починає регулювати поведінку дітей уже наприкінці першого року їх життя. Діти в цей час розуміють до 20 слів. На кінець першого року життя діти вимовляють свої перші слова ("мама", "тато", "на", "дай" тощо). Таких слів може бути 10—12.
Мова, як і всі новоутворення віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла лише близьким. Ця мова специфічна за структурою, складається з обірваних слів. Дослідники називають її "мовою нянь". Але якою б не була ця мова, вона являє собою нову якість, яка може служити критерієм того, як стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність.
Обгрунтувати суть пізнавальних новоутворень раннього віку.
1.Розвиток мовлення:
-є сенситивним для розвитку мовлення 9максимальна ефективність)
-формування активної мови
2.розумовий розвиток
-сприймання із акту реагування на предмет перетворюється в акт орієнтації в предметному світі.(єдність зорового та кінестезичного), сриймання синкретичне , нерозчленоване, дитина сприймає загальні контури предмета без аналізу його частин та якостей.
3.Розвиток пам»яті
-образна
-мимовільна
-виділення пам»яті з акту сприймання.
4.Розвиток мислення:
-Мислення наочно-дійове. Узагальнення як розумове об»єднання предметів,які мають спільні ознаки.Зародження уяви на основі уявлень пам»яті та розвитку мови.
Уява репродуктивна , емоційно –забарвлена.
Обгрунтувати суть особистісних новоутворень раннього віку. Аналіз кризи трьох років.
1 самопізнання своїх дій, станів
Однорічна дитина на своє відображення у дзеркалі реагує як на іншу дитину , то вже в 2 роки дитина відчуває ніяковість навіть розгубленість , відвертається від дзеркала а зображення називає хлопчик або дівчинка. В 2 р. 6міс впізнає себе і називає своїм іменем.
2 самосвідомість – усвідомлення образу себе і ставлення до себе.
Нарешті пізнає що сама може бути джерелом бажань і не бажань може впливати на інших людей. Дитина радіє від відкриття своїх сил та можливостей. Добре рефлексує на реакції та оцінки дорослих відносно її поведінки , виправляє свої помилки , невдачі . радіє своїм успіхам.
3 гордість за досягнення
Воно включає в себе
- намагання одержати успішний результат своєї діяльності
- бажання продемонструвати свої успіхи дорослому
- загострене почуття власної гідності яке виявляється в підвищеній чутливості до визнання успіхів дитини з боку дорослого.
4 здатність розуміти емоційний стан іншої людини.
Після 1,5 року малюк виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину , обняти її , поцілувати дати їй іграшку або солодощі.
Криза трьох років
Найважливішими ознаками є :
- негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини , передусім як відмова підкорятися вимогам до неї.
- Впертість . дитина хоче щоб з нею рахувалися що свідчить про становлення її як особистості. Вперта дитина настоює на тому чого їй не так сильно хочеться або й зовсім не хочеться.
- Непокірність . найчастіше вона постає як протест проти порядків , заборон , звичаїв що панують у дома
- Свавілля . частково воно нагадує кризу першого року але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів.
- Протест – формами його є бунт проти батьків налаштованість на суперечку з ними.
Охарактеризувати пізнавальні новоутворення дошкільного віку.
Новоутворення дошкільного віку. Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Зокрема, починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості.
Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній. Для її пізнавальних процесів характерний синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений перцептивними діями; в увазі — вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій; у пам'яті — об'єднанням зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; в мисленні — об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань.
У дошкільному віці уява, мислення та мовлення тісно пов'язані. їх синтез породжує здатність творити образи та довільно маніпулювати ними за допомогою мовних само-інструкцій. Це означає, що у дитини виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка. Одночасно завершується процес опанування мови як засобу спілкування, що створює основу для активізації виховання і розвитку дитини як особистості. У процесі виховання відбувається засвоєння необхідних моральних норм, форм і правил культурної поведінки. Усвідомлені малюком норми і правила починають керувати його поведінкою, перетворювати його дії на довільні та морально регульовані вчинки. Це засвідчує появу довільної моральної саморегуляції.
У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Дитина цього віку вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.
Охарактеризувати загальні закономірності відчуттів.
1.Порог чутливості – відчуття виникають при дії подразника визначеної інтенсивності.
Адаптація- пристосування чутливості до постійно діючого подразника, що проявляється під впливом безпосереднього або супутнього подразника.
