2. Організація державної влади і територіальний устрій.

12 серпня 1919р. Рада народних міністрів УНР прийняла Декларацію, яка проголила перехід до нового етапу будівництва Української держави на основі європейської моделі.

26 травня 1920р. остання крапка щодо напрямку державного будівництва була поставлена Декларацією нового кабінету В. Прокоповича, що свідчило про цілковиту зміну курсу на користь „ринкового” вибору. Що стосується територіального устрою, то виникла парадоксальна ситуація. Формально Директорія сприйняла ідею земельного поділу України. Але у реальному житті все залишалося по-старому з урахуванням саме губернсько-повітової моделі. ЗУНР дістала статус області.

Впродовж 1917-1920р.р. Україна існувала як унітарна держава, яка весь час (за винятком періоду гетьманства) тяжіла до федералізації.

Проблеми організації державної влади в УНР:

• ідея найскорішого скликання парламенту але військові та інші не передбачувані події перешкоджали втіленню цих планів.

• проблеми у виконавчій владі: 15 листопада 1919р. у Кам’яниці останнє засідання Директорії у тодішньому складі. У зв’язку з виїздом за кордон членів Директорії А. Макаренка і Ф. Швеця – верховне керівництво справами накладалося на С. Петлюру.

• остаточне поновлення диктаторства С. Петлюри

• відбувся перерозподіл влади між членами Директорії

• тривав процес урегулювання відносин між Директорією (або самим уже Петлюрою) і Радою Народних Міністрів.

• уряд видає закон, що передбачав скликання передпарламенту під назвою „Державна народна Рада”.

• поступовий перехід від парламентської до президентсько-парламентської моделі організаційної влади. (Закони „Про Тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР” і „про державну народну раду УНР”.

• діяльність місцевої влади – залишилась відома вертикаль комісарів – волосних, повітових і губернських і паралельні органи місцевого самоврядування які поновили свою діяльність після повалення гетьманства.

Директорія унр

(законодавча, виконавча, судова влада)

влада тимчасова до скликання Конгресу.

Вдосконалення системи влади й управління або парламент або радянська республіка. Обрано було компромісний варіант: у центрі знаходився парламент, а на місцях – губернські і повітові ради.

• Державна народна рада – передпарламент.

• Рада Міністрів підзвітна Державній Народній Раді – виконавчий орган влади.

3. Військова та зовнішня політика

У Директорії на відміну від ЦР питання про створення збройних сил Української держави було дуже важливим. 24 листопада 1918р. Петлюра підписав „Наказ Армії УНР” про створення республіканських збройних сил. Розглядалося кілька варіантів формування української армії від набору добровольців (саме цю ідею підтримали Січові стрільці) до організації збройних сил на зразок Червоної армії.

Проблеми:

• недостатня національна свідомість офіцерського складу

• служба у лавах української армії знач. числа російських офіцерів

Був обраний варіант масової мобілізації. Згідно з відповідним законом про її проведення, прийнятим 27 листопада 1918р. громадяни, які пройшли муштру в усіх видах армій й на флоті, здатні носити зброю, від 20 до 35 років включно і старшини до 43 років повинні „негайно стати до лав армії УНР”.

У листопаді збройні сили налічували близько 150 тис. штиків.

Проблеми:

• армію заполонили декласовані елементи, які стали тягарем для боєздатних частин (про це попередні Січові стрільці)

• у Директорії не було ні фінансових, ні інших ресурсів, належного командного складу для утримання збройних сил

• присутність такого явища як „отаманщина” – (бажали створити собі „свою власну гвардію” (взаємні звинувачення Коновальця, Петлюри, Винниченка)

• трагедія українського єврейства – погроми

• не вистачало амуніції, зброї, майже не було технічного забезпечення, авіації, слабкість кінноти.

На початку січня 1919р. в армії налічувалося близько 50 тисяч воїнів при 1490-150 гарматах. У травні їх залишилося 14-15 тисяч – усього 11 дивізій об’єднаних у три групи: запорізький корпус, корпус Січових стрільців та Волинська група.

Паралельно діяла Українська галицька армія.

Сучасники позитивно оцінювали закон „Про державний інспекторат у військовій частинах” (запозичено у Червоній армії інститут комісарів, а тут – інспекторів), оскільки він сприяв зміцненню дисципліни і порядку у військах.

Зовнішня політика:

Директорія опинилася перед вибором: або Антанта, або радянська Росія.

• Антанта не підтримала заклик до дружніх відносин;

• Розвіялися перспективи щодо порозуміння з Москвою;

• Квітень 1919р Директорія проголосила політику, „опори на власні сили;

• Однак через півроку Польща з противника стає союзником (українсько-польський договір від 21 квітня 1920р. і сьогодні викликає неоднозначні оцінки.

• Пошук союзників серед країн Чорноморського басейну;

• Спроба домовитися 1920р. з бароном Врангелем.

Все це разом зумовило зовнішньополітичні невдачі УНР, „великі держави Європи”, за визначенням Петлюри, „не хотіли розуміти українські боротьби”.