1. Причини та наслідки лютневої революції 1917р. В Росії

Надзвичайне загострення суперечностей усередині старого ладу:

• суперечності між працею і капіталом,

• суперечності між селянами і поміщиками,

• суперечності між відсталим, напівфеодальним селом і розвинутим капіталістичним містом.

Ці характеристики для усієї Росії антагонізми яскраво виявилися і в Україні, де вони ще більше загострювалися внаслідок політики національного гноблення, яку проводив царизм.

За своїм характером Лютнева революція була демократичною, точніше – загальнодемократичною.

Ще до початку 1917р. в Росії виникла революційна ситуація. Друга народна революція визрівала в умовах, коли не примирені суперечності між самодержавно-поліцейським ладом і потребами суспільного прогресу ще більше посилювалися у зв’язку зі світовою соціально-економічною, політичною і національною кризою, яка призвела до першої світової війни.

Революційний вибух, який започаткував революцію (лютневу), стався 23 лютого 1917р. у Петрограді, а вже 27 лютого озброєні робітники та солдати майже повністю оволоділи столицею Російської імперії. У ніч на 28 лютого були заарештовані міністри останнього царського уряду. На початку березня Микола ІІ зрікся престолу. Але офіційно республікою Росія була проголошена декретом Тимчасового уряду тільки через півроку – 1 вересня 1917р. у Петрограді була створена міська Рада робітничих депутатів. 1 березня Рада поповнилась солдатськими представниками і стала називатися Радою робітничих і солдатських депутатів.

Більшовицька партія в основу своєї тактики на початку 1917р. поклювала вказівки Леніна про те, що Лютнева революція є лише етапом у боротьбі трудящих мас за своє визволення, що вона має перерости в революцію соціалістичну. Конкретний план боротьби за перехід від демократичної революції до соціальної. В. Ленін виклав у „Квітневих тезах”. („Вся влада Радам”).

Петроградська Рада спочатку виявила себе як демократична влада. Вона претендувала на роль всеросійського державного центру. Ум перші дні революції на роль керівної влади претендував також буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітників і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. Формально він нікому не підпорядковувався, але фактично йому доводилось діяти під контролем Тимчасового комітету. Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд (представлений кадетами, народними соціалістами, меншовиками та есерами) вів країну до Установчих зборів. Проте коаліція стала вести подвійну, нерішучу політику і „ув’язла” в ній. Не привело до успіху і створення однорідного соціального уряду (есери, меншовики).

2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні

Тимчасовий уряд Росії на чолі з князем Г. Львовим, утворений 2 березня 1917р. був органом буржуазної влади і спочатку формувався переважно з представниками буржуазних партій і близьких до буржуазії поміщиків(П. Мілюков, О. Гучков та інші). Найміцніші позиції в уряді займала партія кадетів – головна партія російської буржуазії. посаду міністра юстиції обіймав трудовик О. Керченський.

Уряд обіцяв ввести демократичні права і свободи, здійснити повну політичну амністію, підготувавши скликання Установчих зборів, замінити поліцію народною міліцією. Свою керівну участь у державному житті буржуазія зміцнювала також через особливі наради, що виникли ще на початку війни, воєнно-промислові комітети і ради при уряді та міністерствах. Новим регулюючим органом був і загальнодержавний комітет, замість центральних продовольчих органів, які існували при царизмі.

Особливі економічні наради і комітети мали свої установи на місцях, у тому числі й на Україні. Міністерство торгівлі та промисловості сформувало Тимчасовий комітет Донецького басейну для об’єднання у цьому регіоні діяльності особливих нарад з палива, оборони, перевезень і продовольства. 21 квітня 1917р. для розв’язання земельного питання було сформовано Головний земельний комітет – дорадчий орган при міністрі землеробства.

У березні спочатку у великих промислових і адміністративних, а згодом – в усій Україні були створені комітети громадських організацій. Вони складалися переважно з членів міських дум. Цей процес відбувався паралельно з організацією Рад робітничих і селянських депутатів.

4 березня у приміщенні Київської міської думи було утворено Раду об’єднаних громадських організацій. Виконком цієї Ради протягом перших пореволюційних місяців вважався найвищою владою в місті.

Громадські комітети формувалися і на селі. Замість старих волосних управ створювалися волосні та сільські виконавчі громадські комітети – органи Тимчасового уряду. Згідно постанови Тимчасового уряду губернатори та віце-губернатори звільнялися з посад, а їхні обов’язки покладалися на голів земських управ – губернських комісарів.

Обов’язки повітових управителів покладалися на повітових комісарів-голів повітових земських управ. Більшість комісарів належала до октябристів та кадетів.

6 березня 1917р. було ліквідовано корпус жандармів, а 10 березня – департамент поліції. Почалось формування народної міліції.