Явище синестезії-збудження викли відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності. Посилює чуттєвий тон відчуттів.
Поняття сенсорної організації – характерний для індивіда розитку окремих систем чутливості і спосіб їхнього об»єднання в комплексі.
Синсебілізація- підвищення чутливості в результаті зміни чутливості однієї з аналізуючи систем під впливом діяльності іншої.
Взщаємодія відчуттів- зміна чутливості однієї аналіз..системи під впливом іншої.
Локалізація- будь-чке відчуття має просторове розташування .
Обгрунтувати єдність свідомого і несвідомого в психіці.
Психіка людини складається з 2 рівнів :
- Вищий рівень психіки людини – свідоме
- Нижчий рівень – несвідоме.
Несвідоме – це сукупність психічних явищ вплив яких на життя та діяльність не усвідомлюється людиною.
До несвідомих явищ належать :
- Сновидіння та всі психічні явища під час сну.
- Реакції – відповіді, інтуїція
- Писання ,читання , ходьба
- Мотиви , потяг , пристрасть
- Марення , галюцинації
Несвідоме скл з 2 основних частин :
1 підсвідоме – прояви психіки які на даний момент перебувають поза свідомістю людини проте тісно з нею пов’язані .
«Я» (ego) - це дії які спрямовані на задоволення витіснених бажань та потягів
Воно (іd) – це дії які спрямовані на задоволення витіснених бажань та потягів за будь – яких умов , незважаючи на наслідки.
«понад Я» ( syper ego) – це уособлення голосу моралі.
2 несвідоме – рівень психічної активності особистості , який виникає під час виконання творчих завдань. отже психічна діяльність людини являє собою єдність свідомого та несвідомого.
Охарактеризувати психологію як науку:джерела, галузі, її зв»язок з іншими науками.
Психологія- це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності.
Джерела психології:
1.Народна психологія – народні казки, міфи, прислів»я, приказки тощо містять описи психічних явищ, описи їх проявів у поведінці людини, визначення їх значення у житті та ін…
2. Життєва психологія – у кожної людини протягом життя накопичується власний досвід психічного життя.
3. Релігійна ПСХЛ-базується на вірі у певні постулати духовного життя та характеризується спрямованістю до Божества.
4. Парапсихологія – сукупність поглядів на нетрадиційні незвичайні явища та «таємниці» психіки, наприклад, екстрасенсорика,телекінез, левітація, яснобачення.
5.Наукова психологія – це система система наукових уявлень які розкривають природу психіки закономірності її розвитку функціонування. Галузі психології
1.Загальна психології вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини з нормальним психічним розвитком.
2.Вікова психологія вивчає психічний розиток людини, формування її психічних процесів і станів на певних вікових періодах розитку. Поділяються на :
- дитячу психологію – від народження до 10;
-психологію підлітка – 11-16
-психологію юнацтва- 16-25
-психологію дорослої людини.
- психологію людини похилого віку.
3.педагогічна психологія вивчає психологія основи виховання та навчання.
4.Соціальна психологія вивчає психологічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях і соціальних групах.
5.Практична психологія вивчає особливості надання психологічної допомоги людині.
Зв»язок психології з іншими науками:
Зв»язок з суспільними науками насамперед зумовлений тим, що що психологія довгий час була в складі філософії, тому багато проблем дослідження для обох цих наук є спільним.
Філософія є теоретико-методологічною основою психології.Найтісніший зв»язок психологія має з педагогікою.
Психологія є основою педагогіки.
З природничими науками психологія пов»язана загальнотеоретичними положеннями, які використовуються для обґрунтування закономірностей розвитку та функціонування психіки.
Медичні науки беруть до уваги напрацювання психології у розв»язанні проблем охорони здоров»я, боротьби із захворюваннямию
Зв»язок з технічними науками важливий для розв»язання проблем інженерної психології(досліджує ставлення людини до різних механізмів, формування характеру у взаємодії з машинами)
Охарактеризувати мислення як опосередковане і узагальнене відображення дійсності. Операції мислення, їх сутність.
Мислення - пізнавальний психічний процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення зв'язків і стосунків між предметами об'єктивної дійсності. Мислення - процес, пов'язаний з обробкою інформації, або отриманої через відчуття, або збереженої в пам'яті в результаті особистого досвіду,
Операції мислення :
-аналіз (уявний розподіл) - виділення в об'єкті тих або інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, стосунків і так далі; це розчленовування пізнаваного об'єкту на різні компоненти.
