2. Організація державно-політичної влади в період Центральної Ради на Україні

Свої звернення до народу ЦР оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції. У Першому Універсалі ЦР назвала себе „вибраним органом” українського народу. У Третьому Універсалі зазначається, що „разом з братнім народом України вона поставлена „берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі”, а в Четвертому Універсалі сказано: „ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу селян, робітників і солдатів”.

На відміну від універсалів у деклараціях Генерального Секретаріату вживаються не політичні, а правові визначення Центральної Ради: „законодавчий орган”, „представницький орган”, і нарешті, - „революційний демократичний парламент”.

В основоположному документі ЦР декларувалося, що вона є тимчасовим органом до Всеукраїнських Установчих зборів. ЦР формувалася не шляхом загальнодемократичних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних громадських організацій.

Першим узагальнюючим документом, який мав регламентальну діяльність ЦР став „наказ Українській Центральній Раді” від 23 квітня 1917р. Згідно з п. ІІІ цього наказу робота ЦР мала проводитися через її Загальні збори та Комітет Ради.

Комітет ЦР здійснював законодавчі функції в період між пленумами ЦР. А 12 липня ЦР видала постанову про компетентність і склад свого Комітету, або Малої Ради, як його згодом називали. Відповідно до цієї постанови Комітет визначався як постійний орган, який розробляє й вирішує всі найважливіші справи, які виникають на сесіях ЦР.

Пізніше було прийнято й інші акти, але ЦР так і не окреслила межі правового поля, в якому мала діяти. Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат, який в документі того періоду характеризувався по-різному: як виконавчий орган ЦР (Декларація Генерального Секретаріату від 10 липня 1917р.), як окремий, відповідальний перед ЦР орган (Другий Універсал) і як „правительство” (Третій Універсал). Після проголошення Четвертого Універсалу Генеральний Секретаріат перетворився на Раду народних міністрів.

3. Розпуск Центральної Ради та утворення гетьманського уряду.

25 березня 1918р. в Лубнах, на Полтавщині, відбувся з’їзд українських хліборобів, на якому було створено партію хліборобів-демократів. Ця партія проголосила своє негативне ставлення до аграрної політики Центральної Ради й зажадала ввести до її складу своїх представників.

29 квітня 1918р. в Києві відбувся конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної влади у формі диктатури. Наслідком стало проголошення на конгресі П. Скоропадського гетьманом Української Держави. Ця форма правління відрізнялася від Козацької держави і була близька до монархічної.

Того ж дня Скоропадський оголосив „Грамоту до всього українського народу”, де підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що існували до Центральної Ради. Гетьман також обіцяв проведення в майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості. Наслідком цих нововведень стала ліквідація політичних прав і свобод, 8-ми годинного робочого дня. Власники маєтків та підприємств поверталися в Україну, де їм не менше повертали їхнє майно, а й виплачували компенсації за збитки, яких вони зазнали за час діяльності ЦР.

Всі свої заходи гетьманська влада узгоджувала з німецькою окупаційною владою. Німці вивозили з України продукцію с/г, промислове устаткування, грабували Україну. Незважаючи на контроль з боку Німеччини за дипломатичними заходами України, їй все ж вдається провести переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією тощо. Навіть більшовицька Росія під тиском німців уклала з Україною 12 червня 1918р. мирну угоду.

Міжнародному становищу гетьмана України шкодило негативне ставлення до неї країн Антанти.

Форма правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського в підручниках називається як перехідна до президентської республіки. Замість старої назви – Українська Народна Республіка – була встановлена нова назва: Українська держава.

Вищим органом влади був гетьман. Йому належала законодавча та виконавча влада. Гетьманський уряд в собі Ради Міністрів здійснював координацію та організацію діяльності центральних органів управління. Очолював уряд Отаман-Міністр (пізніше перейменовано в Голову Ради Міністрів). При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем. Рада Міністрів складалась спочатку з 9 міністерств. Міністерства поділялися на департаменти й управління. В місцевому управлінні було поновлено чинний ще до революції адміністративно-політичний поділ на губернії, повіти, волості.

Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. За широтою своєї компетенції старости відповідали російським губернаторам. На ці посади призначалися колишні царські генерали, чиновники.

Головним нормативним актом гетьманської доби слід вважати „Закон про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918р. цей нормативний акт має конституційне значення. Ним визначалася формам правління, система органів влади й управління Української держави.

Земельне питання мало велике значення для України. 19018р., у жовтні було засновано Вищу Земельну Комісію, яку очолив сам П. Скоропадський. Проект земельної реформи було затверджено на початку листопада 198р. Усі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою за допомогою Державного Земельного Банку і розподілені між селянами не більше як по 25 десятин в одні руки. Тільки ті господарства, які смали культурне значення, обслуговували цукроварні або розводили цінні породи худоби, мали право одержати до 200 десятин землі. Повстання проти гетьмана очолила Директорія.