2. Конституційний процес. Конституція 1996р.

14 лютого 1992 р. було прийнято Закон України «Про внесення доповнень і змін в Конституцію». Ще в жовтні 1990р. Верховна Рада утворила конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону.

У грудні 1994р. Л. Кучма вніс на розгляд парламенту проект конституційного Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади.

Президент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. У компетенції місцевих рад залишилися обмежені повноваження: затвердження міського бюджету і програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламентсько-президентської держави у президентсько-парламентську республіку.

Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади – з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». У лютому 1996р. конституційна комісія передала проект Конституції на розгляд парламенту. Проект розглядався майже три місяці.

Загроза розпуску Верховної ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня 1996р. прийняти Конституцію України. подальшого розвитку в останні роки набув такий важливий інститут конституційного права, як громадянство. Правовий зміст громадянства України, порядок його набуття і припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001р.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; неможливості автоматичного придбання громадянства України іноземцем або особою без громадянства внаслідок укладання шлюбу з громадянином України або придбання громадянства України його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок розірвання шлюбу або припинення громадянства України одним з подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від засад, порядку і часу придбання ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Найбільш радикальним змінам за роки незалежності в Україні було піддане виборче право – важливий інститут конституційного права України. Норми виборчого права закріплені третім розділом Конституції України, а також Законами України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001р., «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999р., «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998р.

Вибори народних депутатів України проводяться за змішаною системою розподілу депутатських мандатів. Суть її полягає в такому. Половина конституційного складу Верховної Ради – 225 депутатів – обирається в одномандатних округах. Уся територія країни поділяється на приблизно рівні за чисельністю виборців 225 округів, у кожному з яких обирається один депутат. Друга половина складу Верховної Ради визначається голосуванням у загальнодержавному багатомандатному окрузі. Виборці голосують не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії (блоку). До розподілу мандатів допускаються тільки партії, що набрали не менше 4 відсотків голосів.