-синтез (уявне об'єднання) - розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-синтетичному процесі мислення переходити від частин до цілого.
-узагальнення (уявне об'єднання в клас або категорію) - об'єднання багатьох предметів або явищ за якоюсь загальною ознакою.
-порівняння - операція, що полягає в зіставленні предметів і явищ, їх властивостей і стосунків один з одним і у виявленні спільності або відмінності між ними.
-абстрагування (виділення одних ознак і отличение від інших) - розумова операція, заснована на відверненні від несуттєвих ознак предметів, явищ і виділенні в них основного, головного.
- класифікація - систематизація супідрядних понять якої-небудь області знання або діяльності людини, використовувана для встановлення зв'язків між цими поняттями або класами об'єктів.
- категоризація - операція віднесення одиничного об'єкту, події, переживання до деякого класу, яким можуть виступати вербальні і невербальні значення, символи і тому подібне
Обгрунтувати психологічну характеристику поняття «характер». Аналіз рис характеру.
В поняття характер вкладене розуміння звичної поведінки. Яка характерна для особистості. Вживання цього терміну означає визначити її стійкі істотні риси або особливості, які відрізняють її від інших людей, підкреслити її індивідуальну своєрідність, визначити поведінку в цілому , її ставлення до себе ат інших людей, до діяльності й суспільства, що дасть змогу передбачити, як вона вчинить у тих чи інших ситуаціях та за певних обставин.Характер-найцінніше надбання особистості.Характер-це індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що вказує на узагальнене її відношення до оточуючого світу і виражається і її звичній поведінці.характер- це компонент особистості, який має свою структуру, що в певний спосіб поєднує його риси.
Риса характеру – це індивідуальні звичну форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності та які дають змогу з певною вірогідністю передбачати поведінку особистості в тій чи іншій життєвій ситуації.
І.За морально-психологічною природою
1.моральні- риси, що проявляються у ситуаціях,я кі ставлять пере особистіст. Вимогу діяти згідно з суспільними нормами , ідеалами, правилами поведінки.
2.Вольові- проявл..в умовах які спонукають особистість головним чином до вольових зусиль.
3.Емоційні- проявл..у сит..коли потрібно емоційно оцінити себе, чи інших людей, явища природи
4.Інтелекутальні- виникають за обставин,які вимагають від особистості насамперед чіткого й усвідомленого сприймання навколишньої дійсності, обдуманого, глибокого розв»язання різних життєвих завдань.
ІІ.За появою в онтогенезі.
1.Прості-виникають першими у формуванні характеру особистості.
2.Складні- формуються на більш пізніх етапах онтогенезу, на основі простих.
ІІІ.Симптокомплекси.
1.Риси, що виражають ставлення до інших людей.
2. Риси що виражають ставлення до самого себе.
3.Риси, що виражають ставлення до праці, справи.
4.Риси. що виражають ставлення до речей.
Обгрунтувати загальне поняття про вікову та педагогічну психологію як самостійні галузі психологічної науки.
Вікова психологія-це самостійна галузь психологічних знань, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя. Як самостійна галузь вікова психологія виникла в кінці ХІХ- поч…ХХ ст..Одним із понять вікової ПСХЛ є поняття онтогенезу. Онтогенез-це процес становлення основних структур розвитку свідомості людини, як особистості.від народження і впродовж усього життя. Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення та інші психічні функції; вона вивчає як змінюються ці функції з віком людини. Предметом вікової психології є вивчення у людини на різних вікових етапах гри, навчання, праці, спілкування тощо, формування психічних якостей підростаючої особистості, появу новоутворень, які виникають з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку. Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природних факторів (спадковість, визрівання організму тощо) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини.
Педагогічна психологія також є галуззю психології. Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Психологи основну увагу у педагогічній психології зосереджують на вивченні психологічних закономірностей навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків і дорослих людей. Педагогічна психологія диференціювалась на декілька галузей знань. Серед них — психологія навчання(Психологія навчання вивчає закономірності розвитку особистості, виникнення психологічних новоутворень у людей різних вікових груп під час їх навчання.), психологія виховання(Предметом психології виховання є дослідження психологічних закономірностей формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу,) , психологія учителя.
(Психологія вчителя вивчає психологічні проблеми, що включають вчителя як спеціаліста з притаманними йому функціями, пов'язаними з навчанням і вихованням учнів у школі, класним керівництвом, проведенням позакласної роботи, зв'язками з батьками і громадськістю.)
Проаналізувати суть психологічної готовності дітей до навчання у школі.
Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової "соціальної позиції" — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — учбовою (O.K. Любчук). Психологічній готовності дітей до шкільного навчання присвячені роботи Г. Віцлака, О.В. Запорожця, В.К. Котирло, С.О. Ладивір, Н.А. Побірченко, Є.В. Проскури, Н.Ф. Скрипченко та ін.
Вступ дитини до школи.
Вступ дитини до школи — важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.
Успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня та ін. На перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя. Вони поширюються значною мірою і на позашкільний час (виконанням дітьми домашніх завдань).
Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно цим вимогам, інших вимоги гальмують і викликають надмірну стриманість, деякі не приймають вимог і навіть намагаються діяти всупереч їм. Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять підстави для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою важливість індивідуального підходу до дітей у керуванні процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами їх поведінки.
Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань. Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, якщо вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особистість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий).
Прокоментувати вікову періодизацію психічного розвитку.
У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.
Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також Конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи. Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.
віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.
2. Натальний період — пологи.
3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців.
4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.
5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:
— молодший дошкільний вік — 4-й рік;
— середній дошкільний вік — 5-й рік;
— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.
7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
8. Дорослішання:
— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;
— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);
— зріла юність — від 18 до 20 років.
9. Дорослість:
— рання дорослість — від 20 до 40 років;
— зріла дорослість — від 40 до 60 років.
10. Старість — після 60 років.
У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.
Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
Проаналізувати основні підходи щодо проблем співвідношення навчання та розвитку.
В психології можна виділити кілька підходів, кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання.
У центрі першого підходу, який пропонувався в історії науки, було положення про незалежність процесів дитячого розвитку від процесів навчання. Таких теорій було кілька і всі вони . розглядали навчання як зовнішній процес, який повинен так чи інакше узгоджуватись із дитячим розвитком, але який сам по собі не бере активної участі в дитячому розвитку, нічого в ньому не змінює, а швидше використовує досягнення розвитку, аніж просуває його хід і змінює його напрямок.
Психічний розвиток, говорить Л.С. Виготський, проходить у процесі спілкування дитини з дорослим, який її навчає, передає досвід. У цьому процесі створюються нові форми психічного життя, нові уміння. А тому те, чого дитина не може зробити сама, вона може зробити за допомогою дорослого. І це визначає її подальший розвиток: адже те, що вона сьогодні може зробити лише з допомогою, завтра вона зможе зробити самостійно.
Зона найближчого розвитку — це відстань між рівнем актуального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дородового розвитку дитини. Ідея "зони найближчого розвитку" і запропоновані прийоми її вивчення дозволили Л.С. Виготському ввести динамічний принцип у вивченні розумового розвитку дитини і оціненні можливостей її розвитку, а це дозволило вирішити ще одне важливе завдання — дати наукові основи для раціонального педагогічного впливу на дитину. Усвідомлюючи, які операції дитина може виконувати за допомогою дорослого, тобто, які можливості знаходяться в "зоні найближчого розвитку", вчитель може не лише передбачати подальший психічний розвиток свого учня, але й впливати на цей розвиток, керувати ним.
Г.С. Костюк розглядає розвиток і навчання згідно своєї концепції, в діалектичному взаємозв'язку. При всьому важливому значенні навчання в психічному розвитку особистості розвиток неможливо звести до учіння, тобто засвоєння знань, умінь та навичок, досвіду. Розвиток не вичерпується тими змінами особистості, які прямо витікають з навчання. Він характеризується, як писав І.М. Сєченов, тими "розумовими переворотами", які відбуваються в голові учня, коли він навчається говорити, читати і писати, засвоює соціальний досвід, що передається йому в усній чи письмовій формах. В результаті цих "переворотів" і виникають нові якості, нові структури психічної діяльності.
Навчання впливає на розвиток школярів і своєю організацією. Воно є формою їх колективного життя, спілкування з учителем і один з одним. У класному колективі складаються певні взаємовідносини які так чи інакше впливають на розвиток школяра. Педагогічна практика показує, що навчання залежить від індивідуальних відмінностей в научуваності, від схильностей учнів та їх загальних і спеціальних здібностей.
Проаналізувати психіку новонародженого.
Період новонародженості попри свою відносну нетривалість є особливо важливим у розвитку дитини, якій із першим подихом необхідно передусім пристосуватися до нових умов. А вже на третій тиждень життя вона починає реагувати на соціальні агенти (чинники).
Ситуація дозрівання і розвитку новонародженого. Сучасна новонароджена дитина дещо відрізняється від новонародженого десятки тисяч років тому. За подібних природних умов рівень психічного розвитку (зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях), якого досягає дитина на кожному історичному етапі розвитку суспільства, неоднаковий. Це пояснюється тим, що процес її психічного розвитку не підпорядковується вічним законам природи, законам дозрівання організму.
У психологічній літературі є певні розбіжності щодо тривалості періоду новонародженості: одні дослідники обмежують його до 10 днів, інші — до 2 місяців. Очевидно, аргументованішою є думка, згідно з якою новонародженістю вважають період від народження до двох місяців, оскільки на другому місяці життя відбувається не тільки адаптація дитини до нових умов, а й проявляється перша форма людської поведінки — “комплекс пожвавлення”, що є дуже важливим у психічному розвитку дитини.
Дитина народжується із готовою до функціонування системою безумовних рефлексів (вроджених реакцій організму на певні впливи): смоктальний, захисний, орієнтувальний. Однак їх недостатньо для того, щоб забезпечити її активну взаємодію з оточенням. Основою розвитку новонародженого є безпосередній контакт (взаємодія) з матір'ю, у процесі якого починають вироблятися перші умовні рефлекси (набуті), зокрема положення тіла при годуванні.
Комплекс пожвавлення. Спостереження за новонародженим дали підстави для висновків, що першою формою людської активності є емоції дитини, виражені плачем, криком. Умовна емоційна реакція, якою є усмішка, з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у зв'язку з появою у полі зору дитини знайомої людини. Усмішка новонародженого є зверненням до близької людини, впізнаванням її, радістю відкриття іншої людини. Вона супроводжується мімікою, жвавими рухами, гулінням, поверненням голівки до дорослого. Усе це становить цілий комплекс проявів радості, який називають комплексом пожвавлення. Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.Його поява є є свідченням нормального психічного розвитку. Емоційна взаємодія дитини із дорослим — це фундаментальний чинник розвитку її особистості та психічного здоров'я у дорослому віці.
Новонароджений швидко вчиться розрізняти знайомі та незнайомі обличчя, стежити за рухами дорослого. Експерименти підтверджують вибіркову спрямованість дитини на різні зображення: якщо їй пропонують на вибір кілька зображень, то людське обличчя вона розглядає найдовше.
Отже, специфіка психіки новонародженого полягає в орієнтації його індивідуальної організації на розвиток у соціальному оточенні. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.
Проаналізувати соціальну ситуацію розвитку і провідну діяльність раннього дитячого віку.
Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов'язаний із ходьбою. Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: “дитина — предмет — дорослий”.(дитина виявляє свої бажання ) 2)Дитина-Дитина (встановлення і організація контактів дітей між собою) Предметно-маніпулююча діяльність
Характеристика: 1)спільна дія (мета і дія злиті)
2)частково самостійна дія.На 2-му етапі дія поділяється. Дитина визначає функцію певного предмета, усвідомлює мету.
3)Самостійна дія
4)Самостійний перенос дії(перенос дії на інші предмети)
В цій діяльності зароджується ігрова діяльність
-перенос предметних дій на іграшки
-застосування предметів-замінників (годування ляльки ложкою.а потім паличкою)
-є вигадана ситуація(ніби годує)
-відтворення дій конкретних людей(як мама дорікає дочці)
Проаналізувати основні особистісні новоутворення та розвиток особистості молодшого школяра.
1.Рефлексія –це здатність виділяти та аналізувати власні психічні стани(уважність), усвідомлювати зміст своїх думок, міркувати також сюди відносять і усвідомлення своєї безмежності(я ще не вмію).виникає усвідомлення власних дій, психічних станів.
2.Почуття соціальної і психологічної компетенції.(за несприятливого розвитку – соціальної і пихологічної неповноцінності, неспроможності) а також почуття диференціації своїх можливостей(можу-не можу)
3.Розвиток самосвідомості та самооцінки молодшого школяра
-формується «я образ»-результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей.
-починається розвиток самооціни дій, яка опосередковує її ставлення до себе., інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими
-слабка диференційованість за змістом
-успішністьначання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов»язані
-несамокритичність
-рівень домагань.
Розвиток особистості:
1.емоції та почуття
-діти стають стриманішими
-навчальна та ігрова діяльність
-емоційно вразливі почуття власної гідності
-почуття симпатії, дружби, гуманності.
2.вольові якості
Довільне регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати , думати, запам»ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя
3.Індивідуально-типологічні особливості темпераменту
-сангвінік, флегматик, меланхолік, холерик.
4.характер
-цілеспрямованість, акуратність , любов до праці.
5.Розвиток здібностей
Відрізнення один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам»ятовувати й відтворювати свої думки за допомогою усного мовлення.Виробляються уважність, спостережливість, якості пам»яті, мислення й мовлення а також вольові і емоційні властивості.Формуються вольові компоненти здібностей:упевненість, наполегливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню.
Проаналізувати загальне поняття про психіку як сукупність психічних явищ.
Під психікою розуміють можливість людини:
-чути птахів, звуки муз..інструментів, людську мову
-бачити різні предмети
-відчувати аромат квітів
-роздумувати над прочитаною книгою
-змінювати оточуючий світ відповідно до своїх бажань
Всі ці вище перераховані можливості людини можна об»єднати одним поняттям – психічні явища або явища психіки.
Отже психіка- це сукупність психічних явищ.
Психічні явища(психіка) вищавищаявища

Пізнавальні психічні процеси
Пізнання оточуючого світу.
-емоції
-почуття
-воля
-відчуття
-сприймання
-пам»ять
-мислення
-мовлення
-уява
Психічні процеси
форми цілісного відображення дійсності, маюсть скороминучий характер
Психічні стани триваліші, стійкіші душевні переживання
Психічні властивості
стійкі психічні якості, які відрізняють людину від інших людей
-настрій
-розсіяність
-рішучість
збентеження
-спокій
-сумнів
-натхнення
Емоційно-вольові психічні процеси
Ставлення та зміна оточуючого світу.
-темперамент
-характер
-здібності
-спрямованість
Психіка людини проявляється , формується і розвивається в її діяльності. Тому аналізувати психічні явища(процеси, стани, властивості) можна лише вивчаючи діяльність людини.
Прокоментувати матеріалістичне розуміння психіки, особливості психічного відображення.
Матеріалізм –розглядає первинність матеріального світу по відношенню до духовного розвитку, тобто матеріальний світ виник першим, вснує вічно, а психіка(душа) є вторинна, тобто породженням матерії.Відповідно до цього виникла матеріалістична психологія, яка пов»язує психіку людини із особливостями функціонування її організму9матерії), психіка є наслідком розвитку розвитку та функціонування організму людини(матерії).
Дійсно наукове вирішення питання про походження психіки дає філософія діалектичного матеріалізму і її теорія відображення. Психіка є результатом довготривалого розвитку матерії, тому не вся матерія володіє психікою, лише на певній стадії її розвитку виникла психіка. Психічне життя виникає на самій високій стадії розвитку матеріального світу- на стадії появи живих істот- тварин і людини.
Отже психіка- це особлива властивість особливим чином організованої матерії, яка задатна відображати оточуючий світ. Психіка є особливою властивістю нервової системи та ї найвищого відділу головного мозку.
Психіка не матеріальна, але вона існує реально і проявляється в поведінці та діяльності. Психіка володіє психічним відображенням дійсності.
Особливості психічного відображення:
-Предмети та явища оточуючого світу діють на людину і відображаються у свідомості людини у вигляді образів(уявлень) свідомості.
-Психічне відображення носить пасивний характер , тому що відбувається лише за активної взаємодії людини з оточуючим світом.
-Психічне відображення має здатність зберігати образи оточуючого світу певний час після припинення їх впливу на людину.
-Відображаючи оточуючий світ у людини виникають певні переживання щодо об»єкта ,який відображається у свідомості.
-Психічне відображення є суб»єктивним образом об»єктивного світу.
Суб»активний- який є для всіх людей однаковий.
Об»активний- -це створеня образів оточуючого світу кожною людиною по-своєму.
Психіка- це властивість високоорганізованої матерії- мозку, функцією якої є активне відображення об»єктивного світу.
Проаналізувати виникнення психіки на певному етапі розвитку матерії.
Усім видам матерії , неживій і живій властиве відображення оточуючого світу-здатність певним чином реагувати на впливи оточуючого світу.
1.Відображення у неживій природі:(механічне –вода пересуває каміння, фізичне-вода стирає каміння, хімічне-випаровування води)